Настя увімкнула холодну воду, забралася у ванну і стояла нескінченну кількість часу. Так їй здавалося. У спальні задзвонив будильник. Вона прийшла до тями, закрутила на голові рушник, накинула халат і стала готувати чоловікові сніданок, ніби нічого не сталося.
Заспаний чоловік вийшов зі спальні, пройшов повз кухню у ванну, звідти вже бадьорий, сів за стіл. І став із апетитом поглинати приготований дружиною сніданок.
Настя мовчки дивилася на нього хвилин п’ять, потім не витримала.
– Нам потрібно поговорити.
– Добре, поговоримо, увечері, – спокійно відповів Стас.
– Ні, зараз, – Настя була наполеглива. – Я сьогодні не ночувала вдома.
– Цікаво, – Стас награно зробив цікавий вираз обличчя. – І де ж ти була?
– Стасе, я зрадила тобі.
– Ааа, добре, зрозумів. Мені піти? Чи ти сама заберешся до свого коханця?
Настя зрозуміла, що говорити з чоловіком марно, зібрала те, що потрапило на очі, і вийшла, акуратно прикривши за собою двері.
Вони мали зразкову сім’ю зовсім недавно. Коли донька навчалася у школі, вони зі Стасом працювали, мріяли про майбутнє, збирали гроші на великі речі, разом проводили відпустку. Усе як у людей. Настя добре працювала та добре заробляла. А після роботи була звичайною турботливою дружиною. Готувала вечерю, бігала на батьківські збори, прасувала чоловікові сорочки. Стас після роботи грав у комп’ютерні ігри, зображуючи із себе дуже втомленого.
Усього півроку тому донька вступила до інституту та поїхала. Вперше за багато років Настя помітила, що з чоловіком вона не має нічого спільного. Виявляється, вони зовсім не розмовляють. Вони не чекають на зустріч, не сумують. У будинку стало неймовірно порожньо та нудно.
Виникло дуже багато вільного часу. Настя знову стала зустрічатися з подругами. І одного разу у кав’ярні до них підійшов дуже гарний чоловік. Або їй так здалося. Він спитав про щось незначне і повернувся на своє місце. А Настя думала про нього цілий вечір. А наступного дня зустріла його на своїй роботі. То був новий комерційний директор. Про нього говорили, що він професіонал, який добре знає свою справу. Приїзду на нього чекали і переживали через це.
Настя себе красунею не рахувала. А Олександр Вікторович одразу її виділив. Вона була найпростішим начальником економічного відділу. Він звертався до неї з приводу і без. А Насті від його присутності ставало дуже хвилююче. “Пропала, – думала вона”. Намагалася про нього не думати, але не могла.
Вчора вони мали корпоратив з приводу професійного свята. Настя вже збиралася йти, він помітив, запропонував проводити. Відмовити було незручно. Гуляли всю ніч містом, а потім, не пам’ятаючи себе, Настя опинилась у його номері готелю. «Як соромно, я не зможу піти на роботу. Я не зможу зустрічатися з ним. Через хвилинну слабкість втратила сім’ю, роботу. Невідомо як Юля до мене тепер ставитиметься».
Настя вийшла з дому із великою спортивною сумкою. Вона ще не знала, куди йти. Треба було знайти житло та роботу. Попереду було аж два вихідні дні.
– Привіт, куди йдеш – Настя обернулася на голос. – Спортом вирішила зайнятися?
– Марино, не знаєш, хто здає квартиру.
– Від Стаса пішла? Молодець, давно настав час.
– Що означає час? – Не зрозуміла Настя. Марина, не даючи схаменутися, взяла сумку Насті і повола її у бік свого будинку.
Вже вдома в Марини, Настя не витримала.
– Не можу більше жити зі Стасом. Я зрадила йому, розумієш. Як я могла не питай, сама не знаю. Наслання якесь. Пам’ятаєш, того красеня з кав’ярні?
– Красень звичайно справа смаку, але пам’ятаю. А де його знайшла?
– Так ми тепер разом працюємо. Як Юля поїхала в мене все шкереберть пішло. Якби вона тут була, на ці нісенітниці в мене не було часу.
– Зрозуміло, а з дому пішла навіщо? Чому Стаса не виставила?
– Так це ж я зрадила. Мені й йти, – Настя з непідробним нерозумінням подивилася на подругу. – Він не винен ні в чому.
– Настя, ти як не від цього світу. Хто винен? Ти? Та твій Стас все життя крутить у тебе за спиною. Пам’ятаєш, коли він нового року не прийшов. Він тоді обманув тебе, сказав щось про термінову роботу. А сам у Світлани був. А коли ви у відпустку одні поїхали, а він лише за три дні приїхав. Сказати тобі, де він був?
-Чому ти раніше мені про це не говорила?
– А ти послухала б? Ти ж, як нічого перед собою не бачила: мій Стас, мій Стас. Ось ми й чекали, коли прозрієш. А тепер шкодую. Ти не розумна, все лишила йому. Навіщо? Скільки він вклав у цю квартиру? Ти ж, все життя працювала, а він жив на своє задоволення.
– Все одно, мій вчинок від цього не став кращим. Я винна. У Олександра Вікторовича, мабуть, сім’я є.
– Олександр Вікторович, сім’я. От коли з’ясуєш, тоді й переживатимеш. А зараз давай-но, з тобою червоненького піднімимо, за твою свободу.
– Я вранці не можу.
– Знову твої правила! Все свобода. Жодних обмежень. Сьогодні відпочинемо, а у понеділок вирушимо до адвоката. Він підкаже як тобі все правильно зробити.
Після розмови з подругою Настя стала розуміти, що сім’ї давно вже немає. Що вони з чоловіком давно сторонні люди, а добрі стосунки залишилися у її уяві та бажанні зберегти сім’ю.
Звільнившись від почуття провини перед чоловіком, Настя вирішила звільнитися з роботи, щоб не зустрічатися з Олександром. На її переконання вона зрадила чоловіка з одруженим чоловіком.
У понеділок на роботу вона запізнилася на цілу годину. Проте, у фойє на неї чекав Олександр.
– Настя, ти пішла я не встиг з тобою поговорити.
– Вибачте, мені дуже соромно.
– Чому? Що за нісенітниці, ми дорослі люди. Я хотів запропонувати тобі жити разом. Або розписатися, як хочеш.
– А хіба Ви не одружені?
– Хто? Я? – не зрозумів Олександр. – Як ти могла подумати? Звичайно, ні. Точніше я був одружений, але розлучився півроку тому. Тому й приїхав працювати сюди. А ти що ж подумала, що в мене просто інтрижка?
– Ні, просто, я одружена. Не зовсім, я від чоловіка пішла. Не розлучилася ще … – Настя говорила плутано, її переповнювало захоплення. Олександр помітив це, наблизився, обійняв її. І тут вона помітила, що у фойє зібралися цікаві колеги.
– Роблю тобі офіційну пропозицію, – голосно сказав Олександр, став на одне коліно і простяг їй зім’яту хустку. – Кільце пізніше куплю, – прошепотів він. Настя взяла хустку, зберігаючи інтригу, дбайливо поклала в кишеню.
– Згодна, – радісно відповіла Настя.
