Майже всі подруги, однокласниці та однокурсниці Ніни Мельник вже встигли вийти заміж, народити дітей, а дехто навіть розлучитися. Наприклад, Катя до двадцяти дев’яти років вийшла заміж двічі і мала двох синів та доньку.
А Ніна була одна. У неї було, здавалося, все, що потрібне для щасливого життя – освіта, гарна робота, двокімнатна квартира. Не було супутника життя. Причому не просто не було, а навіть не проглядалося у найближчій перспективі.
Загалом, життя в неї було забезпечене, спокійне, але нудне.
Подруги під час рідкісних застіль тактовно не ставили Ніні зайвих питань, натомість мама, яка час від часу приїжджала відвідати дочку, потребувала від Ніни повного звіту про особисте життя.
– Ти зрозумій, Ніно, час біжить, у Миколи – твого старшого брата – вже троє, а ти ніяк на одного не розправишся, – говорила вона.
– Мамо, ти що, пропонуєш мені вийти надвір з плакатом «Хочу заміж!»? Так навряд чи черга з кандидатів вишикується. Ні, звичайно, якщо на плакаті написати “Зробіть мені дитину!” – то пара-трійка охочих може знайтись.
– І ось навіщо ти до цього міста приїхала? У селі я тебе давно вже просватала б, – говорила мати.
Але нарешті заглянуло щастя і до Ніни у віконце. З’явився у них у відділі безпеки новий інженер – Ілля Бондаренко. Вже за тиждень він чекав на Ніну після роботи і запропонував довезти до будинку. Вона не стала відмовлятися.
Був кінець травня, погода була гарна, тож вони багато гуляли. Іноді він запрошував Ніну до кафе, а якось навіть до себе додому – мав свою однокімнатну квартиру.
– Я купив її лише два місяці тому, коли переїхав до цього міста. Тому тут ще не все влаштовано так, як я хочу, – пояснював він Ніні.
Наприкінці листопада він зробив дівчині пропозицію, а наприкінці січня, після спільної відпустки, проведеної разом, вони одружилися.
Щоправда, перед тим як вести Ніну до ЗАГСу, Ілля зізнався, що колись він уже був одружений.
– Це було ще в університеті, нам було по двадцять років, але ми швидко зрозуміли, що поспішили і розлучилися.
Жити стали у Ніни – і до роботи ближче, і дві кімнати.
Ось тут уже й колеги та родичі почали активно натякати, а то й безпосередньо питати, коли молодята збираються виправляти демографічну програму країни.
І якщо колег Ніна швидко ставила на місце, сказавши, що це справа особиста, то від мами так легко позбутися не вдавалося.
– Ніно, тепер тобі виправдань немає, чоловік у тебе хороший, заробляєте ви достатньо, настав час подумати про діток.
– Мамо, заспокойся, ну не можна весь час розмовляти про те саме.
З Іллею вони про дітей не говорили, сама Ніна не знала, чи хоче вона дітей. Ні, звичайно, вона хотіла народити і хлопчика, і дівчинку, але тільки не зараз, а взагалі, в найближчому майбутньому.
Вона ще не звикла до свого становища заміжньої жінки – воно подобалося їй, але іноді Ніні здавалося, що все це несерйозно, що це якась гра, яка незабаром закінчиться.
Тим недоречніше здавалась їй діяльність, яку розвинула мати.
– Ніно, ми з батьком вирішили, що подаруємо вам количку. Тільки ти сама вибереш, бо ми нових віянь не знаємо. А ліжечко купувати не треба. Батько візьме у Миколи – розбере його, все зачистить і збере наново.
Зрештою, Ніна серйозно поговорила з матір’ю, сказавши їй, що постійні розмови про дітей не подобаються і їй, і Іллі, і ні до чого хорошого це не приведе. І взагалі заборонила при ній порушувати цю тему.
Минув рік, Ніна вже й сама почала схилятися до того, що їм із чоловіком час мати дитину, але тут відбулися події, які повністю змінили життя молодої сім’ї.
