Незважаючи на те, що Настя з Сергієм зустрічалися вже понад п’ять років, заміж він її не кликав.
Сам він жив із батьками, а Настя в орендованій квартирі.
Сергію й так було добре. Він міг сходити з Настею в кафе, чи погуляти тоді, коли йому хотілося.
Ну чи прийти до неї в гості, поїсти, відпочити душею й тілом, а потім піти додому…
Настя ж мала дві мрії – вийти заміж за Сергія і купити свою квартиру.
Якщо покупка квартири ще залежала від неї, вона відкладала гроші на початковий внесок і знала, що зі своєї зарплати вона зможе сплачувати іпотеку, то у стосунках із Сергієм її вже починала дратувати невизначеність.
Ніби наміри в нього серйозні, але розмов про сім’ю не заводить.
Настя вирішила сама поговорити з ним про сім’ю сама.
Вона цілий день поралася на кухні. Приготувала смачну вечерю, накрила стіл і сіла чекати Сергія.
Пролунав дзвінок у двері.
-Нарешті, – подумала Настя і побігла відкривати двері коханому.
Сергій зайшов на кухню і побачив накритий стіл.
-А що це в нас якесь свято сьогодні? – здивувався він.
-Я вирішила зробити тобі приємно, – посміхнулася Настя. – До того у мене є до тебе важлива розмова.
-Яка ще розмова? – запитав Сергій сідаючи за стіл.
-Щодо того, коли ми вже нарешті одружимося і створимо справжню сімʼю, – сказала Настя.
Сергій раптом застиг.
-Сімʼю? Я поки що не готовий, – пробурмотів він і швидко встав з-за столу. – Мені треба все обміркувати, – розгублено сказав Сергій і швидко вибіг у двері.
Настя сиділа не знала, що й думати. Їй було дуже соромно.
Вона сварилась на себе за те, що взагалі розпочала цю розмову. Могла б і сама здогадатися, що це взагалі не потрібно, просто сподівалася до останнього.
Тиждень Настя ходила сама не своя. Сергій просто взяв і зник із її життя.
Перестав дзвонити, а якщо дзвонила Настя, то не відповідав, або казав, що дуже зайнятий.
Вона зрозуміла – їхні стосунки закінчилися.
Переживши всі емоції, Настя розпочала нове життя.
І перше, що вона вирішила зробити – це купити квартиру. Виконати бодай одну свою мрію. Тим більше, що гроші на перший внесок у неї вже були і вона сподівалася, що хоч це відверне її від важких думок.
Через два місяці вона вже в’їжджала до своєї власної квартири. Пошуки, оформлення кредиту та переїзд справді витіснили думки про Сергія.
В перший же день після переїзду Настя пішла в найближчий магазин по продукти.
Біля магазину вона побачила маленьке сіреньке кошеня. Воно заглядало їй в очі і жалібно нявкало.
Було видно, що кошеня дуже хоче їсти. Настя дивилася на нього і не знала, що робити. Заводити тваринок в її плани не входило, а пройти повз вона не могла.
До того ж, воно так дивилося на неї… Цей погляд нагадав їй її саму донедавна.
-Візьміть його собі, шкода його, – почула вона жіночий голос.
Настя обернулася і побачила жінку, яка також ішла в магазин.
Слова жінки виявилися вирішальними у її роздумах, і вона забрала кошеня. Може, тепер можна, адже вона сама господиня у своїй квартирі.
Так у неї з’явилася не тільки квартира, а й кішка, головний член сім’ї, який щиро любив її і потребував її турботи.
І життя розмірено потекло своєю чергою.
Через півроку з’явився Сергій і запропонував відновити стосунки. Після недовгих вагань Настя погодилася.
Їй здавалося, ось воно, щастя довгоочікуване. Сергій був ввічливий, почав вести розмови про сім’ю, про майбутнє.
У Насті знову з’явилася надія, що він зробить їй пропозицію і вона матиме справжню сім’ю.
І ось настав той самий день в її житті, коли Сергій сказав ці заповітні слова. Настя була така щаслива, що не одразу почула його єдину умову:
-Тільки кішки в хаті нам не треба, бо я не переношу котів. Та й не люблю їх. Нехай по вулиці бігає, їй там краще буде.
Настя мовчки дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте. Вона так чекала цього дня, вона стільки пережила, стільки виплакала і, здавалося б ось воно щастя.
-Можна віддати у хороші руки, – продовжив Сергій, приймаючи її мовчання за згоду. – Ну чи взагалі… Того… – зробив він багатозначний жест.
-Та ти що! – округлила очі Настя. – Це ж жива істота, член сім’ї!
-Якої сім’ї? – тихим голосом говорив Сергій. – Кішка – це тварина, а не член сім’ї. І тобі доведеться вибирати: або я, або твоя кішка.
Сльози текли з очей Насті, а Сергій ніжно витирав їх з лиця і лагідно шепотів про те, як кішці добре буде десь, але не з ними.
Настя подивилася на кішку, а та сиділа і дивилася на неї такими очима, наче все розуміє.
-Я не можу так, я люблю її, – плакала Настя.
-Або я, або твоя кішка! – поставив ультиматум Сергій.
Ультимативний тон Сергія вивів її з плаксивого стану і вона різко сказала:
-Однозначно, кішка! На відміну від тебе, вона не змушує мене плакати. І умов мені жодних не ставить. З мого боку було великою помилкою знову повірити тобі, тому я не готова вийти за тебе заміж. І не вважаю за потрібне продовжувати стосунки з тобою.
Сергій пирхнув і пішов. А кішка залізла Насті на коліна і мурчачи, почала лащитися і лизати їй руки.
Настя гладила улюбленицю і розуміла, що прийняла найвірніше рішення.
Близьких не зраджують…
