Наталя завжди щиро шкодувала сусідку, яка одна виховувала двох дітей та тягла безліч проблем. Чоловік Ганни виявився недолугим ловеласом і пішов, коли молодшому синові було три роки. Вона одразу на роботу вийшла, дітей до садка відправила, іноді залишала їх зі своїми батьками.
– Нам же дорогою, я можу тебе вранці підвозити до центру міста, – запропонувала якось Наталка, випадково зустрівши сусідку. – Просто ми вже кілька разів в один і той же час вранці виходили, отже, буде зручно.
– В принципі, було б дуже добре, якщо тобі не важко, а то від нас поки автобусом потрясешся до роботи, то вже втомишся, – зраділа Ганна.
– А дорогою можна буде балакати, про своє, про жіноче, – сміялася Наталка.
Насправді дефіциту спілкування вона не мала, просто хотілося хоч якось Ганні допомогти. Вона здавалася їй нещасною, замученою роботою та турботою про дітей. Вони часто нездужали, потребували одягу та гарного харчування, а колишній чоловік аліменти не платив. От і жили на її зарплату та на пенсію батьків.
– У мене робочий день закінчується о шостій годині, тож якщо зручно, можу і назад тебе підвозити, – запропонувала вона якось під час спільної поїздки.
– Було б ідеально, – погоджувалась Ганна. – Я так економлю гроші за проїзд та час. Потрібно ще купу справ домашніх переробити після роботи.
Наталя розуміла та підтримувала приятельку, відчуваючи до неї співчуття. Вони з чоловіком жили добре, матеріальних проблем не знали, одного сина виховували та допомагали батькам. Наталка часто розповідала про нещасну сусідку та її дітлахів, які не мають змоги нормально харчуватися, одягатися та відпочивати.
– То давай купимо їм на якесь свято гостинців і скажемо, що на роботі була благодійна акція, а нашому синові це не потрібно, і він вже дорослий, – пропонував Дмитро.
Наталка такій пропозиції щиро зраділа та ідеєю надихнулася. Вона справді так зробила, Ганна все прийняла, особливих питань не ставила і тільки косо подивилася.
– Правда, акція? – Поцікавилася вона. – Платити мені нічого не треба? Бо грошей вільних немає, і нам таке не купити.
– Все нормально, – впевнено обманула Наталка. – У нас керівництво періодично робить такі презенти, а у нас Михайлик таке не їсть.
Звичайно ж, Михайлик їв цукерки, фрукти та горішки, тільки це все йому батьки і так купували, а сусідські діти нічого подібного не бачили. Так і їздили вони разом, обговорюючи новини, плани і просто говорячи дорогою на роботу і назад. Дорога займала майже годину в один бік, тому часу вистачало на спілкування.
– Мій старшенький до школи йде у вересні, – розповідала Ганна сусідці. – Хочу його поряд зі своєю роботою оформити, щоби було зручно. Можна він тепер буде теж з нами їздити?
– У принципі можна, мені ж не на руках його нести, – не відмовлялася Наталя. – Тільки ми їдемо рано вранці, повертаємось увечері, а де хлопчик стільки часу перебуватиме?
– На подовженні нехай сидить, а якщо що, у мене на складі чекатиме, – розповідала Ганна. – Начальник дозволив.
Тепер Наталя завозила Ганну та Дениса вранці та забирала ввечері. Іноді це було незручно, коли вона раніше могла виїхати з роботи, тільки здавалося незручно кидати сусідів. Для них справді це було можливістю економити свої гроші та час.
– Денисе, ти не міг би не штурхати ногами по передньому кріслу? – Запитала якось Наталя, побачивши поведінку хлопчика.
– А чого це ти моєму синові зауваження робиш? – несподівано образилася Ганна. – Думаєш, якщо багата, то тобі все можна, і я буду мовчати?
– Я не робила зауважень, а просто попросила, – виправдовувалася Наталка. – До того ж, я ніколи не намагалася виділити своє багатство, та й немає його особливо.
