Часто коли жінки скаржаться на своїх чоловіків, їм у відповідь кажуть: «А що, не бачили, за кого заміж виходили? Самі винні!»
І, зізнатися, Алла була на боці тих, що висловлюються. Треба ж думати, перш ніж одружуватися. Відразу видно, що за людина поруч із тобою. І, якщо ти готова миритися з його недоліками, вперед! У ЗАГС, а потім до плити. А якщо ні, то що тоді й думати?
І Алла була впевнена, що вона вже зробила правильний вибір. Адже Микита такий чудовий! Такий добрий, відповідальний, розумний! Такого вдень з вогнем не знайдеш, а їй так пощастило.
Тому вона не роздумувала, коли він зробив пропозицію. Аллі здавалося, що він навіть фразу не встиг домовити, як вона вигукнула: «Так!».
А потім розпочалася підготовка до весілля, хвилювання, стрес. Вже на цьому етапі Аллі стало здаватися, що Микита не такий вже й чудовий. Але, звичайно, вона все списувала на нервову напругу. У всіх є запас сил і терпіння, і часом він добігає кінця. Напевно, і Алла зараз не найприємніший співрозмовник.
– Навіщо ми стільки гостей кличемо? Потрібно список скоротити! Знаєш, скільки грошей витратимо?
– Микито, але там же нікого зайвого. Родичі, друзі, – розгублено відповіла Алла.
– Взяти твою тітку. Ось скільки разів у житті ти її бачила?
– Небагато. Але тітка дуже допомагала моїй мамі, коли я була маленька. Батько тоді нас покинув, було важко. Я їй вдячна.
– І з однієї тільки подяки кликати її? До того ж вона з села грошей багато не подарує.
– Не тільки з подяки, – починала злитися Алла. – Я щиро хочу її бачити. І не має значення, скільки вона подарує. Ми ж не через гроші гостей кличемо.
Микита тоді так посміхнувся, наче вважав свою майбутню дружину недалекою.
– Сонечко, завжди гостей кличуть заради подарунків. Це нормально.
– Я не знаю, чому ти хочеш бачити цих людей, – заявила Алла. – Але я хочу їх бачити, щоб вони поділили зі мною найщасливіший день мого життя!
І таких випадків було чимало. Але навіть у ці моменти Алла все одно вважала Микиту ідеальною партією. Вірила, що вони разом щасливі.
Так, як виявилося, легко судити, коли дивишся збоку. А коли любиш людину, пробачити їй можна багато. І багато на що можна заплющити очі.
І так виходило, що Алла знала, за кого виходила. Ось тільки не знала, що жити з такою людиною буде неможливо.
Перші місяці шлюбу були добрими. Недаремно перший місяць називають медовим. Люди ще перебувають в ейфорії, звикають до нового статусу, намагаються один одному догодити. Але це лише маска. А потім починається справжнє сімейне життя.
І, на жаль, сімейне життя Алли не вдалося. Від слова зовсім.
Цілих два роки Алла тішила себе ілюзіями. Щось зміниться, десь вона звикне, у чомусь Микита стане кращим.
Але краще не було, було лише гірше.
З’ясувалося, що Микита дуже скупий. Швидше, навіть жмот. Він рахував кожну копійчину, не виносив невиправданих (на його думку) витрат, не любив ділитися грошима.
Бюджет у їхній сім’ї був окремим. І Микита не забував нагадати Аллі, що вона має скинутися на продукти та комунальні послуги. Кожну велику покупку вони ділили навпіл. І при цьому жили на території Алли.
Так, Микита дарував їй непогані подарунки на свята, проте активно натякав, що й Алла має подарувати йому щось за таку саму вартість.
Але навіть це не було головною проблемою. Алла якось звикла думати, що ніхто нікому не винен, і що нормально, що кожен при своїх грошах.
Але Микита був дрібним у всьому. Алла згадувала, як вони поверталися із відпочинку. Їздили разом із друзями за місто, знімали будиночок. І Микита всю дорогу обурювався, що суму витрат поділили на всіх.
– Я до того дорогого ігристого взагалі не торкався! Та й шашлику ми з’їли зовсім мало. Бачила, скільки Мельники їли? Їм треба було вдвічі більше грошей віддавати!
Аллу тоді це зачепило. Все ж таки відпочивали, всім було весело! То навіщо вираховувати кожен шматок м’яса та кожен кусок хліба? Але Микита вважав інакше, і наступного разу, коли вони зібралися кудись разом із друзями їхати, він заявив, що купить на них із Аллою все сам. Звісно, взявши половину грошей із дружини.
Але якщо з жадібністю Микити якось можна було миритися, то з його занудством і впевненістю, що він завжди правий, миритися виявилося неможливо.
Спочатку це Аллу не дратувало. Хоч вона й знала, що Микита, як зараз кажуть, занудний. Але її це навіть тішило.
