Після п’яти років спільного життя, коли у Юлі та Олексія вже на світ з’явилися двоє дітей, чоловік просто взяв і пішов. Без пояснення причин. Просто зібрав свої речі і навіть не потрудився написати записку, зателефонувати чи залишити повідомлення.
Юля, забравши дітей із дитячого садка, повернулася додому і застала там відчинені шафи та відсутність у них речей чоловіка.
Плакати, щоб не хвилювати синів, не стала, хоча все чудово зрозуміла. Сказала малечі, що тато поїхав у відрядження і взялася за домашні справи. Потім, правда, не витримавши, зателефонувала свекрусі.
– А Олексія в мене немає, – здивовано сказала Надія Миколаївна. – Між вами щось сталося? Як він міг так вчинити?
– Не хвилюйся, мамо, – заспокійливо заявила Юля. – Може, схаменеться ще й повернеться.
Так, вона кликала матір чоловіка мамою і не бачила в цьому нічого поганого. Адже з Олексієм вони знайомі були, можна сказати, із дитячого садка. Дружити почали ще в школі, а оскільки мами Юлі не стало, ще коли дівчина навчалася в інституті, то молодій жінці нічого не вартувало з перших днів звертатися до свекрухи саме так.
Надія Миколаївна також дуже любила Юлю і не переставала повторювати, який скарб дістався її синові.
– Розумниця, красуне, а господиня яка! – Розхвалювала вона невістки.
І тут – такий казус!
Через кілька днів Олексій все ж таки з’явився. Щоправда, додому не повернувся. Просто набрав номер Юлі і буденним тоном промовив:
– Я там загалом у вас бритву забув. Забіжу якось, заберу.
– А ти не хочеш пояснити, що сталося? – Спокійно запитала Юля.
– Розумієш, я покохав іншу. І взагалі наш шлюб був помилкою. На розлучення можеш подати сама, проти не буду. На аліменти теж подавай, таки це наші спільні діти. Але, напевно, буде краще, якщо я сам тобі даватиму гроші на дітей. То що щодо бритви?
Юля, не дослухавши, поклала слухавку.
Якщо Юля до всього, що сталося, поставилася стійко, то Надія Миколаївна просто не витримала.
– Який негідник! Як він міг! Бачити його більше не хочу!
– Мамо, але ж він твій син. Ну, подумаєш, пройшло кохання, зав’яли помідори. З ким не буває? Ми ж нікуди не поділися, сподіваюся, наше розставання наші з тобою стосунки не змінить?
– Ну, звісно, Юля! – Жінка радісно подивилася на невістки, – але Олексія я все-таки не пробачу.
Згодом спільні знайомі донесли, що Олексій пішов до якоїсь Олени. Розповіли, що з нею він зустрівся нещодавно. Начебто, це було його якесь перше кохання. Вона не звертала на нього жодної уваги, ось він і почав дружити з Юлею. А потім випадково зіткнувся з цією самою Оленою на якомусь заході.
– І між ними виникла пристрасть, – процитувала слова колишнього чоловіка подруга Ольга.
Пізніше, коли минуло трохи часу, Олексій привів Олену знайомитися з матір’ю. Зустріч з її боку вийшла холодною. Надія Миколаївна, побачивши в дверях сина з тією, що зруйнувала його родину, мовчки кивнула, проходьте. Не запропонувавши навіть чаю, вона висловила в обличчя все, що думає про вчинок рідного сина та про його нову пасію.
– Щоб ноги більше вашої в моєму домі не було!
– Мамо, але я ж вчинив, як порядна людина. Навіть на квартиру претендувати не став. Залишив її Юлі та хлопчакам, хоча купували ми її разом, вже після весілля!
– Ах, претендувати не став! Та тільки спробував би! І взагалі – марш звідси, я сказала!
Олексію нічого не залишалося робити, як піти. Він робив ще кілька спроб помиритися з матір’ю, але та була непохитна. Спілкуватись – спілкувалася, але лише на рівні: справи добре, здоров’я гаразд, і до побачення. У гості не запрошувала та сама до «молодих» не ходила.
А ось Юлі та хлопчакам допомагала постійно. Хлопчики були в захваті від бабусі, із задоволенням залишалися в неї з ночівлею, а Надія Миколаївна без кінця натякала Юлі, що та цілком може почати влаштовувати своє особисте життя.
– Мамо, ти скоро знову станеш бабусею! – Якось поділився радісною новиною син.
– Я вже бабуся. Причому двічі. Знайшов чим здивувати!
– Так ми з Оленою чекаємо на дитину!
– Чекаєте, я до чого?
– Тобто ти не рада? – здивувався Олексій.
– Чому не рада? Дуже навіть рада тому, що на світ з’явиться новий член суспільства, тільки допомоги від мене не чекайте, у мене зі своїми онуками клопотів і турбот достатньо!
– Але це теж буде твій онук чи внучка!
Але Надія Миколаївна вже поклала слухавку.
Назад до родини Олексій так і не повернувся. Живе з новою дружиною, вирощує доньку. Бабуся внучку бачила кілька разів, але особливого інтересу до неї не виявила. А тут і Юля знову влаштувала свою долю.
– Мамо, мені незручно говорити, але Вадим запропонував вийти за нього заміж!
– Так погоджуйся, добрий же чоловік!
– Ти не проти?
– Ні, звичайно, а ще буду рада, якщо ви з Вадимом народите дитину. Хлопчики давно просять братика чи сестричку!
Знайомі, родичі та навіть сусіди засуджують Надію Миколаївну, а та залишається при своїй думці. Юля їй, як донька, а син – зрадник. І навіть Юля не може умовити свекруху змінити цю думку.
Хоча останнім часом Надія Миколаївна, стала сама дзвонити синові, але тільки для того, щоб розповісти про успіхи або проблеми його дітей. Поки що вона не може пробачити сина і не готова возитися з дитиною, яку народила чужа, на її думку, жінка.
Юлену ж доньку від Вадима любить як рідну. Адже могла б вважатися бабусею чотирьох онуків, проте гордість не дозволяє, хоча Юля Олексія вже давно пробачила і вважає, що якби не ця ситуація, вона теж не зустріла б на своєму шляху найкращого у світі чоловіка. І так, вона теж зрозуміла, що їхній шлюб із Олексієм насправді був помилкою, ось тільки за дітей та маму йому вдячна.
