Надія душу вкладала у своїх дітей, їх у неї троє, два сини та донька. Старший син Антон від першого шлюбу. Заміж Надія вийшла за коханням, але доля в неї була важка.
Чоловіка не стало, коли вона була вагітною. Ледь перенесла вона це нещастя. Народився син, і він потроху заповнив порожнє місце в її душі. Уся вона віддалася материнству.
– Якби не мій Антон, не уявляю, як би я впоралася й упокорилася з відходом чоловіка, – говорила вона подрузі, коли та забігала в гості.
Мати допомагала Надії з дитиною. Але Надія відчувала себе ніяково від того, що вона одна виховує дитину. Не кожному поясниш, що чоловіка не стало, тому вона сама. Дехто розумів, а деякі косо поглядали, на кшталт народила без чоловіка, значить гуляща.
…Коли Надія вийшла на роботу, життя стало веселішим. А ще там був Григорій, який якось швидко почав залицятися до неї, сподобалася йому молода жінка, симпатична та скромна.
– Надя, можна я проведу тебе після роботи?
– Ні, навіщо це? Незручно, що скажуть люди? – казала вона, але в душі раділа.
– А що тут такого? Ти мені подобаєшся, та й ти, я думаю, до мене ставишся з симпатією? Не так хіба? – наполягав Григорій.
Надія зрештою здалася, допомогла і сама подруга:
– Надя, Григорій тебе хоче врятувати від самотності, а ти? Ну, що ти така дика? Так і будеш сидіти на самоті все життя? Ніхто тебе не осудить, це твоє життя. І не переживай із цього приводу. Не ти одна така, багато жінок живуть на самоті, а потім знаходять своїх половинок і щасливі.
Надії подобався Григорій, розумний, статний, позитивний, і Антон одразу прийняв його, назвав татом. Мати була проти, але Григорій переконав її.
– Надя з Антоном для мене віддушина. Я люблю їх і все буде добре.
Жили дружно, народився ще один син Максим, Надія вважала, що вона найщасливіша жінка. Чоловік любив її та дітей, допомагав, хлопчики росли, а потім з’явилася донька Катя. Це була довгоочікувана подія – дочка і два синочки, обоє були щасливі, Надії дуже хотілося дівчинку.
Чоловікові довелося перейти на іншу роботу, став він водієм-далекобійником. Зарплата більша, все-таки дітей треба піднімати, їм хотілося, щоб діти нічого не потребували.
Минав час, діти росли, чоловік часто був у рейсах, і раптом до Надії дійшли чутки, що на в нього на стороні з’явилася інша жінка. Вона вирішила поговорити із чоловіком, коли той повернувся із чергового рейсу.
– Грицю, скажи мені чесно, у тебе на стороні є інша жінка? – запис тала відверто дружина, дивлячись йому в очі.
– Ти що, зовсім, чи що?! Ну, яка інша?! І хто тобі про це наговорив? Сорока на хвості принесла? – сердився чоловік, але очі відводив убік.
Згодом це все підтвердилося, і вона вирішила розлучитися. Але тут зненацька не стало матері Надії.
Вона сприйняла відхід матері дуже важко – це була її єдина рідна душа, яка шкодувала її і хотіла тільки добра. Вибачила Надія Григорія, але це все вплинуло на її здоров’я. Потрапила до лікарні. Серце.
– Якщо хочете жити повним життям, я вам раджу міське життя поміняти на сільське. Ці кам’яні джунглі витягають із вас сили. А свіже повітря піде на користь, повірте мені. Це мої рекомендації вам, а решта залежить від вас, – казав їй лікар під час виписки з лікарні.
– Дякую лікарю. Я й сама про це вже думала.
Порадившись, вони з чоловіком продали квартиру в місті та купили у селі хороший будинок. Діти дорослі. Старший син одружився, жив у місті, молодший Максим уже був на службі, а донька вийшла заміж. Максим поки що жив із батьками в селі, але незабаром збирався одружитися з дівчиною з міста.
У селі Надії дуже подобалося, вона раділа, і здоров’я поправилось. Почувала вона себе бадьоро. Повністю поринула у господарські справи.
– Як добре тут. А найголовніше — не треба мотатися на дачу за місто. Вийшла з дому та все під рукою. Краса!
Чоловік також виїжджав у рейс надовго, вже й молодший син Максим одружився, поїхав до міста.
