Ніна вже тиждень була не в настрої.
– Доню, ти така сумна. У тебе щось сталося? – допитувався тато.
– Ні, все нормально, тату, – однозначно відповідала Ніна з таким виглядом, що відразу було ясно, що нічого не нормально.
Павло Іванович дуже переживав, дивлячись на свою дочку – підлітка. І просто не знав, що робити. Ніну він любив за двох. Тому що виховував доньку один із трьох років. Із дружиною Павло давно розійшовся. Вікторія вважала його слабохарактерним, нездатним заробити на нормальне життя. Все їй в Павлу не подобалося. А потім вона зустріла іншого. І одного разу просто поїхала з цим хлопцем у інше місто. Вікторія легко погодилася залишити Ніну колишньому чоловікові – вона вирішила розпочати нове життя з чистого аркуша. У них народилися діти. І Вікторія перестала навіть цікавитись, як живе Ніна.
Павло кілька років тому пробував залицятися до однієї жінки, Наталки. Але так і не зміг її уявити у ролі мами для улюбленої доньки Ніночки. Якось він вирішив їх познайомити. Його тоді ще семирічна донька дивилася з-під лоба і мовчала весь вечір. А потім заявила, що любить лише тата. І не хоче його ні з ким ділити, бо добрих мам не буває! І вона ніколи нікого не назве мамою. Ніколи! Більше Павло цієї теми не порушував. А тепер дуже переживав. Він чоловік, а була б жінка гарна поряд, вона б поговорила з дівчинкою. Ось що в неї в голові, чому вона сумна?
Але ввечері Ніна була у чудовому настрої, і Павло зрадів – все добре, вони й самі у всьому розберуться.
– А що в тебе за кофточка нова, Ніна, начебто такої не було?
– Та так, тату, це худі, подруга дала поносити.
– Ну, давай тобі теж купимо, навіщо в інших брати?
– Тату, ти не розумієш, зараз усі так роблять. Я їй теж свою дала, ми просто помінялися тимчасово. Тату, а ти мене відпустиш із Катею на осінні канікули? Вони з мамою на машині у Львів їдуть і мене запросили. Відпустиш?
– Ніно, ну ж я їх не знаю, як я тебе відпущу, ти що.
– Ну тато, Катя вчиться у паралельному класі. У неї мама чудова. Вона класно машину водить і Каті все дозволяє. І ще з нею можна про все поговорити, вона не вважає, що нам це рано знати! Вона Катю одна виховує, ну там така історія, у Каті.
– Навіть так?, – Павло не дослухав, йому не дуже це сподобалося. Що означає все. Але він не подав виду.
– Ніно, а може ти нас познайомиш із Катиною мамою? Тоді все й вирішимо, га?, – запропонував тато.
– Ага, тату, давай. Вона за Катею завтра після секції волейболу заїде, ти ж за мною прийдеш, тату?
– Так Ніно, домовилися. Звичайно, прийду.
Увечері біля спортзалу було повно народу. Незабаром і дівчатка із волейболу вийдуть.
– Павло! Данилюк! А ти тут що робиш? – до Павла підійшла весела жінка в яскравій куртці. Він придивився, примружився, може, зі старої роботи?
– Слухай, ну що ж ви чоловіки такі дивні, та швидко все забуваєте. Ну, згадав? Чи ти крім своєї Віки і не бачиш нікого?
– Світлано? Світлана Ткач, ти що? Спробуй тебе впізнати, ти все гарнішаєш. Та я тут дочку з волейбольної секції зустрічаю.
– Як живеш, як Віка?
– Та все добре. З Вікою ми правда розлучилися давно вже. Має іншу сім’ю. Тож ми з донькою удвох.
– Ну ти даєш, Данилюк. Ти один? Не думала, що ти такий однолюб. На нашому курсі ти багатьом дівчаткам подобався. Але вибрав з сторони. Здавалося у вас таке кохання, що сто років разом проживете. Купу дітей народжуєте і онуків у вас не порахувати. А ви! Ех ти, Павло!
– Та гаразд, Світлано, ну всяке в житті буває. Здається, що з милим рай і в курені, а потім хороми подавай. Не склалося у нас із Вікою, один доньку виховую.
– Тяжко одному…
– Світлано, та все нормально, я не скаржусь. Віка далеко, у іншому місті, сім’я у них, діти. Бог їй суддя. Ти як? По тобі вже точно півкурсу сохло.
– Та годі тобі. Ну ти серед них не був. А мені ті не подобалися, мені інший подобався, – Світлана весело посміхнулася, – хочеш скажу, хто? Гаразд, потім. У мене також своя історія. Коротше, сестра моя молодша Тоня раніше за мене заміж вийшла. А потім і я, за друга її чоловіка. Ну, так склалося. У нас із Олегом син народився. А у Тоні довго дітей не було, ходила на огляди всякі. А потім дівчинку народила. Загалом, знаєш, чому я все це розповідаю? Син мій вже дорослий хлопець. Живе окремо, самостійно. А я дочку сестри виховую. Ми з нею удвох живемо. Так вийшло. Тоня з чоловіком та Олегом моїм поверталися додому на машині, і трапилася біда. Їх не стало. Батьків до села відвозили, а по дорозі назад… Отак.
– Мамо, мааам, а я тебе шукаю – Тату, а ви що, вже познайомилися? Як це?
Перед ними стояли здивовані Катя та Ніна.
На осінні канікули у Львів Павло, Світлана та їхні дівчата у результаті поїхали разом.
– Слухай, як думаєш, – шепотілися подруги, спостерігаючи за Світланою та Павлом, – тобі не здається, що твій моїй подобається? Моя дивись як очі зробила, мені здається, що між ними щось є. А мій її за руку тримає, а дивиться як! Ну точно подобається.
Новий рік вони вирішили зустрічати разом, у Павла з Ніною, у них було зручніше. Світлана тридцять першого працювала. Вона пообіцяла наготувати салати і приїхати пізніше. А Ніна з Катею вже на кухні господарювали.
– Тату, ми вирішили запекти курку в духовці, як ти мене вчив. Тату, ну подивися, я все правильно зробила?, – хвилювалася Ніна, – на двісті градусів ставити, так? Щоб із рум’яною скоринкою. Ну що ти мовчиш?
– Ніно, я знаєш, що хочу тебе запитати, – Павло озирнувся, чи не чує Катя.
– Ну що? Не двісті? Сто вісімдесят градусів? Ну, тату! Якщо ти про Світлану хочеш запитати, то ми з Катею вже втомилися чекати, коли ви розберетеся. Ну, як маленькі. Одружуйтеся вже швидше, ось здорово буде. Адже вже давно ясно, що ви любите одне одного! А Світлана просто класна, вона найкраща, тату!
Тут у двері хтось зателефонував. Катя пішла відкривати:
– Ніно, йди скоріше, мама приїхала, у неї повні сумки.
– Ура, мама приїхала, – повторила за Катею Ніна і помчала зустрічати Світлану.
Якщо людям судилося бути разом, не важливо скільки сліз, бід і розлук вони переживуть. Доля їх все одно з’єднає.
