На Великдень Галина зібралася у гості до свого сина. Він вже був дорослим. Жив із дружиною та донькою в іншому місті. Вони завжди святкували такі свята всією сім’єю, тож Віталік покликав маму у гості.
Погода на вулиці була чудова, тому поки син чекав маму, йому спала на думку ідея – відсвяткувати на природі. Неподалік їхнього будинку був чудовий ставок, поруч дерева та гарна зелена галявина. Прекрасне місце для пікніка. Дружина підтримала його ідею, вона також любила відпочивати на свіжому повітрі.
Мати вже була в дорозі, тому ще не знала, що на неї чекає сюрприз. Вона всю ніч пекла паски, щоб порадувати дітей. Дуже вже любила це заняття, особливо раніше, коли кухнею бігав ще маленький синочок в очікуванні частування, хапав своїм носиком запахи і радісно посміхався.
У квартирі навіть вранці, коли Галина прокинулася, літали дивовижні аромати випічки. Вона склала в кошик свої паски та фарбовані яйця, сходила до церкви. Встигла саме до того моменту, коли священик святив паски і бризкав прихожан святою водою. На службу вона й не планувала йти, адже спати лягла під ранок. Після церкви вирушила на вокзал.
Великодній кошик Галя купила лише кілька тижнів тому, готуючись до свята. Спочатку хотіла взяти традиційний плетений з лози, але потім їй сподобалася мила маленька корзинка для пікніка з кришечками з обох боків.
Одна дівчина, що стояла поряд, ще тоді пожартувала, що цей кошик більше схожий на переноску для тварин, але Галині вона дуже сподобалася, тому й купила, не роздумуючи.
Увійшовши на вокзал, Галя вперше почула:
– Ух ти, а хто у вас там кішечка чи собачка? – Запитала дівчинка років десяти, яка теж кудись зібралася їхати разом з матір’ю.
– У мене там паски! – весело відповіла жінка та підняла кришку.
Дівчинка навіть трохи засмутилася, так хотілося побачити під кришечкою якусь тваринку.
Наступним запитав те саме пасажир, який сидів поруч із нею в автобусі. Це був молодий хлопчина, який з цікавістю поглядав на кошик, а потім не витримав і запитав:
– А хто там у вас живе?
– Ніхто, тільки паски та яйця фарбовані! – з усмішкою відповіла Галя, але знову побачила, як він змінився в обличчі.
Водій, перевіряючи квитки, грізно спитав, що за безквитковий пасажир у кошику, а потім весело посміхнувся. Коли почув, що там лише пасхальні паски, то теж трохи засмутився.
– Що за люди такі? – думала про себе Галина. – Невже не видно, що це не переноска, а кошик для пікніка? Потрібно було справді інший купити!
Коли вона нарешті дісталася до будинку сина, онука вибігла її зустрічати. Маленька Катруся теж з подивом подивилася на кошик і спитала бабусю:
– Бабся, а хто там у тебе? Котик чи собачка?
– Катруся, там паски, для вас спекла спеціально! Хочеш спробувати?
– Ой, а я думала, ти нам кошеня принесла! – Ображено сказала Катруся, але потім все ж таки посміхнулася і взяла паску.
Галині навіть прикро стало, адже вона так старалася, готувала, але нікому не цікаві її гостинці, всім тільки тваринок подавай.
Дізнавшись, що вони поїдуть на пікнік, мама анітрохи не засмутилася. Давно вона не бувала на свіжому повітрі. Мабуть, відколи не стало її дорогоцінного чоловіка, вона жодного разу не ходила на пікнік. Провести теплий великодній день на природі? Ось чудова ідея.
Склавши всі пожитки в машину, вся родина вирушила на той ставок. Вже за півгодини вони розклали садовий столик та стільці, виклали частування на стіл. На чолі красувалися бабусині паски та яйця, пофарбовані по-старому лушпинням цибулі.