– Мамо, якщо що, дзвони, я завжди приїду і допоможу, – казав він матері.
А Надія знала, що Максим із усіх дітей найлюблячий, дбайливий і надійний до неї. Він з дитинства таким був, сам пропонував свою допомогу і говорив завжди, що мама – найулюбленіша у світі людина. Навіть від доньки ніколи такого вона не чула, але ось Максимко був таким велелюбним сином.
Минув деякий час, Надія звикла до сільського життя, начебто все було добре, але знову прилетіло…
…Якось Надія крутила на кухні голубці. Вона була вдома одна – чоловік був на роботі. Раптом задзвонив телефон.
Надія витерла руки і здивовано взяла слухавку. Номер був незнайомий.
– Привіт, Надіє! – почула вона жіночий незнайомий голос і відразу зрозуміла, що цей дзвінок нічого хорошого не обіцяє.
– Здрастуйте, а це хто? – ввічливо відповіла вона.
– Хто-хто! Мене звуть Лариса – я кохана жінка твого чоловіка Григорія. Та в принципі він уже і не твій чоловік, вірніше просто вважається твоїм чоловіком. Ми з Грицем давно любимо один одного, ще з того часу, коли ви тут жили в місті. Так що він з поїздки спочатку повертається до мене, а потім я його відпускаю до тебе. Ми з ним щасливі, а ти заважаєш нашому щастю. Ти його маєш відпустити, розлучитися, все одно він буде мій. А ти… – вона сказала різні гидоти Надії.
Надія оторопіла і відключила телефон.
Надія плакала від образи, а головне, за що? Коли повернувся чоловік із рейсу, вона все видала йому.
– Знаєш, я не заслужила такого. Що собі дозволяє ця Лариса? Якщо я вам заважаю, давай розлучимося. Забирай речі та йди.
Григорій здивувався. Надія впевнено говорить про Ларису. Він ніяк не очікував від тієї, що вона набереться нахабства і зателефонує його дружині, він зовсім був не в курсі.
– Слухай, Надіє, це все брехня. Яка Лариса? Мабуть, хтось дуже хоче нас посварити. У мене нікого немає, я ж тобі тоді обіцяв, що все буде добре, – переконував чоловік.
Надія була розгублена, невже правда хтось хоче внести розбрат у їхнє життя з Григорієм. Але через якийсь час чоловік зник. Зник без сварки, нишком забрав деякі свої речі і зник. Надія нарешті зрозуміла, що Лариса давно була присутня в їхньому сімейному житті.
Коли дочка дізналася, що її батько пішов із сім’ї, приїхала з маленьким сином до неї. Виявилося, що вона розлучилася з чоловіком і жити їй нема де.
– Мамо, приймеш нас? Нам жити нема де. Мій чоловік пішов.
– Звичайно живіть і мені буде веселіше.
Надія душі не чула в Данилі. Кмітливий хлопчина радував її та веселив. Вона раділа і думала:
– Слава Богу, життя налагодилося. Все добре. Донька працює, може влаштує ще своє життя.
Але не минуло й двох років, як несподівано повернувся блудний чоловік Григорій.
Відбулася серйозна розмова, він просив і вмовляв:
– Надійко, вибач, я все зрозумів. Крім тебе для мене немає кращої дружини. Пішов я від Лариси, зла вона і сварлива. Давай почнемо все з чистого листа. Я обіцяю, що більше такого не повториться.
Дочка теж стала на бік батька:
– Мамо, та гаразд, пробач ти його. У хаті чоловік потрібен. Тим більше, він все усвідомив.
Подумала Надія і знову вибачила чоловікові. Але через тиждень її відвезли на швидкій, серце. Після виписки із лікарні забрав її Григорій додому, турбувався, допомагав. Став уважним, і Надія знову зміцніла, з’явилися сили. Так минуло близько двох років.
І тут донька привела до хати Федора. Місцевий чоловік розлучений.
– Так любі мої батьки, я виходжу заміж, і ми з Федором житимемо з вами. У нього житла немає, будинок залишив дружині та дітям.
Почалося нове життя в хаті, зять поводився спокійно, але бувало, що приходив з роботи веселий. Григорій їхав у рейс надовго, а за деякий час знову відновилися дзвінки від його Лариси.
