– Мамо, а розкажи мені ще про Світлану. Вона б мене любила, так мамо? – наївно просила Марійка.
Наталку вже не кидало то в жар, то на холод від цих питань.
Вони з чоловіком одразу домовилися, що не робитимуть вигляду, що Світлани не було.
Не ховатимуть від молодшої доньки фотографії старшої сестри, і житимуть так, ніби Марійка просто замінила їм Світлану.
Це було б зрадою по відношенню до старшої дочки.
Але й переживати і плакати вони не будуть, Наталка й так уже усі очі виплакала.
Не можна жити в атмосфері горя, вони маленька дочка росте. Хоча за Марійку вони з чоловіком переживали – а раптом і з нею те саме станеться?
На фотографії, що стояла на комоді, Світлана радісно посміхалася.
І Марійка знала, що це її старша сестра Світлана. І що її не стало…
Світлані було дев’ятнадцять років, вона тільки-но вступила на навчання.
На фото вона була радісна, світла, як сонечко. У неї завжди було багато друзів, Наталя з Максимом пишалися донькою, а бабуся просто її обожнювала.
Грім гримнув несподівано, Світлана здавала першу сесію і в неї почала турбувати голова. Спочатку думали, що від перевтоми, але неприємні відчуття посилювалися.
Коли їм сказали, що Світлані вже не видужати, вони просто не повірили. Але процедури не допомогли і Світлани не стало.
Важко передати, що було з Наталкою, Максим ще якось тримався. А Наталя, втративши єдину дочку, пішла в себе і в основному або плакала, або мовчала, дивлячись в одну точку.
Якоїсь миті Максимові навіть здалося, що їхня родина не витримає таких випробувань. Але тут втрутилася свекруха, яка дуже любила внучку і всю себе їй присвятила.
Галина Іванівна несподівано заявила невістці:
– Наталко, припини плакати, сльозами горю не допоможеш. Та й для Світлани погано робиш, вона там спокою собі не знайде. Ви ще з Максимом не старі, вам треба дитину народити і жити далі!
– Іншу дитину? Замість Світлани? Та що ви таке кажете, Галино Іванівно? Як так можна, це ж не кошеня, коли можна інше завести, це наша донька Світланка! А ви пропонуєте замість неї просто народити іншу? – Наталка вже навіть не плакала, сліз не було.
Але слова свекрухи видалися їй блюзнірськими.
– Саме так, Наталко! Думаєш я не сумую за улюбленою онукою? Але треба жити далі, не можна так опускатися і руйнувати сім’ю. Світлана і так назавжди ваша старша донька, візьми себе в руки! Коли в будинку є маленька дитина, є радість і сенс життя. Маля нас усіх знову об’єднає.
Наталя спочатку не могла зважитися на другу дитину. Максим любив дружину, не хотів втратити і вмовив її.
Так у них народилася Марійка.
Але Світлана завжди незримо була присутня в їх сім’ї.
Про неї тепер говорили легко, без гіркоти. Зі сміхом згадували всякі кумедні випадки. Наче вона кудись поїхала надовго, але вони обов’язково зустрінуться.
І одного разу Марійці наснився дивний сон.
Уві сні до неї підійшла вродлива дівчина, і Марійка її одразу впізнала.
Світлана підійшла близько і просто сказала,
– Привіт, Марійко, ти знаєш, хто я?
– Ти моя сестра Світлана.
– Приємно, що ти мене одразу впізнала. Нарешті я змогла підійти близько. Раніше була просто стіна сліз та горя, до мами й тата я і зараз не зможу наблизитися. А до тебе змогла, мабуть, у тебе є дар бачити таких як я, привіт сестричка.
– Привіт, яка ти гарна! – Марійка навіть не злякалася, адже Світлана була така ж усміхнена як на фото.
Який чудовий сон їй наснився!
– Ти знаєш, я ж не просто тому прийшла, що люблю тебе й маму з татом! – Світлана присіла перед Марійкою, щоб їм було зручніше розмовляти.
– А чому ти прийшла? – з цікавістю запитала Марійка.
– Тому що я не все встигла зробити, на тебе вся надія. Ти рости, а я тебе охоронятиму, і ще прийду до тебе обов’язково, – Світлана посміхнулася, і…
Ніби розтанула.
А Марійка прокинулася в чудовому настрої.
Адже сестра обіцяла їй ще колись приснитися.
Проходячи повз комод, вона прошепотіла усміхненій фотографії сестри:
– Тепер я знаю, що тебе не зовсім не стало. Бо ж я тебе бачила і ми ж розмовляли, правда?
Мамі вона вирішила про цей сон поки що нічого не говорити.
