Настя останнім часом рано приходила на роботу. Колеги приступали до своїх обов’язків, а вона вже працювала. Ішла вона майже останньою, але додому не поспішала.
Батька у Насті не було вже давно, жила вона з матір’ю у двокімнатній квартирі. Місяць тому до них переїхав чоловік матері. Він потребував постійної уваги до своєї персони, і не лише від своєї співмешканки. Добре, що це виявлялося лише у побуті. Чистота була його життям. Він був просто зациклений на цьому. Перш ніж налити другу чашку кави за сніданком, потрібно було цю саму чашку вимити. Скільки страв – стільки і тарілок. Сама Настя, та й мама її, ніколи не нехтували після супу, в т тарілку відразу другу страву закинути, туди ж можна і ложку салату. А ось для нього це було неправильно. Салат, суп, друге, все окремо. І ніяких рибних кісток, тільки чисте філе. Жодних спільних тарілок. У кожного своя.
– Мамо, що ти в ньому знайшла? Ти як хатня робітниця перед ним, погана, між іншим, хатня робітниця. Він тільки робить, що критикує.
– Він мені подобається. Твого батька давно не стало, я за наш короткий шлюб навіть не зрозуміла яким має бути чоловік.
– Точно не таким.
– А звідки ти знаєш? Він добрий.
Настя намагалася рано йти і пізно повертатися. Вона вже давно збирала собі на окрему квартиру, адже рано чи пізно житло знадобиться. Мама була не проти, звичайно, сім’я, яка буде у дочки, повинна жити окремо.
Додому Настя йшла пішки, щоб насолодитися самотністю. Одного з таких зимових вечорів вона зустріла Михайла, який стояв із букетом. Сумний юнак поглядав на годинник, дівчина запізнювалася. Букет незабаром опинився в урні, а молодик пішов швидким кроком. Якоїсь миті він підсковзнувся і ледве втримався на ногах. Настя тим часом думала про букет, який і так вже на морозі постраждав, а тепер опинився в урні. Їй навіть стало шкода. Молода людина сповільнила хід і Настя випадково натрапила на нього. Далі вони пішли кожен своєю дорогою.
Наступного дня молодик чекав Настю. За півроку він запропонував їй жити разом. Вони винайняли квартиру, Настя була рада. Останнім часом вона майже не перетиналася з чоловіком матері, але переїзд був кращим.
Іноді вона відвідувала маму. Та нарешті розгледіла у своєму доброму чоловікові всі його погані якості. Залишившись у квартирі вдвох із матір’ю Насті чоловік став виявляти свій характер. Йому не подобалося як лежать у холодильнику продукти; на дзеркалі зовсім невелика пляма, яку треба зараз же прибрати; тарілки недостатньо чисті, і їх треба перемити.
– І чого ти чекаєш? Усі його забаганки виконуватимеш?
– Ні. Я хочу його виставити, але якось незручно. Я йому натякала, а він одружитися захотів.
– Мамо, яка ти в мене нерішуча. Не він хазяїн цієї квартири. Я можу бути поряд, коли ти це зробиш. Просто збери його речі. Тобі ж буде легше. Перестанеш догоджати йому, займешся собою. Ти тепер тільки робиш, що наводиш чистоту. Будинок у нас і так блищав, а ось ти свій блиск втратила.
– Красуватися він мені заборонив, вік вже не той, і нема чого, сказав, красуватися перед іншими чоловіками.
– Я помітила. Ідемо в перукарню, у тебе вже сивина. Вік? Ти ж у мене ще молода, навіть ще не бабуся.
– А що він скаже?
– Я думала тебе це вже не турбує.
– Точно. Вже не хвилює.
– Не бійся втратити його, я завжди з тобою.
– Я завжди боялася самотності.
– Мамо, я поряд. Завжди буду поряд.
***
– Ось тепер ти в мене красуня. Давай спитаємо в того чоловіка.
– Настя! Перестань, це незручно. Ідемо додому.
