У морозній тиші раннього ранку голосно лунав звук сокири. Ніну розбудив цей звук. Вона встала з ліжка, відсунула щільну штору і заплющила очі від яскравого світла. Тисячі сніжинок відбивали промені сонця, що сходить. Гілки дерев, спеціально висаджених на ділянці, трохи прогнулися вниз під вагою білого покривала.
Тільки синички, що пурхали з гілки на гілку, змушували сніжинки повільно падати вниз. Коли ж скінчиться ця зима, подумала Ніна. Знову сніг прибирати. Її чоловік Михайло стояв на задньому подвір’ї будинку. Він теж замислився, присівши на пеньок. Навколо були розкидані купи свіжих трісок. Дрова були складені в акуратну гірку.
Ніна знала, що чоловік любив з самого ранку розімʼятися на свіжому повітрі та наколоти дров. Загорнувшись у теплий халат і остаточно струсивши залишки сну, вона вийшла зі спальні. Потрібно йти сніданок готувати, зараз чоловік прийде голодний. Починався звичайнісінький день.
Ніна підійшла до дитячої, тихо відчинила двері та зазирнула всередину кімнати. Все було спокійно, ще спали. Ніна спустилася на перший поверх будинку. Вона завжди із задоволенням дивилася на свою велику кухню, обставлену найрізноманітнішою технікою. Вона налила собі в чашку кави, присіла біля вікна. Налинули спогади…
Майже чотири роки минуло з того моменту, як Михайло повідомив дружину, що не стало його дядька.
– Ти ж знаєш, що він заповідав свою однокімнатну квартиру нам, тобто моя мама, я і мій старший брат матимемо рівні частки. Я сьогодні був у мами, ми вирішили продати квартиру та поділити гроші на три частини.
Ніна зраділа і дивилася на чоловіка. – Ти хочеш сказати, що у нас з’явиться реальний шанс поміняти цю однокімнатну квартиру на велику?
– А в мене є ідея краща, – відповів Михайло. – Гроші від продажу моєї частки плюс ще гроші, які є у нас у банку на рахунку – і ми можемо купити відмінну ділянку під будівництво свого будинку. Я вже придивився тут один, вона просто ідеальна. Що скажеш?
Ніна знала, що власний будинок – це давня мрія чоловіка. Вона на хвилину задумалася, прикидаючи скільки може обійтися будівництво будинку. – А ти певен, що ми зможемо потягнути будівництво? – обережно уточнила вона. Михайло кивнув головою.
– Ось дивися – я тут вже накидав деякі підрахунки. Років за два-три ми житимемо у своєму будинку, і навіть не доведеться продавати цю однокімнатну квартиру, де ми зараз живемо. Я візьму підробіток. Звичайно, доведеться трохи тугіше затягнути пояси, але воно того варте. Якщо що, кредит візьмемо. – Михайло говорив так впевнено, що Ніна не стала більше ставити запитання.
– Добре як скажеш. Давай з’їздимо на ділянку. – Місце їй сподобалося. Ділянка знаходилася в межах міста, всі комунікації вже були підведені. Подружжя ухвалило рішення – купувати ділянку.
– Михайле, поговори зі своїми рідними. Може ми краще візьмемо гроші у них, ніж брати кредит? Якщо є можливість взяти борг у рідних, чому б їх не попросити?
Ніна бачила, що чоловік вже захоплений ідеєю побудови будинку, і хотіла хоч трохи полегшити грошовий вузол. Михайло кивнув. Він поїхав до матері. Старший брат зі своєю дружиною жив у цій самій квартирі. Повернувся він похмурий. Ясно, відмовили, зрозуміла Ніна. Вона знала, що Світлана Юріївна виділяє більше старшого сина, ніж молодшого.
– Відмовили? – Михайло знову кивнув головою і додав, – сказали, що їм гроші потрібні. Ні брат, ні мати не зможуть нам позичити. Мовляв, за той час, поки ми їм по гривні віддаватимемо, гроші знеціняться. І не треба, самі впораємося.
