Поки Настя була одружена, їй здавалося, що другий чоловік набагато кращий за першого.
Перший був помилкою молодості – з ким не буває? Їй було дев’ятнадцять, йому взагалі вісімнадцять, гуляли в спільній компанії, майже жартома почали зустрічатися.
І раптом: дві смужки, сварки батьків, лікар, знову ж таки, злякалася, що потім не зможе мати малюка…
Олег не те, що хотів одружуватися – його теж батьки змусили.
Першої ж ночі після весілля він пішов гуляти з друзями, і всю вагітність Настя провела у сльозах.
– Ти маєш сидіти вдома, зі мною! – казала вона. – Це нечесно, що ти розважаєшся, а я тут одна.
– Ну так ходімо з нами, – незворушно відповів Олег.
Але Насті не хотілося нікуди йти: їй було тяжко, потім почала турбувати спина. Не до розваг було.
Дивно, але коли народився син, Олега на якийсь час ніби підмінили: він із задоволенням бавився зі Степаном, купав його, гуляв з візочком.
Настя вирішила було, що все ще налагодиться. Але працювати Олег так і не хотів, більшу частину грошей спускав на друзів, а уваги Настя від нього так і не дочекалася: ні квітів, ні подарунків, жодної романтики взагалі. Вона дивилася фото і плакала: у всіх її подружок були шикарні хлопці, які возили їх у подорожі, купували айфони та прикраси, робили гарні пропозиції руки. А від Олега тільки й почуєш:
– Є що поїсти?
На розлучення вона подала сама, коли Степану було три роки: упіймала Олега на листуванні з коханками і навіть розбиратися не стала. Пів року попереживала, потім віддала сина в садок, влаштувалася на роботу, в спортзалу записалася. Там і зустріла Андрія.
Андрій був зовсім інший: уважний, дарував їй подарунки, засипав компліментами. І пропозицію зробив не гірше, аніж у подружок, попросивши друга зняти на відео. Побралися вони в серпні, а вже у липні Настя народила другого сина – Павлика.
На відміну від Олега, Андрій не хотів займатися памперсами і пляшечками.
– Мій обов’язок – гроші заробляти, – а твій – дітьми займатися.
Настя була не проти: до першого материнства вона зовсім не була готова, а тут зрозуміла, який це чарівний час, хай і не залишалося сил на себе.
Степан зовсім не ревнував до братика, навпаки: намагався допомагати Насті, доглядав брата, казав, що дуже його любить, навіть більше, аніж тата. Втім, з батьком у нього були нормальні стосунки: Олег забирав Степана на вихідні, іноді просто заїжджав провідати й завозив подарунки. Може, чоловік із нього і поганий вийшов, але батько все ж таки нормальний.
Так минуло сім років. Андрій все більше працював і все рідше бував удома, але зате ні Настя, ні діти нічого не потребували. Щоправда, Андрію не подобалося, що доводиться на Степана витрачатися, та й взагалі він його недолюблював, і навіть не приховував цього.
– Пробач, – казав він. – Але тільки гляну на нього – ну викапаний татусь! Такий сам виросте, ось побачиш!
За сина було прикро. Настя всіляко намагалася налагодити стосунки між сином та чоловіком, але з кожним роком ставало лише гірше, особливо коли Степан у школу пішов.
– Ну що ж таке, ти що, не можеш елементарний приклад вирішити? – казав до нього Андрій.
Настя жодного разу не стала на захист сина, і потім довго звинувачувала себе за це.
Вона, нарешті усвідомивши, що мала захистити сина, знайшла єдиний вірний вихід: подала на розлучення.
– Аліментів не отримаєш – май на увазі! – озлобився Андрій.
Він справді якось так влаштувався на роботі, ніби отримує мало, і аліменти приходили смішні. Плюс виніс із дому всю техніку, ще й виявилось, що машина на його батька оформлена.
– Хто б міг подумати! – Зітхала мама. – А таким порядним чоловіком здавався!
– Ось саме, що здавався, – з гіркотою відповіла Настя.
Павлик дуже нудьгував за батьком: плакав, питав, коли той приїде. Настя, як могла, втішала сина, навіть пробувала поговорити з Андрієм.
– Ти сама вирішила розлучитися, – холодно відповів він.
Настя боялася, що Олег її звинувачуватиме, коли дізнається, через що вона розлучилася. Але він тільки засмутився.
– Шкода як! Не звинувачуй себе, я теж його вважав хорошим мужиком. А чого Степан мовчав? Хоч би поскаржився мені один раз, я швидко розібрався б із цим розумником.
Мабуть, Олег теж відчував свою провину, бо почав частіше забирати Степана і подарунки йому привозити. Якось посеред тижня приїхав і сказав:
– Поїхали, в футбол пограємо, піцу купимо. Там ще мультфільм новий вийшов, їдемо?
Настя побачила, як у Павлика очі налилися сльозами. І вже зібралася сказати, що зараз сходить з ним на майданчик погуляти, і морозиво купить, але Олег запропонував:
– Малий, хочеш з нами?
Павлик озирнувся на Настю. А в неї самі очі мокрі.
– Йди, звичайно, синку, якщо хочеш!
На її подяку Олег відмахнувся:
– Так чого, шкода хлопчика.
З того часу він став приносити подарунки не лише своєму синові, а й Павлику теж. І забирав їх обох.
– Може, знову зійдетеся? – Насідала мама. – Не такий він і поганий чоловік…
Настя мовчала. Чи можна побудувати шлюб на одній лише подяці? Вона не знала. А кохання… У кохання Настя більше не вірила.
Коли вона занедужала, Олег щодня приходив: відводив дітей до школи, готував їй курячий бульйон, приносив їжу. При температурі маренні Настя почала забувати, що Олег – не її чоловік, а коли температура спадала, лякалася своїх думок.
«Якби він любив мене – хоч якось це показав. Квіти приніс, комплімент зробив».
Але нічого такого не було. І Настя навіть заплакала з цього приводу.
– Можеш завтра не приходити, – сказала вона.
– Чому?
– Начебто я на видужання пішла.
Він відвів очі і сказав:
– Настю… Ти знаєш, я не художник на всі ці слова і таке інше. Але можна я залишусь? Ми з тобою не чужі люди, діти знову ж таки. А нам добре разом?
Їхні погляди зустрілися. Настя схлипнула.
– Просто добре, і все?
– Ні, звісно. Я тебе люблю, ти сама знаєш. То я залишусь?
Настя простягла до нього руки і сказала:
– Залишайся…