– Добре, мамо, йдемо. Тільки я тортик куплю, будемо його їсти ложками прямо з коробки. Пам’ятаєш, як у дитинстві. Так смачніше. Хто більше з’їсть.
– А цей зараз сам піде. Ти справді цього хочеш?
– Так.
– Чудово.
***
– Де ти була і що з собою зробила? Схожа на незрозумій що. Все має бути натуральним.
Мати та дочка засміялися.
– Я нічого смішного не сказав. Час вечері, а в нас… Гаразд. Добре, що прийшла твоя дочка. У мене до вас розмова. Ти, Настя, живеш із чоловіком, а частка в цій квартирі в тебе є. Треба б усе на матір переписати. Ми одружимося і вона половину подарує мені. Це буде подарунком на весілля.
– А від вас їй який подарунок?
– Я її беру заміж! Цього замало?
– Досить якщо думати, як ви. Я можу одразу вам запропонувати свою половину. Навіщо двічі все оформляти. Мамі мені незручно продавати, а вам можна. Гроші у вас є?
– Що?
– Гроші є за житлоплощу?
Чоловік такого нахабства не чекав. Йому пропонують купити! Він тут вже живе, йому б безкоштовно. Адже це він ощасливив жінку на старість, та ще й навчив її майже всьому. Як вона раніше без нього жила. Він важко задихав, збираючись із думками.
– Ти… як ти таке можеш пропонувати, твоя мати… твоя мати повинна… це все її, твоє тільки на папері. Віддай усе матері!
– Тільки за гроші. – спокійно відповіла Настя. – Я тут тортик купила. Будете? Дуже смачний. Мама наливай чай.
– У нас вечері ще не було. Ольга, що у нас на вечерю?
– Що ви все про вечерю, ви ж вдома були, взяли б і приготували. Немає вечері та гаразд , сідайте, торт дуже смачний.
Настя великою ложкою приступила до поїдання торта, її мати приєдналася. Набридло їй весь час догоджати.
– Ой, а що ви сидите? Налітайте. Чудовий торт, свіжий.
– Ольго, нам треба поговорити!
– Говори, у тебе мало часу.
– У якому сенсі? Я швидко. Я раніше ще якось закривав очі на твою дочку, але тепер вона живе окремо, її тут не повинно бути.
– Ось викупіть мою частку, тоді й подивимося. – Втрутилася Настя. – Але я вам не обіцяю, адже в мами колись будуть онуки. Ми приходитимемо в її половину.
– Що? Нічого я не викуповуватиму! Я поквапився з пропозицією, твоя мати не варта мене.
– Ви маєте рацію, моя мама варта кращого.
Чоловік довго збирав свої речі, все ретельно та акуратно згортав та вкладав у чемодан. Напевно, він чекав, що йому принесуть вибачення, зупинять, але нічого не відбувалося. Навіть Настя не йшла. Нарешті це все набридло, і Ольга сама зібрала все його взуття в один пакет. Туди ж вона хотіла закинути все його приладдя для гоління і щітку, але він помітив і в останній момент вихопив у неї з рук. Він навіть не здогадувався, що там була ще й його брудна білизна.
Перед його відходом Ольга ретельно все перевірила, аби нічого не забув. Він крутив у руці ключі, не знаючи, що з ними робити, але Настя простягла руку і довелося їх віддати.
Пішов.
– Мамо, все добре?
– Краще не буває. Тебе напевно Михайло чекає.
– Так, він зараз мене зустріне.
– Ти там про онуків щось казала…
– Будуть мамо онуки, але трохи згодом. Весілля не буде, просто розпишемося за місяць. Ми хочемо купувати квартиру.
– Я рада за тебе донько.
– Я за тебе теж рада. То був не твій чоловік, ти сама це зрозуміла.
– Дякую, що не втручалася. Напевно, я б тебе не зрозуміла раніше. Краще вже одна буду.
– Мамо, ти не одна…