Ніна бачила, що чоловік засмутився, але вона повністю підтримувала його рішення. Будівництво будинку розтяглося на 3 роки. Михайло все робив ґрунтовно, з комфортом для майбутнього життя. Подружжя не вилізало з кредитів, один закривало і відразу брали наступний. Чоловік додатково підробляв таксистом своєю машиною.
Мати Ніни подарувала дочці частину своїх накопичень. Свекруха та брат чоловіка не дали жодної копійки. Михайло більше їх і не просив. Нарешті, будинок був готовий, і подружжя взяло останній кредит на покупку меблів та побутової техніки. Свою однокімнатну квартиру вони продали.
Вони переїхали. Життя у приватному будинку відрізняється від життя у квартирі.
– Як же добре, – мрійливо промовила Ніна першого ж вечора, сидячи біля каміна і насолоджуючись обстановкою. Надворі лив осінній дощ. Звуки крапель, що падають, перегукувались з тріском полін у каміні. Ніна лежала на дивані під теплим пледом і жмурилася від насолоди.
За тиждень влаштували новосілля для всіх рідних та близьких.
– А який славний у вас дім вийшов, – оцінила свекруха. – Я рада, що Михайло зміг усе збудувати сам. Ніно, що мовчиш, син у вас буде?
Невістка кивнула. – Тепер лишилося тільки дерево посадити, – сміявся Віктор, брат чоловіка.
– Все зробимо, – відповів Михайло. – За кілька років будемо свої яблука їсти.
Будинок сподобався всім. Ніна помітила, як заздрісно все оглядає дружина Віктора. З цього дня візити свекрухи почастішали. Світлана Юріївна навіть періодично залишалася у них ночувати, не чекаючи на запрошення.
– Добре тут у вас, просторо, є де подихати свіжим повітрям, – висловлювала вона свою думку. – І кімната гостьова у вас є, і навіть вбиральня. А кухня яка простора, хоч бали влаштовуй. Куди вам стільки, – заздрісно питала свекруха. – Не те, що в мене в квартирі, повернутися ніде.
– То хай Вітя замислиться про своє житло. Гроші тоді всі рівно отримали. – Як би натякнула Ніна на те, що родичі їм зовсім не допомогли.
– Та куди йому. Немає у нас таких доходів, щоб збудувати такий будинок, от і доводиться їм жити зі мною. А куди подітися? Грошей на перший внесок з іпотеки він не має, на знімну він із дружиною з’їжджати не хоче. А розміняти нашу двокімнатну на дві однокімнатні ми теж не можемо, бо там ще й частка Михайла є. Ніно, у вас такий дім, попроси чоловіка переписати свою частку на брата? І мені допоможеш вмовити його?
– Це вам треба з Михайлом розмовляти, це його власність, – ледь утрималася Ніна від різких слів.
– Та я вже питала, він мовчить.
Звісно, мовчить, не хоче сваритися, зрозуміла Ніна. У них народилися близнюки. Михайло займався у вихідні тільки будинком. То паркан спорудити для майбутньої клумби, то парник поставити, то гараж доробити.
***
Від спогадів Ніну відволік звук вхідних дверей, що відкриваються. Чоловік прийшов, а сніданок ще не готовий, заметушилася Ніна. Поки Михайло приймав душ, прокинулися діти. Гарячий сніданок вже на всіх чекав на столі. Раптом хтось подзвонив у двері. Ніна глянула в монітор домофона – біля хвіртки стояла свекруха.
– Михайле, знову твоя мама завітала. І, як завжди, навіть не зателефонувала, – гукнула Ніна, відчиняючи вхідні двері. Чоловік спускався з другого поверху. – Привіт, мамо, ти чого так рано, сталося щось?
– Мені потрібно з тобою поговорити.
– Проходь, поснідай з нами.