Надія, щоб убезпечити себе від настирливих дзвінків і розбірок з чоловіком, зібрала його речі, поки він був у рейсі, поставила дві валізи біля порогу. А коли Григорій приїхав і увійшов до будинку, побачив свої речі біля порога, миттю все зрозумів. Без зайвих розмов та питань забрав їх та поїхав. З того часу Надія його більше не бачила і не чула.
Згодом дочка стала матері говорити:
– Мамо, давай будинок оформимо на мене та мого Данила. Ти слаба, мало що…
– Я не проти, дочко, але треба в твоїх братів спитати.
– Вони не буду проти, я вже з ними розмовляла, – сказала дочка, а мати здивовано глянула на неї.
Але сини справді сказали матері:
– Оформляй на Катю, ми не проти. Ми мужики і самі собі заробили, і ще заробимо, якщо що. Приїжджатимемо в гості і до сестри, і до тебе.
У результаті Надія оформила дарчу на дім і дочка набула повних прав.
Минуло місяці три, як Надія стала помічати, що ставлення дочки та зятя до неї почало змінюватися. Зятю не подобалося, що теща займається квітами:
– Краще б огірків, та помідор більше садила, продаватимемо, всі гроші в сім’ю. А то понасаджувала квітів, кому вони потрібні, який від них толк. А одного разу Катя раптом сказала:
– Мамо, ти свою пенсію повинна мені віддавати. Навіщо тобі гроші? Ти все одно живеш із нами, нам за тобою доглядати. Будинок все одно відписала нам, тож тут ми господарі.
Надія почала все більше сумувати, навіть сусідка помітила і спитала якось її:
– Надя, ти щось ніби не в собі останнім часом, що в тебе сталося? Знову серце?
Надія не витримала, заплакала та розповіла все їй.
– Це ти даремно так провернула з документами на хату. Нащо дарчу, ти не боїшся, що залишишся зовсім ні з чим. Вони можуть запросто тебе виставити з дому. Нерозумно ти зробила з будинком. Хоч пенсію не віддавай, бо інакше виставлять точно з дому. А я думаю, що це твій зять про тебе гидоти говорить і плітки поширює мужикам у гаражі. Мені мій чоловік розповідає, а я звичайно не вірю. Тепер зрозуміло, це через те, що пенсію не віддаєш.
Надія відмовилася віддавати пенсію, коли дочка вкотре завела розмову на цю тему. Катя збунтувалася, галасувала, сварилася, а потім стала ховати від матері продукти.
– Віддай мені пенсію, що ти дала мені? Шикарний будинок? Та він звичайний! Чи, може, машину нам купила? – дорікала вона матері.
Надія у власному будинку стала самітником. Ніхто з нею не спілкувався, ніби її й немає у домі. Порожнє місце та й все. Але їй треба було якось жити, годувати себе, на кухню потрапляла вона лише тоді, коли дочка йшла на роботу, а потім тихо сиділа у своїй кімнаті.
Якось приїхав Максим, подивився на життя матері, посварився з сестрою і забрав матір у місто. Коли він проїжджав повз сільську крамницю до матері, саме її сусідка його й зупинила.
– Максиме, матері твоїй живеться важко. Вона не поскаржиться тобі. Вона стала самітницею у своєму будинку. Катька із зятем із неї пенсію вимагають, але вона поки що тримається, не віддає, але це до певного часу. Боюся, щоб вона знову не потрапила до лікарні.
Максим привіз матір до себе, невістка зустріла привітно. Добре, що в них теж свій будинок і для Надії знайшлася окрема кімната, правда невелика, та їй більше не потрібно.
Купили їй новий одяг. У вихідний виїжджали по магазинах походити і погуляти, а Надія бачила, як її місто юності змінилося, погарнішало.
Внучка постійно крутилася біля бабусі, ділилася з нею шкільними новинами, навіть із подружками познайомила.
Минув деякий час, Надія опам’яталася, і навіть від радості якось сказала за вечерею:
– Діти мої, можливо я віддаватиму вам свою пенсію. Все одно ви про мене дбаєте.
– Ну, що ти мамо! – весело сказала невістка. – А якщо зайві, то відкладай, улітку поїдемо всі разом на море, знадобляться ще грошики. А нам поки що своїх вистачає.
Максим із донькою весело дивилися на Надію і кивали на знак згоди головою.
– Бабусю, ти ж ніколи не була на морі, там така краса, а повітря яке! Мама казала, що тобі буде корисно. Тобі дуже сподобається, я тобі точно говорю.
А Надія крадькома витирала сльози…
