– Якщо ти за нього заміж вийдеш, то я тебе зі свого життя викреслю! Я тебе попереджала, а ти мене не слухаєш! Та він тебе навколо пальця обведе, а ти потім у мене на плечі плакатимеш!
– Боже мій, Віро, ну з чого ти взяла? Він мені жодного разу жодного сумніву не дав. Ну що ти знову концерти влаштовуєш? Це смішно, ми сваримося на порожньому місці вже вкотре!
Наталя засмучено зітхнула, сіла на диван і затулила долонями обличчя. Вона вже не розуміла, як домовитися з сестрою, оскільки всі спроби здавалися марними. Вона подивилася на Віру, але та вперто не дивилася їй у вічі.
– Що ти хочеш від мене почути? Що я зараз вибачуся і скажу, що насправді так не думаю?! Ні, Наталко, я стоятиму на своєму! Я права!
– Та в кого ж ти така вперта, га?! Не було в нас у родині таких упертих, одна ти!
– Та краще я буду вперта, ніж така не розумна, як ти!
Віра вилетіла в коридор, гримнула дверима і, минаючи ліфт, помчала вниз сходами. Наталка не стала її наздоганяти, оскільки знала, що це марно, а подібна розмова у них була не перша.
…Коли майбутній чоловік Наталки прийшов додому, вона про розмову із сестрою йому нічого не сказала. Що вони, вперше сваряться чи що? Подумаєш, сестрички посварилися…
Але сварка їх, схоже, затяглася. Так Віра хотіла насолити сестрі з невідомої причини, що навіть дату відрядження змістила, аби на весілля не потрапити.
Довелося Наталці відвозити Віру на вокзал. Стояли вони біля кас, і жодна з них першу секунду навіть слово вимовити не могла. Бачила Наталка, що все це лише бравада, адже насправді сестра так себе зазвичай не веде! Тільки в чому річ не розуміла.
– Ти спеціально відрядження зрушила, щоби на весілля до мене не приходити. Чим же я тебе так образила? Я ж навпаки думала, що ми з тобою ближче за всіх. Подружкою тебе вважала.
– Я тобі сказала, вийдеш за нього заміж, я тобі не пробачу! Думала, що я все це говорю просто так? Думала, що блефую? Хочу, щоби ти знала, що все не так просто! Ти мене все життя повчала, як маленьку, я тобі слова сказати поперек не могла…
І тільки-но Віра оголила свою справжню причину образи, як та відразу замовкла, закусила губу і більше не видавила з себе жодного слова. По очах читалося, що сестра ображена, та лише причина незрозуміла. Нехай сама Наталка здогадується, у чому проблема.
Віра міцніше обхопила ручку валізи, а потім пішла вздовж коридору, піднялася ескалатором, і дуже швидко постать її зникла серед однакових спортивних костюмів та уніформ місцевих працівників.
А за тиждень у Наталки відбулося весілля. І зранку дівчина чекала, що сестра напише, привітає. Раптом вона все-таки схаменеться? Дійде до неї нарешті, що неправа. Але Віра не подзвонила та не написала.
– Все, Наталко, виходити треба, фотограф чекає, – гукнув їй Андрій із першого поверху.
Відклала Наталка телефон, спустилася вниз і постаралася не думати про це. Не захотіла Віра в такий важливий день піти на примирення, та й Бог з нею. І до її від’їзду вони сварилися майже через день. Як з котушок Віра злетіла, коли дізналася, що Наталя виходить заміж.
Фотосесія, ЗАГС, велика банкетна зала… Радості було багато, привітань, подарунків. Для повного щастя не вистачало Наталці, щоб сестра її опинилася тут. Так і минули всі веселощі, і до кінця дня жодної звістки так і не прийшло. Хоч би листівку електронну надіслала чи щось… Але тиша…
…Рік минув з того часу, як Віра поїхала. І ні повідомлення, ні дзвіночка від неї не було. Десь місяців через п’ять після їхньої розлуки Наталка змирилася. Якщо сестра захотіла викреслити її зі свого життя, значить, нічого з цим не вдієш. Але сум з’їдав дівчину зсередини. Після втрати батьків вони удвох залишилися один у одного. І не було нікого для них ближчим… Але, мабуть, це мало значення тільки для Наталки.
… Якось рано-вранці, тільки-но на вулиці зайнявся світанок, пролунав телефонний дзвінок. Все ще слабкою, сонною рукою Наталка взяла слухавку, але коли почула голос сестри, то спочатку навіть не повірила.
– Наталю, ти вибач, що дзвоню в такий час, але в мене неприємності. Ти можеш забрати мене?
