У Наталі рано не стало чоловіка. Залишилась із двома дочками зовсім одна.
Навіть згадувати той час важко.
Старша дочка Олена якраз закінчувала дев’ятий клас. Наталя мріяла – дочка вступить до інституту після школи. Довелося обмежитись коледжем.
– Мамо, не хвилюйся, – сказала тоді Оленака.
– Отримаю середню освіту, потім піду працювати і зможу вступити на заочне. А зараз не до цього.
Молодшій, Люді, на той момент тільки виповнилося дванадцять.
Дівчинка була улюбленицею батька. Його відхід переживала важко. На якийсь час вона замкнулася в собі, почала погано вчитися. Наталя з Оленою оточили дівчинку турботою та увагою, допомогли їй вибратися з непростого стану.
Годувальницею в родині тепер була Наталя. Вона влаштувалася ще одну роботу, але грошей вічно бракувало.
Окрім їжі та оплати комуналки, дочок потрібно одягати, взувати. От і крутилася як могла.
Після коледжу старша пішла працювати в школу. Про інститут більше не говорила. Не на часі зараз.
У неї з’явився хлопець. Ось про кого вона могла говорити годинами.
– Мамо, Віктор – найкращий! Він мене так любить! – з захватом говорила Олена.
Хлопець був приїжджим. Працював з Оленою в одній школі. Винаймав кімнату в гуртожитку.
– Можна, він до нас переїде? Хоча б на якийсь час, – попросила Олена. – Мені й від вас із Людою йти не хочеться. І без нього погано.
Наталка дозволила. У душі зраділа – буде у них помічник у господарстві. Чоловічих рук їм давно не вистачає. Втомилася сама все ремонтувати, робити всю чоловічу роботу.
Віктор виявився товариським. Швидко освоївся на новому місці.
Через тиждень став поводитися як господар.
– Ваша молодша дочка неслухняна дуже. З нею суворіше треба, а ви сюсюкаєтесь, – зробив перше зауваження Віктор.
– Нормальна у мене дочка, – стала Наталя на сторону молодшої. – Ти не уявляєш, як їй важко було, як погано було залишитися без батька.
– А мені здається, вона вас використовує. Я їй кажу, що і як треба робити, а вона у відповідь або мовчить або грубить. Був би її батьком, швидко виховав.
Наталці стало прикро за молодшу. Дівчинка не завдавала їй жодного клопоту. Коли був час, допомагала з прибиранням, приготуванням. Речів нових не просила. Куплять – добре. Ні, і так обійдеться.
Віктору ж було діло буквально до всього. Він був незадоволений, як роблять прибирання у квартирі.
– А ось моя мама щодня підлогу миє. І на кухні вона завжди має повний порядок, – вчив Олену Віктор.
Наталя випадково почула, як він вимовляє Олені.
– У нас також завжди порядок, – виправдовувалася Олена.
– Помитий посуд не повинен лежати на раковині. Його протирають і прибирають у шафу, щоб не припадав пилом, – повчав Віктор.
Мама обрала хвилинку, коли старша залишиться сама.
– Ти мене вибач, але твій хлопець – зануда, – сказала Наталка доньці. – Допомоги від нього ніякої, а ось порад ціла купа.
– Що ж я зроблю, якщо він такий? – Заплакала Олена. – Все одно його люблю. Так, трохи занудний. Але ж із цим живуть.
– Живуть, – погодилася мама зітхнувши. – Питання – як?
Вона, як і раніше, сама тягала сумки з продуктами з магазину. Віктор жодного разу нічого не купив, не запропонував сходити разом із нею, закупитись їжею.
– Моя мама м’ясо тільки на ринку купує, – лунало з кухні, де діти вечеряли.
Наталці їсти не хотілося. Вона випила чаю і пішла дивитись телевізор.
Але й тут було чутно розважливий голос Віктора.
– А Наталя Іванівна, напевно, у найближчому супермаркеті купила. Ось котлети і вийшли несмачними.
Наталя відчула, що втомилася.
Як же добре і дружно вони жили, поки у Олени не з’явився цей нестерпний Віктор!
Після вечері покликала Олену до своєї кімнати.
– Хотіла з тобою поговорити. Дочко, я тебе дуже люблю. Але твій хлопець…
– Я все розумію, – зупинила її Олена. – Наступного тижня ми переїжджаємо до кімнати Віктора. Нам усім так буде краще.
Але краще не стало.
Невдовзі Олена повернулася додому. Цього разу одна.
– Не можу більше, – сказала матері, ставлячи сумки з речами біля порога.
– Його охайність і акуратність просто набридли! Вчора посварилися через те, що я раковину на кухні насухо не протираю. А сьогодні прийшла зі школи, він до мене до коридору вийшов. Думала – зустрічати. Але ні. Туфлі я, виявляється, неправильно на поличку ставлю! Несиметрично. На продукти витрачатися не хоче, відкладає про всяк випадок. Сама їжу купую, за кімнату плачу. За весь час квіточки не подарував. Зате безкоштовних уроків, як поводитися і як стежити за будинком – хоч відбавляй.
– Ходімо пити чай. Скоро Люда зі школи повернеться. Ось зрадіє, коли тебе побачить! – обійнявши дочку, сказала Наталка.
– Ходімо, мамо. Як же добре вдома!
