Надя якраз прибирала зі столу, коли в коридорі пролунав гуркіт. Двері відчинилися і на порозі з’явився Микола.
-Коля? – здивувалася вона і тут же зіщулилася.
За ним стояла Люба, його дружина.
Люба відсунула чоловіка вбік і кинула на підлогу сумку з речами.
Надя злякано відійшла до стіни. Гучний окрик, змусив її застигнути на місці.
-Ну що? Не набридло ще з чужими мужиками по кутках обніматися? Хотіла чоловіка? На, отримуй. Мені такого добра не треба, – сказала Люба і розвернувшись, гримнула дверима.
Микола сів на стілець і зітхнув. Надя зиркнула на нього. Видно не дуже він хотів, щоб усе так вийшло. Вигляд пом’ятий якийсь. Їй стало прикро, вчора він не був таким.
-Ну, що тепер? – запитала вона.
Він байдуже, знизав плечима:
-Не знаю…
А потім схопився і забігав по кімнаті.
-Цікаво, кому о четвертій ранку не спалося? Хто ж їй про мене все розповів? Ох як дізнаюся…
Потім він зупинився навпроти Наді і суворо запитав:
-А може, це ти, якійсь подружці проговорилася про нас? А та Любці розказала.
Надя присіла на стільчик.
-Та, що ти, Микольцю, я нікому. Невже я б про таке говорити стала. Видно бачив, хтось, що ти з хвіртки моєї виходив. Он, наприклад, сусідка моя, Зінка. Вічно за мною приглядає. Заздрить мені, що чоловікам подобаюсь. Вона, точно, вона! Побачила тебе і твоїй дружині розповіла, – намагаючись бути переконливою, сказала Надя.
Вона здогадувалася хто це може бути. Мала вона необережність похвалилася, на свою голову, Машці. А та, мабуть, не втрималася і з кимось поділилася.
-От же подруга називається. Хай но зустріну її, переговоримо, – подумала Надя.
А Коля тим часом поліз до неї в холодильник і дістав ігристе. Поставив на стіл і криво посміхнувся:
-Ну що застигла? Накривай на стіл, будемо одружуватися!
Надя швидко забігала по кухні. Що там у Любки було в голові, коли вона привела до неї чоловіка, Наді вже було неважливо. Головне, у неї тепер у хаті чоловік з’явився…
-Мамо, а куди татко подівся? – запитав Любу шестирічний син, Роман.
Вона важко присіла на стілець і сказала:
-Все, синку, немає в нас більше татка. Іншу маму собі знайшов. Але, ти не плач, я все для тебе і сестрички зроблю. Виведу вас в люди, – і заплакала, уткнувшись в долоні.
Вона згадала, як сьогодні вранці до неї підійшла Машка.
-Що ти, Любко, радієш? – запитала вона глузливо.
Люба, не зважаючи на інтонацію, відповіла:
-А чому засмучуватися? Хліб у нас сьогодні весь прекрасний вийшов. Людям сподобається, пишний та смачний. Сонечко он, з самого ранку вже тішить. Чоловік і діти вдома чекають, чим не привід посміхнутися?
Маша засміялася.
-Чоловік, кажеш? Та він усю ніч у Надьки пробув. Напевно в шахи грали.
Люба, не пам’ятала, як дійшла додому. Микола спав, чомусь усміхаючись уві сні. Вона різко відчинила шафу і дістала велику сумку. А потім швидко стала кидати туди речі чоловіка. Від шуму він прокинувся і посміхнувся.
-О, Любочка, прийшла? Ну, як зміна? – вона мовчки продовжувала свою справу.
Він підвівся і здивувався.
-А ми що, кудись їдемо? До матері твоєї в гості?
Люба повернулася до нього.
-Ні, любий, ми з дітьми нікуди не їдемо. Це ти переїжджаєш, – сказала вона.
Він витріщив очі і здивовано запитав:
-Куди це?
Люба закрила сумку і дверцята шафи.
-До Надьки твоєї! Чи вже забув, хто це така? Наче молодий ще, мав би все памʼятати. То я нагадаю – до якої ти вчора ввечері змився, коли я пішла на роботу. Дітей одних залишив, а якби щось сталося? Давай, шукай свої штани і пішли. Особисто їй у руки тебе вручу!
Всю дорогу він жалібно просився, каявся, вибачався. Але Люба, стиснувши губи, мовчала і не реагувала на нього. Він мабуть зрозумів, що все марно і покірно попрямував знайомою дорогою…
Минуло півроку. Надя скаржилася Машці:
-Поки зустрічалися, я і мила і кохана. А зараз? Суп несмачний, то не так, це не по його. Прийде з роботи – одразу на диван. Лежить та канали перемикає. Другий пульт уже міняю. Я до нього і так, і сяк. А він хоч би хни. Відвернеться, та спить. Так, Машко, не було в мене чоловіка і не треба. От і думаю тепер, як би його назад відправити. До дружини та дітей…
Машка з усмішкою сказала:
-Не вийде, подруго. Тепер він твій назавжди. Любка їде звідси. Вже й розрахунок із пекарні взяла. І не каже куди, скільки жінки її не допитувалися. Усміхається тільки й відповідає, що не ваша справа. Миколу назад не прийме, горда дуже. А він від тебе не відчепиться, куди йому йти? Ти ж так мріяла про нього, чого тепер скаржишся? Що хотіла, те й отримала…
А Люба в цей час виставляла колишнього чоловіка:
-Забудь про нас. Ти сам нас усіх зрадив. Що, молоденька виявилася не такою вже й прекрасною? Ну це вже, друже, твої проблеми. І йди нарешті, заважаєш збиратися. Адресу я тобі не скажу, бо будеш набридати. Діти? Згадала бабка, як дівкою була. За півроку жодного разу до них не прийшов, цукерки не приніс. Забудь про них. Виростуть, самі вирішать, як до тебе ставитись. Іди, я сказала. Ти своє життя влаштував, не заважай мені. Я ще молода , знайду собі чоловіка, який любитиме нас із дітьми, а не гулятиме на ліво й на право. Так, саме так. І тобі всього хорошого.
Як і казала Машка подрузі своїй Наді, Микола прилип до неї, як реп’ях. Після від’їзду Люби, розгулявся. Та так, що перестав на роботу ходити і почав жити за рахунок Наді.
Вона його годувала, а він гуляв. Надя розгубила колишню привабливість і тепер її не впізнати. Худа, мовчазна.
Такою її тепер бачать сусіди, коли вона повертається із магазину з важкими пакетами. Зате у неї є чоловік, щоправда, неофіційний. Якого вона колись дуже хотіла.
Отже, перш ніж мріяти, сто разів подумайте.
Виявляється, мрії здійснюються. Але не так, як нам хочеться…