Паски виявилися такими смачними, що їх усі з’їли ще до того, як встигли розвести багаття для шашлику. Галина не могла натішитися, коли спостерігала, з яким апетитом син, невістка та онука поїдають приготування. Адже вона так старалася.
– Бабуся, а ти чому така сумна? – Запитала Катруся, коли підбігла до неї.
– Що ти, люба, я зовсім не сумна. Я така рада, що ми сьогодні всі разом!
– Але ж я бачу, що ти сумуєш? Це через дідуся?
Так, Галина все ще сумувала через втрату чоловіка. Він був чудовою людиною. Вони прожили разом понад тридцять років. Як же він любив її пасхальні паски! Та й свята загалом. Їй було так сумно, що тепер вона залишилася сама, але вона намагалася не подавати виду. Мабуть, очі таки видали її внутрішню самотність.
– Бабуся, не сумуй, будь ласка. Знаєш, мені здається, тобі обов’язково треба завести собі нового друга. Он і переноска в тебе вже є!
– Внучко, стара я вже для домашніх тварин. До того ж це не переноска, а кошик для пікніка, от і сьогодні якраз у нагоді!
Ніби на підтвердження слів внучки, з-за спини у неї вийшов гарний білий кіт. Виглядав він ще молодим, може тому й був таким сміливим. Чи нерозумним? Він підійшов до людей і голосно нявкнув, випрошуючи якісь ласощі.
– О, котик. Привіт! – весело сказала Катруся і потягла до нього свої ручки.
Кіт спритно ухилився і оббіг її з іншого боку, а потім безцеремонно застрибнув на один із стільців і стягнув лапою шматочок недоїденої кимось паски.
– Та ти ще й ласун! – Здивовано запитала онука, але відбирати частування не стала. – Їж на здоров’я!
День видався просто чудовий. В оточенні родини Галина не відчувала себе такою самотньою, як в будинки в чотирьох стінах. Коли сонечко почало йти за обрій, Віталік запропонував збиратися додому.
Всі паски вже з’їли, тож Галина трохи здивувалася, коли підняла свій кошик. Він був важким.
Заглянувши туди, жінка виявила, що на рушнику всередині спить той білий кіт, який забігав до них у гості. Катруся намагалася його знайти, але цей хитрун мабуть вирішив сховатися, пригрівся і заснув у кошику.
Спочатку вона хотіла його забрати з кошика, але потім раптом згадала, як усі ті люди засмучувалися, що в кошику живуть паски, а не тваринка, і передумала. Тихенько зачинила кришечку і понесла кошик у машину.
Віталік дуже хотів, щоб мама залишилася у них із ночівлею, але Галина не погоджувалася. Спочатку він не міг зрозуміти, в чому справа, адже все одно так пізно додому вона вже нічим би не змогла виїхати, але потім мама зізналася, що привезла із собою з природи безбілетника.
– Ти його лишити хочеш? – Запитав він з усмішкою.
– Та ось вирішила внучку послухати. Раптом і справді з ним веселіше буде!
– Мамо, то в чому проблема? У нас переночуєте, а завтра поїдете додому.
Галина погодилася. Рано-вранці вона прокинулася, приготувала млинці на сніданок, а потім син повіз її на вокзал. Вона все чекала, коли хтось запитає, хто живе у її кошику. І чекати довго не довелося.
Вона знову зустріла ту маленьку дівчинку, що й учора лише на іншому вокзалі. Мабуть, вони їхали одним автобусом.
– Паски назад додому їдуть? – пожартувала мала.
– Ні, у мене там котик! – радісно сказала Галина і відчинила кошик.
У дівчинки було таке захоплення в очах, що й сама жінка мимоволі посміхнулася. Все-таки переноску вона того дня купила, а не пасхальний кошик.
Так і з’явився у її житті новий друг, який допоміг скрасити самотність та наповнити серце теплом.
– А як ви його назвете? – Запитала дівчинка, а потім запропонувала, – Може, Васька?
Василем звали її чоловіка, тож Галина лише сумно усміхнулася.
– А можна і Ваською! Чому б і ні…
