Наталка вкотре набирала номер телефону чоловіка і слухала у слухавці довгі гудки. Вітя не відповідав.
– Ну, що він до цієї тарілки вчепився? – зі сльозами говорила вона своїй подружці Олені, яка жила по-сусідству. – Хіба через якусь тарілку кидають жінку?
– Наталю, ну ти ж розумієш, що не в тарілці справа! Я ж бачила, як ти вчора поводилася весь вечір!
– Саме у тарілці! Він так і сказав.
Вітя вже майже добу був у брата і справді не хотів відповідати на дзвінки своєї дружини. Олена мала рацію: справа була зовсім не в тарілці, а характері дружини. Начебто й одружені лише другий рік, але навіть у такої м’якої та поступливої людини, як Віктор, є межа терпіння. І, начебто, Наталка вже не дівчинка – тридцятиліття на носі, а поводиться як маленька примхлива принцеса. Вітя вперше гучно закрив двері і пішов від Наталки. Повертатися не хотілося, ще була образа.
На весілля бабуся Наталки подарувала шість тарілок – такий набір Наталя називала, сервізом. Тарілочки симпатичні, але звичайні, рядові, взяті десь у відділі посуду, у гарній упаковці. Ну що ж, у господарстві дуже знадобляться, дякую, бабусю. Стали жити, спочатку все було чудово, поки Наталя не стала «показувати характер» – вона постійно намагалася верховодити в сім’ї. Вітя це відчував, але ставився до примх поблажливо, навіть із жартом:
– Наталю, тихіше! Заспокойся! Пригальмуй!
Він обіймав дружину, яка все на всю сварилася, цілував її і вона якось швидко заспокоювалася. Знову ж таки – всі ці «квіточки» були на самому початку сімейного життя, а потім почалися «ягідки». Її сварки набирали обертів і поцілунки не допомагали. Ну чи не відразу допомагали, треба було дуже постаратися, щоб вгамувати дружину. І ось одного разу після візиту батьків Віктор впустив одну тарілку. Вийшло це зовсім випадково – Наталка попросила його дістати тарілки із сушарки та поставити їх у шафу. Один необережний рух – і тарілка зі дзвоном полетіла на підлогу. До речі, Наталя вже до цього була на взводі і шукала причину, щоб улаштувати сварку. Почувши брязкіт, вона забігла на кухню і схопилася за голову:
– Впустив? Бабусин сервіз? Ти що накоїв! Це подарунок від бабусі, це пам’ять!
– Наталю, ти чого сваришся? Яка пам’ять, бабуся, слава Богу, жива і здорова, а ти сваришся, ніби це непоправна втрата! Та куплю я тобі таку саму тарілку, вона в будь-якому магазині продається, навіть більше куплю, можеш впускати, скільки хочеш!
– Та не в цьому річ! – Наталка голосила, сидячи перед тарілкою. – У мене бабуся не така багата, а вона старалася, з пенсії гроші відкладала, щоб порадувати внучку з її незграбним чоловіком! Її шкода, розумієш, вона щиро дарувала, а ти взяв і впустив, тобі все по барабану! От ти у всьому такий, тобі на все начхати! Ти ж брав тарілки, бачив їх, невже не можна було зробити обережніше? А ти ще дитину хочеш! Та яку дитину, тобі навіть посуд довірити не можна! І звідки тільки в тебе руки ростуть!
– Наталю, ну ти сердишся не через тарілку, ти ж вже була на взводі, тарілка – це ж тільки привід був, щоб продовжити сварку.
– Ні, просто мені шкода бабусину тарілку!
Віктор відчув себе справді винним. Може дійсно Наталі настільки дорогі ці тарілки як подарунок від бабусі? Він зібрав кусочки і пішов заспокоювати свою дружину, яка лежала на ліжку і плакала в подушку. Вітя гладив її по голові, говорив ласкаві слова, доки Наталка не заснула. Але він всерівно не міг збагнути – чому не можна купити таку ж тарілку, тільки нову?
Минув рік, після цієї події, бувало всяке – причіпки, сварки, і в основному з ініціативи Наталі. Коли подружжя мирилося, Наталя пояснювала свою поведінку, то бажанням струсити відносини, то ще чимось іншим. Віктору це не подобалося, але він закривав очі на все, хоча заспокоїти дружину з кожним разом ставало дедалі складніше.
І ось, вчора в гості прийшов рідний брат Віктора з дружиною – вони нещодавно переїхали з іншого міста та здійснили візит, вперше побачивши Наталю. Запрошено було й сусідку Олену.
– Як добре, що нас лише п’ятеро! – Сказала Наталка. – А то незнрабний Вітя шосту тарілочку з набору впустив, яку подарувала моя бабуся на весілля.
Ну ось, і тут треба було сказати, ніяк не заспокоїться. Начебто вечір був теплим, але Наталя постійно знаходила причину «підчепити» свого чоловіка, що псувало йому настрій, але Вітя мовчав. Він подивився на брата, але той лише розуміючи підморгнув – мовляв, знаю, у мене така сама буває дружина.
Гості розійшлися, подружжя залишилося одне. Вітя склав стіл у кімнаті та зайшов на кухню, де Наталя мила посуд. Наталка стояла біля раковини в навушниках, спиною до Віктора, і пританцьовувала, вона навіть не чула, як Вітя увійшов і сів на кухонний куточок. Він вирішив почекати, поки дружина помиє посуд і хотів з нею поговорити – мовляв, не треба так говорити хоча б під час візиту брата, це його ображає.
«Дзинь!» – і одна бабусина тарілочка брязнула об раковину. Наталя застигла, і Вітя навіть готовий був кинутися, щоб заспокоїти дружину, яка ось-ось могла б розплакатися. Але цього не було – Наталка сказала: «Упс!», обережно зібрала кусочки і спробувала засунути їх глибше у відро для сміття, закидавши їх якимись папірцями. Потім вона хихикнула, обернулася і зустрілася очима з Віктором. Він дивився на неї з якоюсь гіркою усмішкою.
– Упс? – перепитав він. – І це все? А як же сльози щодо пам’яті про бабусю?
– Ну, так все одно набір був вже неповним, – розгублено відповіла Наталка. – Та й взагалі – це на щастя. Тарілка у мене з рук вислизнула, багато піни.
– А в мене, отже, не на щастя! Значить я незграбний, а ти ні! Мене соромити можна, а тебе по голівці гладити.
Вітя встав, одягнувся і почав відчиняти в коридорі вхідні двері, щоб піти.
– Вітя, ну куди ти йдеш на ніч дивлячись? Але ж це не через тарілки?
– Саме через тарілку! – посміхнувся Вітя. – Мені шкода бабусину тарілочку!
І ось сьогодні Наталя нескінченно набирає номер телефону Віктора і пускає сльози – їй справді важко, що чоловік покине її. Ще не було такого, щоб він на добу йшов. І раптом, у другій половині дня він все ж таки відповів на дзвінок.
– Вітю, пробач мені! Я більше так не буду, тільки повернися!
Вітя повернувся, була довга і серйозна розмова. Наталя пообіцяла виправитися, не влаштовувати сварок на рівному місці і навіть купила дві тарілочки – такі самі, як були в наборі. У сім’ї тиша та спокій вже кілька місяців, а там як далі буде – життя покаже.
