Настя підмалювала губи, глянула в дзеркало. Все. Можна на роботу.
Вона випурхнула з під’їзду і посміхнулася стареньким на лавочці.
-Доброго ранку, бабулечки!
-Доброго, доброго, – закивали бабусі.
Вона помахала їм рукою і забігла за ріг будинку.
-Дивись, як вирядилася, – пробурчала одна стара. – До кавалера напевно побігла. Ні турбот, ні тривог. Одні гулянки на умі.
-Правда твоя, пурхає по життю як метелик. Нічого їй не треба. Вбратися, нафарбуватися і шусть з дому на цілий день.
Настя вийшла з автобуса і швидким кроком попрямувала до магазину.
-Тьотю Віро, добрий ранок! – привітала вона продавчиню. – Я трохи запізнилася, але не хвилюйтеся, я швидко все приберу. До відкриття встигну.
-Так я і не хвилююся, – заусміхалася продавчиня. – Я знаю, ти дівка надійна і спритна.
Настя взяла в підсобці швабру і ганчірку і взялася за прибирання.
-Мені сьогодні до другої пари, – продовжила вона розмову, – ось повалялася трошки.
-Тобі господар зарплату залишив, більше, ніж зазвичай. Подобається йому твоя робота.
-Чудово, – зраділа Настенька, вона ще щось хотіла сказати, але відволік телефонний дзвінок. – Слухаю.
-Анастасія? – Пролунав чоловічий голос. – Мені Вас Олексій рекомендував. Дуже потрібен терміново реферат. “Ланцюгові дроби”. Ціну я знаю. Напишіть? Але мені до понеділка треба.
-Ну, – задумалась Настенька. – Терміни стислі. Гаразд, візьмуся. Скиньте мені все в повідомлення і завтра ввечері передзвоніть.
-Коли ж ти все встигаєш? – Здивувалася продавчиня.
Після навчання Настя сіла на автобус і відправилася в дитячий будинок.
-Здрастуй, дядько Степан, – привіталася вона з охоронцем. – Мою Варвару не бачили?
-Так з ранку на лавочці сидить. Чекає тебе.
Настя закрутила головою. Варвару вона побачила не відразу. Вона сиділа одна, нахиливши голову. Наостанок тихенько підійшла до неї і закрила своїми долоньками її очі.
-Вгадай. Хто я? – тихенько прошепотіла вона.
-Настя! – крикнула дівчинка і повернулася. – Коли ти мене забереш? Я вже втомилася чекати. Мені без тебе дуже погано, – її очі наповнилися сльозами. – Я до тебе хочу. Ти мені обіцяла.
-Не плач, кошеня, – Настя обняла сестру. – Комісія в понеділок. Обіцяли, що все буде добре. У мене дві офіційні роботи, стипендія. Як оформлю опіку, ні хвилинки зайвої тут не залишишся. Мені мама і тато з неба допомагають. Вони дивляться на нас і радіють, так що не засмучуй їх, не плач. Потерпи ще трохи.
-Гаразд, не буду, – буркнула Варя, витерши ніс, – трохи потерплю. А завтра ти прийдеш?
-Прийду, кошеня, обов’язково прийду, – вона поцілувала сестру. – Я вже в садку була, в який ти підеш. Там така гарна вихователька. Тобі сподобається. Не сумуй, сестричка, прорвемося, – вона глянула на годинник. – Ой, мені вже пора. На роботу спізнююся. Я люблю тебе.
-І я тебе, – притулилася до неї Варя.
Додому Настя повернулася пізно. Скинула туфлі, вмилася, напилася чаю, відкрила ноутбук і взялася до роботи. Треба реферат написати. Гроші хороші, а вони зараз дуже потрібні.
Настя і Варя втратили батьків три роки тому. Розлучати їх не стали. Настя через рік випустилася, повернулася в батьківську квартиру. Але жити там не змогла, все їй нагадувало про щасливі часи. Квартиру вона обміняла на іншу, недалеко від дитячого будинку, ближче до сестри. Тепер мета її життя – забрати сестру.
Настя підмалювала губки, поправила сестрі блузку і глянула в дзеркало. Все. Можна виходити. Готові.
Дівчата не поспішаючи вийшли з під’їзду. Настя посміхнулася стареньким на лавочці.
-Доброго ранку бабулечки!
-Здрастуйте, – сказала Варвара і взяла сестру за руку.
-Доброго, доброго, – закивали бабусі.
Вони попрямували в бік найближчого садочка.
-А дитина звідки у нашої вертихвостки? – здивувалася бабуся. – Дівчинка вже велика.
-Так ясно звідки, малою ще нагуляла. Ховала у батьків. Зараз мабуть забрала, – захитала головою друга бабуся. – Що з неї взяти? Метелик і є метелик. Вранці випурхне – до ночі повернеться.
-Так, зіпсувалася наша молодь, одні гулянки в голові, – погодилася сусідка. – Не те що ми…