У п’ятницю ввечері Ніна та Ілля сиділи біля телевізора та дивилися фільм. Сюжет був захоплюючим, герої постійно потрапляли в якісь пастки, з яких вибиралися тільки для того, щоб потрапити до наступних.
Найгострішого моменту в Іллі задзвонив телефон. Він відповів:
-Тітка Катя? Яка тітка Катя? Катерина Федорівна? Так зараз.
Ілля підвівся, показавши Ніні жестом, щоб вона не відволікалася від сюжету фільму, а сам вийшов на кухню.
Повернувся він хвилин через десять, сів поруч із дружиною, але з його вигляду було зрозуміло, що події, що відбувалися на екрані, його більше не цікавили.
Коли пішли фінальні титри, Ніна запитала:
– Хто дзвонив? Сталося щось?
-Так, із села дзвонили, родички одної не стало. Запитували, чи приїду на прощання.
– Поїдеш?
– Не хочу, але доведеться, – відповів Ілля.
Вранці чоловік поїхав, коли Ніна ще спала. Прокинувшись і випивши кави, вона вирішила, що сьогоднішній день присвятить собі. Почала з пінної ванни, потім легкий пілінг, крем для тіла – таки спробувала новий, який їй подружка розрекламувала. Потім зайнялася обличчям – і також за повною програмою. На середину дня Ніна почувала себе, як Афродіта, що вийшла з морської піни.
Щоб не стояти біля плити, замовила собі роли та влаштувалася у кріслі, увімкнувши фільм, який давно хотіла подивитися.
І що дивно, за весь день їй ніхто не подзвонив. Вона теж не хотіла руйнувати атмосферу спокою та тиші.
Але о дев’ятій вечора несподівано почувся звук ключа, що повертається в замку. Ніна здивувалася – на чоловіка вона чекала тільки завтра, а більше ключів ні в кого не було.
У коридорі засвітилося світло, і вона побачила Іллю, який втягував у квартиру дві великі валізи. Але найголовніше було не це!
Поруч із чоловіком у коридорі стояли хлопчик років одинадцяти та дівчинка років дев’яти.
– Це мої діти, Ніно. Я потім тобі все поясню, – сказав чоловік.
Він міг би цього й не говорити: і хлопчисько, і дівчинка були дуже схожі на нього. Напрочуд схожі.
– Матвій, Ліля, роздягайтеся та проходьте, – Ілля підштовхнув дітей до кімнати.
– Я на тебе сьогодні не чекала, – сказала Ніна, – тому нічого не готувала. У холодильнику є пельмені, звари сам і влаштовуй дітей на нічліг. Постільна білизна у комоді.
Сказавши це, Ніна пішла в спальню, лягла і, коли приблизно за годину в кімнаті з’явився Ілля, вдала, що спить.
Але чоловік не повірив:
– Ніно, адже ти не спиш, послухай, я тобі все поясню. Я казав, що був одружений. Ми прожили разом п’ять років, потім я дізнався, що Наталя мені зраджує. Вона тим часом працювала адміністратором у ресторані. Одного разу я пробачив її – вона обіцяла, що це більше не повториться. Але не дотрималася обіцянок. Більше того, вона почала гульбанити. Ми розійшлися. Я цілий рік про неї нічого не чув, переказував їй на карту гроші на дітей, а потім мені сказали, що той чоловік її покинув, з роботи її звільнили, і вона, забравши дітей, поїхала до села до своєї бабці. Батьків у неї вже давно не було.
Дітьми почала займатися бабуся Катя – Катерина Федорівна, бо Наталка дуже швидко знайшла собі друзів з такими ж захопленнями. І ось результат – діти залишились без матері. Наталці було лише тридцять чотири роки. Катерина Федорівна нездужає, отримує пенсію. Їй із дітьми не впоратися. Дякую, що ти мене зрозуміла і прийняла Матвія та Лілю.
– Не поспішай мені дякувати. Сьогодні я не виставила тебе з квартири, бо було пізно і тобі з ними не було куди йти. Але це зовсім не означає, що мене влаштовує ситуація. Давай спати, про решту поговоримо завтра, – сказала Ніна.
