Наталя дістала з шафи старі фотографії та почала їх з цікавістю розглядати.
Ось це вона зовсім маленька, це вона у дідуся, а це з двоюрідною сестрою, а ось йде до школи, а ось гуляє з подругами, а це інститут, а ось їхня група, а ось її кохання – Ігор, а ось їхнє весілля.
На губах Наталі заграла посмішка. Незважаючи на те, що минуло вже цілих 10 років і вона все так же любить Ігоря, а він… А він… Як же ж важко…
-Наталю, ти що тут робиш? О! Фотографії дивишся, – підійшла мама і спробувала зазирнути в альбом, але Наталя швидко його закрила.
-Так, мамо… Знаєш, захотілося подивитися.
-Знаю. Я люблю переглядати фотографії. Та ти й сама знаєш. Зараз у вас все в телефоні, а я це не люблю. Мені подобається тримати фотографію в руках. Ну що, чаю може?
-Давай. І я піду. Час вже.
Вони разом пішли на кухню. Наталка сіла за стіл, а її мама почала клопотати по господарству.
-Наталю, а що це у тебе в рюкзаку? – запитала мама.
-Та це… Намет. Купила я його давно, потім зайшли до Марічки, та й залишила його там – ну просто тягти не хотілося. А зараз, як бачиш, забрала.
-А навіщо тобі намет? У похід чи що збираєшся?
-Ну взагалі хотіли з Ігорем вибратися на пару тижнів влітку.
-На пару тижнів… Ех, молодь! Так ви давно одружені і все ніяк мені ні онука, ні онучку не подаруєте. Що ти, що твій брат, Дімка. Коли ж це станеться, Наталко?
Настрій Наталі одразу почав псуватися. От як це? Як так можна взяти та перейти з питання: що в рюкзаку, до питання: коли ти народиш нарешті? От тільки її мати так може!
-Мамусю, ну я тобі вже пояснювала, що ми працюємо над цим. Поки не виходить… Все, – різко перервала свій візит Наталя. – Я пішла збиратися.
Вона встала і попрямувала до коридора. Краєм ока вона помітила, що очі мами сповнилися сльозами і Наталка засумувала.
-Та я все роблю! Все! – захотілося закричати їй. – Я теж хочу вже нарешті народити дитину!
Але вона стрималась…
Хвилин через 5 вона вийшла з будинку, де жила її мама і попрямувала на зупинку.
-Агов! Є хто вдома? Марійка! Петро! – пролунав голос Сашка і Маша вискочила в коридор.
-Сашко, привіт! – Маша обняла чоловіка і поцілувала у щоку.
-Тато прийшов! Тато прийшов! – застрибав навколо них син.
-Тихо ви, тихо… Дайте мені переодягтися.
Сашко пішов мити руки і за ним побіг Петрик, а Маша посміхнулася, дивлячись на них, і попрямувала назад на кухню.
Вона чула, як Петя повів тата у свою кімнату погратися, приготувала вечерю і хвилин через 15 покликала всіх до столу.
Після вечері Петра відправили дивитися мультики, а Маша з Сашком почали чаювати.
-Ну розказуй, що сьогодні робила? – запитав він.
-Я? – Маша розпливлася в задоволеній усмішці. – Ні-чого. Прокинулася пізно. Приходила Наталка. Забрала свій намет.
-Ооо, а я здивувався: звідки у нас на балконі з’явилося вільне місце?
-Так, так, – розсміялася Маша. – А я ж давно їй казала, щоб вона забирала. А вона все ні, ні, ні. Нарешті це сталося! Ми з нею попили чаю і вона до мами поїхала. Потім ще Ігор дзвонив, питав, коли вона від мене вийшла. Бачиш який він у неї, турбується…
Сашко пирхнув:
-Можна подумати, я не турбуюся! Ну добре, ще щось нове є?
-Та ніби ні. Все як завжди: гуляли з Петькою, ходили в магазин, та й вечерю ось готувала… А у тебе що нового?
-У мене без пригод. А от до Петровича приходив чоловік і благав знайти його дружину. Сказав, що вона пішла до коханця, але в коханця не з’явилася. Ні, ти уявляєш! Чоловік знав, що дружина пішла до коханця! Ну, хіба це не смішно?
-Ну так… Смішно… І що Петрович?
-Та що… Відправив його додому. Сказав, що тільки через 3 дні зможе прийняти заяву. Отож переживаємо, щоб дружина знайшлася.
-Машо, ти коли з Наталею останній раз говорила? – запитав Сашко через три дні.
-Коли? – Маша замислилась. – Коли? Ой, звісно! В суботу. У мене був вихідний, а ти чергував. А що?
-Просто… Просто… Я не знаю як тобі сказати…
Маша застигла.
-Сашко… Не лякай мене… Що сталося?
-Нуу значить, це Наталя твоя десь зникла… Це виявляється вона пішла до коханця і так і не прийшла.
-Сашко, що ти говориш? До якого коханця? Наталка? Та ти вигадуєш! – Маша була дуже здивована.
-Такого… У Наталі був коханець, як виявляється.
-Та не може такого бути! Вона Ігоря кохає! Ні, в життя не повірю!
-Слухай, хочеш вір, хочеш не вір. Тільки її чоловік прийшов разом з коханцем і вдвох вони заяву писали.
-Дивно… Виходить, що я її взагалі не знала, – Маша почухала потилицю.
-Отже вони розповіли сумну історію. Якщо коротко, то у Ігоря з Наталею ніяк не вдається завести дітей. Це ми знаємо з тобою.