Спросоння Наталка нічого не зрозуміла. Вона поклала долоню на вагітний животик, трохи підвелася.
– Ти чого? – схаменувся чоловік, з хвилюванням поглядаючи на дружину.
– Віра дзвонила, уявляєш?! – із захопленням у голосі промовила Наталка.
Вона швидко підскочила з ліжка і побігла збиратися. Чоловік все ще уважно дивився на неї, не розуміючи, чи чудасії це вагітної чи щось новеньке.
– Вона повернулася, уявляєш? Сама зателефонувала, сама!
– Вона тебе навіть із днем весілля не привітала, а ти летиш зранку її зустрічати?
– Ти не розумієш, Андрію, вона ж моя сестра!
Буквально за десять хвилин Наталка вже в машині сиділа. Поспіхом зібрала волосся на маківці, натягла спортивний костюм, навіть у дзеркало на себе не глянула. Добре, що вмитися встигла. Так їй хотілося побачити сестру, обійняти її, поговорити, як раніше.
Начхати їй було на їх минулі розбіжності, аби знову помиритися.
Як тільки Наталка під’їхала до будівлі вокзалу, одразу кинулася в зону очікування і встала, нервово переступаючи з однієї ноги на іншу. І ось перед нею, притримуючи валізу рукою, заливаючись сльозами, постала сестра.
Віра дуже схудла і виглядала, м’яко кажучи, не дуже. Сестри не сказали одне одному жодного слова, тільки обнялися міцно.
Тільки коли обидві сіли в машину, у Віри з’явилися сили, щоб усе розповісти.
– Наталко, я мільйон разів хотіла тобі подзвонити, але соромно було після мого вчинку. Мало того, що спеціально поїхала, то я ще й на весіллі тебе не привітала! Настрій тобі перед цим зіпсувала! Так мене почуття провини не залишало в спокої, що через нього переступити не могла. Не думала, що ти пробачиш мені.
– Не розумна ти, Віро! Ти ж моя сестра, як я тебе не пробачу? Та й ти в мене така мала, все тобі можна пробачити!
Наталка розсміялася крізь сльози, погладивши по маківці сестру. Настала тиша. І пауза здавалася нескінченною. Коли старша сестра рушила автомобілем, молодша заговорила знову.
– Ти, мабуть, мені не повіриш, якщо я тобі розповім, у чому була справа. Як же мені соромно, Наталко, що я в тебе не розумна така! А знаєш, чому сварку на рівному місці закотила? Бо тобі позаздрила! Просто взяла і позаздрила!
– Чому ж тут заздрити, Віро? У мене звичайнісіньке життя з усіма цими побутовими проблемами. Не шикуємо, але й не бідуємо. Звичайна сім’я. Не Рокфеллери якісь, щоб нам заздрити.
– У тебе і дім свій, і чоловік під боком, а я… А я тобі була вже не потрібна! Нісенітницю говорю, знаю, знаю!
І знову Віра заплакала, але вже змогла сама себе заспокоїти.
– Позаздрила я, що в тебе є таке просте життя, і страшно було, що я тобі більше не потрібна, як заміж вийдеш. Як дитина приревнувала тебе, позаздрила, от і соромно було прощення просити, коли сама вже все зрозуміла. Я й на весіллі твоєму не побувала, і з роботою облажалася, не знаю, як тепер і виправити все.
Наталя першу хвилину помовчала. Вона кидала побіжний погляд на сестру, ніби намагаючись оцінити її поточний емоційний стан. І хотілося зупинити машину, обійняти сестричку, втішити її. Але на цьому відрізку дороги так краще не робити.
– Вирішимо ми твою проблему з роботою. Я тебе до себе влаштую, Віро. Тільки ніякого панібратства працювати треба буде на совість. Все вирішимо, не хвилюйся.
– І ти мене пробачиш?
– Звичайно! Ти ж моя сестра, хоч і не розумна. Як мені тебе не пробачити? Все життя в тебе ще попереду, не заганяй себе у ярмо провини. Знаю таких людей, які все життя його тягнуть.
Усю дорогу додому сестри щиро розмовляли. А за кілька днів Наталка Віру до себе на роботу влаштувала. І хоч вона й переживала, що сестра лінуватиметься, але та працювала, як годиться. І стосунки між ними налагодилися, минулі образи поступово забулися.
Та тільки Віра все одно пам’ятала, як сестру образила, і соромно їй було за свій вчинок. А коли на світ племінник народився, то всі образи і недомовки між сестрами зовсім стихли.
Отак одна маленька заздрість розлучила сестер на цілий рік. А якби з самого початку Віра сестрі розповіла про свої почуття? Може, зовсім інакше все склалося б. Але тут як вийшло, так вийшло…