Більше вони не розмовляли, хоч ні вона, ні Ілля майже не спали.
Вранці Ніна встала о сьомій годині, приготувала сніданок і, поки діти спали, повідомила чоловікові своє рішення:
– Зараз ви снідаєте та йдете з цієї квартири.
– Куди нам іти? – Ілля був буквально здивувався словами дружини.
– Ти маєш свою квартиру.
– Але там зараз живуть квартиранти, я їх мав попередити за два тижні.
– Значить, два тижні ви поживете у готелі, чи ти на цей час винаймеш квартиру. Це не мої проблеми.
– Ніно, ну давай ми поживемо тут хоча б ці два тижні! Ти побачиш…
– Я нічого не хочу бачити. Того, що я побачила вчора, цілком достатньо.
– Добре, я винен перед тобою, але до чого тут діти? – вигукнув Ілля.
– А у мене до дітей претензій немає, – відповіла Ніна. – Окрім однієї – це не мої діти, тому їм нема чого робити у моїй квартирі.
— Виходить, якби тоді я сказав тобі, що маю дітей, ти б не вийшла за мене заміж? – Запитав Ілля.
– Не знаю. Але, найімовірніше, не вийшла б. А тепер я тим більше не хочу бути з тобою – ти не був зі мною чесним.
– Ніколи не думав, що ти така черства, – заявив ображений чоловік.
– Стоп! Ти вчинив безвідповідально, фактично обманув мене, а тепер мене ж і звинувачуєш. А чому я раптом маю проникнутися любов’ю до дітей, про яких ще добу назад взагалі нічого не знала? Ось ти готовий полюбити і всиновити всіх дітей, які повз наш будинок у школу ходять? Ти сам про своїх дітей кілька років нічого не знав. Відправляв гроші і думав, що виконуєш свій батьківський обов’язок. А від мене чого хочеш? Загалом, буди дітей, годуй їх і, будь ласка, йдіть. Вирішиш проблему з житлом, подаватимемо на розлучення.
У понеділок Ілля на роботу не вийшов. Хтось сказав, що він узяв кілька днів за сімейними обставинами.
– Які, цікаво, у твого Іллі сімейні обставини? – запитвла Ніну Тамара Сергіївна – жінка, що славиться невгамовною любов’ю до пліток.
Звичайно, вже наступного дня вона була цілком у курсі справи.
– Ну, ти Ніно, даєш! Чоловіка з малими дітьми з дому виставила! Та в тебе ні совісті, ні душі нема! – вигукнула Тамара Сергіївна.
– Якщо ви, Тамара Сергіївно, така сумлінна, то усиновіть цих дітей, – спокійно запропонувала їй Ніна.
– Навіщо? Я своїх виховую! – обурилася колега.
– Ось і я хочу виховувати своїх! Своїх, а не чужих! – відповіла Ніна. – А взагалі, Тамара Сергіївно, психологи з’ясували, що якщо хтось починає в робочий час обговорювати чуже особисте життя, значить у нього мало роботи. Я підкажу Юрію Петровичу – хай він вам додасть.
Після цього колега Ніну більше не зачіпала, але за спиною розвела таку активну діяльність, що начальнику відділу довелося закликати її до порядку.
Через місяць Ніна та Ілля розлучилися, але їм все одно доводилося зустрічатися на роботі майже щодня. Ілля ходив офісом із ображено-нещасним обличчям.
Звичайно, знайшлися жінки, які його шкодували, а на Ніну дивилися з вселенською зневагою. Їй це було неприємно, але вона не могла кожному розповісти свою версію подій.
А коли на місце заступника того самого Юрія Петровича поставили зовсім нову людину – дівчину, яка ще й року не відпрацювала у фірмі, а не Ніну, яка постійно заміняла начальника, коли він був відсутній, вона зрозуміла: тут їй нічого не світить, треба йти. .
Ніна розіслала резюме, і вже за місяць працювала у більшій фірмі, на вищій посаді.
Мама вже більше не чіплялася до неї з питаннями про заміжжя та онуків, але несподівано для всіх через два роки Ніна вийшла заміж і народила сина.