– Все шикуєте, – свекруха сіла за стіл. – Круасани, сир дорогий, кавоварку купили.
Снідали мовчки. Діти одразу ж побігли до себе. Ніна встала з-за столу і почала завантажувати брудний посуд у посудомийну машину. Вона не помітила, як знову заздрісно подивилася свекруха.
– Ось про що я хотіла з тобою поговорити, сину. Я прийняла рішення і хочу переписати свою частину квартири на Віктора, – дивлячись кудись убік, почала Світлана Юріївна.
– Почекай, а де ти житимеш? – здивовано спитав Михайло.
– З вами. У вас є зайва кімната і не одна. Місця багато. І взагалі, мені краще для здоров’я жити у такому будинку, ніж у тісній квартирі. Може, й ти, Михайле, одумаєшся і перепишеш свою частину нашої квартири на брата? У тебе є будинок і у брата буде своя квартира.
Світлана Юріївна з надією дивилася на сина. Ніна, притихла, відвернулася до вікна, щоб її не бачили. Ось моя мама допомогла нам з грошима, у неї більше прав жити в цьому будинку, але ж вона не нав’язується! Ніка глянула на чоловіка.
– А що він зробив із грошима, які йому тоді дісталися від спадщини дядька?
– Машину купив, а гроші, що залишилися, за ці кілька років проїли. Не має можливості купити окрему квартиру. Він і перший внесок по іпотеці неспроможний накопичити.
– Мамо, я чесно скажу, твоя ідея мені не подобається. Ти маєш квартиру, там і живи. А перепишеш свою частку на Віктора, то він виставить тебе з дому при черговій вашій сварці. Не роби необдуманих рішень, – твердо сказав Михайло.
– Не те я очікувала почути від рідного сина. Значить, відмовляєш матері в даху над головою.
– Ти маєш дах над головою, не треба прибіднятися.
– Вітя ж твій брат, чому ти йому не хочеш допомогти? У тебе у самого он який будинок, – вигукнула свекруха.
– А коли я працював не покладаючи рук, жодного разу не взявши вихідний за 4 роки, він чим мені допоміг? Що ви мені обидва сказали тоді у відповідь на моє прохання, пам’ятаєш? Так я нагадаю – ви обидва сказали, що я хочу поживитися за ваш рахунок і витратити ваші гроші на себе і ви мені не вірите, що я віддам борг назад. Тож у мене в домі ні ти, ні брат не житимуть. Навіть і не сподівайтесь.
Михайло говорив спокійно, але видно було як він ледве стримується, який він роздратований.
– Ти переконуєш мене вчинити, як мені не хочеться. Я залишу тебе без спадщини, – сказала Світлана Юріївна.
– Це без якоїсь спадщини? Без того, що ти хочеш переписати на старшого брата? Врахуй, свою частку я йому не віддам. Це і буде гарантією, що він не виставить тебе з твоєї квартири.
– Яким же ти став чужим, не так я тебе виховувала, – відмовлялася розуміти свекруха.
– Чому ж, я все пам’ятаю. Ти завжди казала, що інтереси старшого брата понад усе. Не вдаватимемося до дитячих спогадів. Ось моє рішення – приходь у гості, але жити ти будеш у себе в квартирі. Все, мамо, закінчимо цю неприємну розмову.
Михайло вийшов надвір. Дрова пішов колоти, хмикнула Ніна.
– Смієшся тепер? А ти що мовчала, я думала, що ти на моєму боці, – накинулася Світлана Юріївна на невістку.
– Я повністю підтримую свого чоловіка. – спокійно відповіла Ніна.
– Значить, мені тут не раді, – невдоволено кинула свекруха і почала збиратися. – Не знала, що для вас особиста вигода буде дорожчою за добрі сімейні стосунки, – сказала Світлана Юріївна і пішла.
Щасливої дороги, прошепотіла Ніна їй услід. Мабуть, побалую сьогодні чоловіка, заслужив.