– Ну-ну, – посміхнулася Ганна і далі всю дорогу мовчала.
Після цієї неприємної сцени вона не перестала з сусідкою їздити, тільки їхнє спілкування більше не було таким дружнім і приємним, як раніше.
– Ти на мене за щось ображаєшся? – Вирішила сама все уточнити Наталя.
– Здалося тобі, – сухо відповіла приятелька.
За півтора роки спільних поїздок Наталія її добре вивчила, тож розуміла, що проблема є, тільки не знала, як правильно її вирішити. Вона здавалася доброзичливою та привітною, кілька разів пригощала Дениса цукерками та яблуками, від яких він не відмовлявся. А одного разу Наталці самій знадобилася допомога, і вона вирішила звернутися до сусідки. Таким чином, Наталя розраховувала показати, що вона не хизується, і не вважає себе вищою за інших.
– Я машину в ремонт ставлю на місяць, тож наші спільні поїздки поки що на паузі, – говорила вона. – Але я подумала, що ми могли б з тобою брати таксі на двох і так буде зручно і дешевше.
– Немає грошей зайвих на таксі розїжджати, – грубо відповіла Ганна. – Значить, автобусом їздитимемо.
– Але так зручніше, грошей зовсім небагато потрібно, і взагалі я думала, ти мене не кинеш у такій ситуації, – продовжувала Наталя. – Просто самій якось не хотілося б до нашого райончика їздити з незнайомими таксистами. Та й і з спиною у мене проблеми, ходжу ледве, а ти б мені допомогла пакет з продуктами донести.
– Це вже не до мене, це наймай собі доглядальницю чи хатню робітницю, – невдоволено казала Ганна.
Наталя трохи розгубилася і не знала, що сказати, воліючи тему зам’яти. Весь наступний місяць вона їздила на таксі або чоловік підвозив. У них були різні графіки роботи, і доводилося його чекати, а автобусом трястись із спиною зовсім не було сил. Натомість закінчення ремонту улюбленої «ластівки» стало справжнім святом. Наталка з нетерпінням чекала на її повернення і з радістю виїжджала з двору в перший день після ремонту.
– Ну, нарешті відремонтувала, – просто сіла в салон Ганна, влаштовуючи на заднє сидіння сина.
– А що раптом сталося, що ви до пані вирішили зійти? – не розуміла Наталя. – Невже, стомили автобуси?
– Незручно, дорого й трясе, але гаразд, поїхали, а то ми запізнюємося, – спокійно говорила Ганна. – А сьогодні ввечері зможеш мене почекати, у школі батьківські збори будуть.
– А в мене свої справи та плани, – не розуміла такої нахабності Наталка.
– Це лише одна година, – продовжувала сусідка.
– Сьогодні остання наша спільна поїздка, увечері я на вас не чекаю і з завтрашнього дня, будьте ласкаві, самостійно забезпечувати свій трансфер, – рішуче відповіла Наталя.
– Все, награлася в добреньку? Вирішила характер показати? – обурювалася Ганна.
– Як хочеш, так і думай, просто я більше не возитиму вас і крапка, – намагалася зберегти спокій Наталя.
Невдоволена Ганна всю дорогу мовчала, після приїзду навіть слова подяки за надану послугу не сказала, тільки щосили гримнула дверима і гордо пішла у своїх справах, тягнучи за собою сина. Потім по всій окрузі Ганна на сусідку скаржилася, називала її багачкою, і розповідала, скільки довелося нахабства винести за час спільних поїздок.
Наталя не виправдовувалася і просто намагалася забути про неприємну ситуацію. Вона, правда, сусідку довгий час шкодувала, у її становище входила і намагалася допомагати, а в результаті винною виявилася. Виправдовуватися чи роздмухувати сварку здавалося зовсім безглуздо, тому жінка вирішила просто ігнорувати сусідку. Тепер вони при зустрічі навіть не віталися, і Наталя зареклася когось підвозити, навіть якщо було дорогою. Досвід з Ганною багато чому її навчив і залишив неприємний смак.