Вони перепробували все. Це ми теж знаємо. А потім Ігореві прийшла думка звести Наталку з одним своїм знайомим.
І Ігор сам вмовив Наталю бути коханкою цього чоловіка!!! Йому здавалося, що якщо Наталя буде з іншим чоловіком, то вона легко зможе… ну ти зрозуміла. Він був готовий прийняти не свою дитину.
Для нього головним було те, що мати дитини – Наталя.
Але поки що нічого не сталося. Ось це, так сюрприз!
Маша мовчала і тільки кліпала очима.
А потім її понесло:
-Сашко! Цьому Ігорю треба перевіритися. Як можна таке запропонувати жінці!!! Як?! Ну як? Бідолашна Наталя! Вона ж Ігоря цього обожнює!
А він її на таке вмовив! Саша! А Наталка! Ні, щоб поділитися зі мною, все в собі… Все в собі… Ми ж завжди вважали, що у неї ідеальний чоловік й ідеальні стосунки.
Ну так… Діток не було… І що? Що ж тепер робити?
-Марічко… Що робити? Шукати Наталку твою будемо. Сподіваюся, що з нею все добре… Можливо тебе викличуть або до тебе прийдуть… Навіть не можливо, а швидше за все так і буде. Тому що всі контакти будуть перевірятися.
Йшов час. Пролетів один місяць, потім другий, потім третій, четвертий…
Наталі не було. Поступово її рідних та знайомих готували до того, що, мабуть, і не буде.
Маша ніяк не могла повірити в те що подруги не стало, вона щиро вірила, що з нею все добре.
-Маша, Привіт! Що за переполох? Ми кудись переїжджаємо?
-Так ні, нікуди не переїжджаємо. Ти мій закордонний паспорт не бачив? Мене на конференцію посилають, потрібно надіслати дані паспорти, а я ніяк не можу його знайти.
-Я не брав. Чесно. Мені здавалося, що наші всі документи лежать в тій скриньці.
-Мені теж так здавалося.., – Маша втомлено сіла на диван. – Але його там немає.
-Взагалі ти казала, що він у тебе закінчується. Згадай, ти новий робила?
-Так робила. Разом із Наталкою. Вона собі робила, а я собі. Разом документи здавали і разом забирали.
Згадай… Ми після того, як паспорти отримали, ще чай у нас пили. Ну я і Наталка… А ти прийшов з роботи, побачив нас і сказав, що якби у нас не був би різний колір волосся, то ти б нас не розрізнив.
-Ну так. Ви взагалі схожі, тільки характери у вас різні. Стривай. А ти після цього дня бачила свій закордонний?
-Та не знаю. Звичайно я лазила в ящичок. То той документ був потрібен, то той. А паспорт не брала. Зробила його про всяк випадок, мене ж рідко відправляють від роботи закордон.
-Напевно так… Я думаю, що це Наталя його взяла. Яка в неї зачіска була остання?
-Нууу, нууууу… Взагалі не така, як на моєму фото в паспорті.
-Ну а що їй заважало підстригтися і пофарбувати волосся… Адже що ми знаємо: вона вранці прийшла до тебе, була одягнена в джинси, футболку і піджак, забрала рюкзак, поїхала до мами, потім вийшла, помахала їй і пішла на зупинку.
Все! Вона могла сісти в автобус, доїхати до якогось торговельного центру, переодягтися в туалеті, наприклад, у спідницю і блузку, підстригтися, перефарбуватися прямо там же, купити собі валізу і полетіти за кордон за твоєю паспортом.
-Але якби вона купувала б валізу і була в перукарні, то тоді б у неї ці витрати проходили по картці.
-Ха! Вона могла б заплатити готівкою. І все. Отож! Вона взагалі могла давно все спланувати. Он рюкзак нам залишила. Звідки ти знаєш, що там намет був? Ти ж не дивилась! Та й я не дивився. Стоїть і стоїть.
Напевно там речі були. Готівку назбирала, телефон новий купила. Так що робитимемо? Вирішуй!
Маша мовчала.
-Я не знаю. Ти знаєш, Сашко. Я мабуть відмовлюся від поїздки. Чомусь мені здається, що Наталці було недобре. Ну правда. Уяви, мати постійно говорить про онуків, чоловік хоче дітей, навіть коханця їй знайшов!
А вона любить чоловіка і робить все, що він скаже. І їй не подобається те, що він каже, а піти просто від нього вона не може. Ну напевно розуміє, що він буде просити її повернутися і вона повернеться і знову все піде як і раніше.
Отже заплуталась вона і не знала що робити. Я думаю, що коли прийде час, вона сама дасть про себе знати.
-Але тобі все одно доведеться відновлювати свій паспорт.
-Доведеться. Але я можу відновити його і через рік і через два, а може і через три. Все-одно ми нікуди не їздимо.
-Ну що ж. Як скажеш, так і буде. Головне, що ми тепер знаємо куди поділася Наталка…
А тим часом Наталя сиділа в затишному кафе біля моря і дивилась на фотографію чоловіка. Чи тепер вже колишнього чоловіка… Ні… Вона все ще кохає Ігоря. Але після його вчинку, вона точно до нього не повернеться. Хоч як би їй хотілося… Вона раптом згадала маму. Як вона там без неї?
-Нічого мамусю, скоро я тобі напишу і ти все зрозумієш. А поки що я хочу побути сама… – подумала вона і тихо заплакала.