Але чути ці моралі щодня просто нестерпно. Особливо, коли він зовсім у чомусь не розуміється, але думає, що тільки він має рацію.
– Твоїй подрузі зовсім не личить ця сукня, – авторитетно заявив він на дні народження Алли.
– Чому? Мені здається, Оксана дуже мило виглядає…
– Та облиш, не по фігурі.
Або:
– Ремонт Бондаренки жахливий зробили.
– Чому? Все чудово! Так світло, стильно.
– Ну ні. Треба було плитку на кухні класти. І колір стін повинен бути іншим, цей для їхньої північної сторони зовсім не підходить.
– А якщо їм подобається? – хмикала Алла.
– Це їх, звісно, справа. Але треба було зробити все по-іншому. Я Юркові радив. А він зовсім не дослухався.
А вже за рік шлюбу з’явилися претензії до Алли. Вона не так одягається, не так водить машину, не так миє підлогу і не так варить суп. До того ж, Микита навіть далеко не завжди пояснював, а як правильно. Просто казав, що вона все зробила не так, як треба.
Часом вечорами Алла довго не могла заснути. Думала про те, як вона взагалі вийшла заміж за Микиту? Він і справді завжди був таким, просто до весілля ці його недоліки не здавалися чимось критичним. Ах, так, Алла ж, як і більшість жінок, вважала, що він зміниться. Що вона сама, як чарівниця, зробить його кращим.
Якоїсь миті Алла зрозуміла, що з неї вистачить. Вона дуже раділа, що не піддалася Микиті та не завела з ним дитину. А він наполягав. Стверджував, що зараз саме час. Йому видніше.
Коли Алла подала на розлучення, Микита щиро дивувався.
– У тебе інший?
– Ні. Просто я більше не можу з тобою жити.
– Чому?
Алла намагалася пояснити. Але Микита знову вирішив, що правий тільки він. Тому Алла з ним розлучається, бо зрадила йому. Микиті ж видніше.
Після розлучення вони вийшли із ЗАГСу надвір. Звичайно, Микита попросив повернути половину судового збору, а потім сказав, що завтра він приїде до Алли, щоб усе поділити.
Напевно, Алла цього чекала. Але все ж таки вона була не готова до того, як усе відбуватиметься.
– Так, телевізор купували разом. Або я забираю і віддаю тобі половину грошей, або залишаю, і ти мені надсилаєш мою половину.
– А може, розділимо навпіл? – нервово пожартувала Алла.
Микита лише похитав головою. Мабуть, після розлучення Алла почала здаватися йому ще більш не розумною.
– Та забирай свій телевізор, – зітхнула вона. – Потім повернеш гроші.
Микита все старанно записував. До копійки.
Постільну білизну купували разом, поміняли вікно на кухні, навіть тостер потрапив під роздачу. Та що там тостер! Микита заглянув у холодильник та зробив облік продуктів. І те, що купувалося, коли вони ще жили разом (заморожене м’ясо, консерви та інше, що довго зберігається), Микита поділив. Навіть дивився по додатку, що скільки коштувало.
Наприкінці Алла вже не витримала. Сказала, що може забирати всі продукти, а гроші за них їй не повертати. Їй просто хотілося, щоб Микита пішов.
Коли за ним зачинилися двері, Алла знесилена опустилася на ліжко. Вдома був безлад, але найголовніший безлад був у душі. На полиці все ще стояла фотографія з весілля, де вони здаються щасливими. І де Алла ще й не здогадується, що людину не можна змінити. І що далеко не з усіма вадами можна змиритися.
Аллі навіть здалося, що їй хочеться розплакатися. Від важкого дня, від пережитих емоцій, від сімейного життя. Але потім вона різко передумала.
Прокрутила в голові всі негативні моменти, пов’язані з колишнім чоловіком, і стало легше. Більше ніхто не попросить її брати чеки на касі. Ніхто не обговорюватиме, скільки м’яса з’їли друзі. Ніхто не соромитиме її в магазині, обурюючись, що сиру зважили не двісті грамів, а двісті десять.
Алла хмикнула, а потім дістала свій телефон.
– Світлано, привіт, вільна?
– Так. Як пройшло розлучення?
– Ох, так і не скажеш… Знаєш, я була б тобі вдячна, якби ти приїхала до мене з пляшкою ігристого. Мені дуже хочеться попрощатися зі старим життям і забути його як страшний сон. А завтра я планую розпочати нове життя.
– Чудовий план. Вважай, що я вже в тебе.
– Приготую щось… А ні, всі продукти Микита забрав.
Алла щиро засміялася. Їй уже все це стало здаватися кумедним.
– Ти серйозно? Так вже… Гаразд, замовимо піцу. Чекай!
Алла поклала слухавку та посміхнулася. Як же добре тепер…