Але час минав, а сестра їй більше не снилася. А Марійці так тоді сподобалося уві сні зі Світланою розмовляти, адже вона її рідна старша сестра все таки!
Потім Марійці взагалі почало здаватися, що цього сну не було, а що їй це все придумалося.
Бо ж батьки кажуть, що вона велика фантазерка.
Коли їй знову наснилася Світлана, Марійка була вже підлітком.
– Привіт, Марійко, а ти вже велика стала. Я чекала, поки ти підростеш, у мене до тебе є серйозна розмова. Слухай мене уважно і нічого не бійся…
…Наталя насмажила цілу миску оладків, дістала баночку малинового варення й поставила чайник.
– Максиме, Марійко, ходіть снідати! – гукнула вона чоловіка і доньку.
За мить всі вже сиділи за столом і весело розмовляли, попиваючи чай.
Максим швидко зібрався й побіг на роботу.
Наталя якраз домила посуд, коли до неї тихенько підійшла донька. Вона була якась задумлива.
– Що таке Марійко, все добре?! – поцікавилася Наталя.
– Мамо, я хочу тобі дещо розповісти! – раптом почала та і сіла за стіл. – Але спершу скажи мені одну річ… Ти знала правду про дідуся, чоловіка баби Галі?
– Яку ще правду, ти про що?! – Наталя не розуміла, що вона таке каже.
– Мій дідусь, чоловік баби Галі, займався якимись темними справами? – не вгавала Марійка.
– А звідки ти таке знаєш? – дуже здивувалася Наталка. – Баба Галя про нього ніколи не говорить. Я від нашого тата знаю, що його батько з мамою давно розлучилися.
– А те, що він багатьом невинним людям життя зіпсував, ти знала? І що гроші чужі забрав теж знала? – наполегливо питала маму Марійка.
– Ну я то знала таке щось, але не розумію, звідки тобі це відомо? Наш тато мені по секрету розповів, що бабуся, як правду про чоловіка дізналася, одразу виставила його і вони розлучилися. І більше не бачила ніколи. Батько соромиться свого батька. Наш тато чесна людина, а його батька, твого діда, давно не стало.
– Наш із сестрою дід, мамо. Він був пройдисвітом, і в ньому вся річ, – Марійка говорила серйозно.
– У сенсі, Марійко, до чого тут Світлана? І я не зрозуміла, звідки ти взагалі це дізналася і навіщо це ворушити?
– Мамо, ну як мені тобі це пояснити? Я в дитинстві дуже шкодувала, що ніколи свою сестру Світлану не бачила. І якось вона мені наснилася, я маленька була і ніби ми з нею познайомилися. Це було як по-справжньому.
– А чому ти тоді мені про це не розповіла?
– Світлана просила не говорити, щоб ти не злякалася, що вона мене забере. Бо ж кажуть, що коли покійні сняться, то хочуть з собою забрати. А ти і так за мене переживала після того, що сталося зі Світланою.
– Звісно переживала!
– Ну ось, вона лякати тебе не хотіла, а тепер наснилася мені вчора. Світлана чекала що я підросту, щоб попередити. Те що вона занедужала була розплата за гріхи нашого діда, наш рід мав перерватися.
– Не може бути?! Це Світлана все тобі розповіла?! – здивовано шепотіла Наталка. – Ти зі своєю сестрою уві сні спілкувалася?
– Так, мамо, Світлана сказала, що тільки зі мною вона може на зв’язок виходити. У мене є дар, я можу дещо бачити й чути те, чого інші не можуть. І ще Світлана сказала, що тепер ми за все розплатилися. Вона за мене переживала, що я теж можу занедужати, але тепер зрозуміли, що все буде добре!
Наталка дивилася на молодшу дочку і вірила, і не вірила у розказане.
– До речі, мамо, а Світлані дуже подобається, що ми про неї завжди світло і без гіркоти говоримо.
Згадуємо, жартуємо й сміємося. Наче вона просто поїхала від нас надовго, але ми з нею колись обов’язково зустрінемося.
Бо це так і є, мамо. Світлана правда каже, що це не скоро буде, що в нас тут поки що справ багато.
Мені заміж треба вийти обов’язково і дітей народити, щоб наш рід продовжити.
Світлана це не встигла зробити, ну а решту вона і там може!
І нам, до речі, може допомагати, адже це добре, правда мамо?
– Це неймовірно, але тепер я теж вірю, що ми не назавжди з нею розлучилися і колись обов’язково будемо разом! – обійняла молодшу дочку Наталка.
Права була свекруха, що треба обов’язково народити дитину.
Марійка і справді їх усіх знову об’єднала. І тепер у них все буде добре…
