Микола з Вірою повернулися додому пізно ввечері. Вони були в гостях.
Чоловік нарешті з полегшенням розлігся на ліжку, чекаючи дружину. Нарешті прийшла Віра.
Вона сіла поряд із чоловіком і задумливо сказала:
– Микольцю, а може, ми все-таки зробимо ремонт, га?
Після цих слів Віра майже благаючи подивилася на Миколу.
– Ремонт? – похмуро перепитав той. – Ти що хочеш як було минулого разу?
– Ні, ні, ні! – замахала руками Віра. – На цей раз ми зробимо ремонт зовсім невеличкий! Просто, трохи освіжимо нашу обстановку. Шпалери переклеїмо, і ще дещо, трохи… І все…
– Віро, трохи в тебе не виходить, – зітхнув Микола. – Минулого разу ти теж мені казала, що тільки шпалери переклеїмо. Потім пішла підлога, стелі, сантехніка, розетки, балкон, двері… В результаті, у нас справа з тобою дійшла до розлучення.
– Але ж після нових шпалер підлога виглядатиме несвіжою! – невдоволено вигукнула вона.
– І стелі здаватимуться жовтими, – кивнув чоловік. – Я згоден.
– Ти згоден на ремонт?! – зраділа Віра.
– Згоден, що, ледве почнеш робити одне, як руки тут же ж сверблять, щоб зробити ще й інше…
– Ну.
– Що – ну? Ти краще згадай, що було після цього ремонту?
Віра спохмурніла від почутого.
– Ну, три роки ми були розлучені, – сказала вона. – Але ж потім ми знову зійшлися! І навіть – ще раз розписалися. Тому що у нас з тобою – кохання.
– Ага… Кохання… І ти, значить, хочеш знову пройти через все це?
– Хіба це було важко?
– А що?
– Просто – пригода. Життєва колізія…
– Нічого собі – пригода… – Микола з острахом подивився на дружину. – Очманіти, яка весела у нас сталася колізія… Я аж посивів за ці три роки.
– Не вигадуй.
– Що? Ти не бачиш моє сиве волосся?
– Бачу, – Віра спокійно знизала плечима. – Але, між іншим, сивина тобі личить.
– Ти хочеш сказати, мені треба посивіти ще більше? І новий ремонт тобі дорожчий за свої та мої нерви?
– Ну, навіщо ти так, Миколо? – невдоволено скривилася Віра. – Просто, я хочу зробити в квартирі новий ремонт, і все. Дуже-дуже хочу. Тому доведеться потерпіти.
– Чому нам потрібен ремонт? – стиснувши зуби, вже нервово запитав чоловік. – У нас що, щось не так? Бруд на шпалерах і стеля в плямах?
– Миколо, ремонт нам потрібен, бо я так хочу.
– А чому ти хочеш?
– Тому що я люблю, щоб у домі було свіжо!
– А може, ти хочеш цей ремонт, бо ми були в гостях у твоєї подружки? Ти сьогодні у них у квартирі одно тільки сиділа й зітхала!
– Хто?! Я?!
– Звісно, ти! Усе мені казала: – Подивися, як у них стало після ремонту! Ох, як все по-іншому!
– Миколо, ну, що ти заводишся? Тобі що грошей на затишок витрачати шкода? Так? Так і скажи!
– Віро! Мені просто не хочеться ще раз з тобою розлучатися, – заявив чоловік. – Розумієш?
– А може, цього разу нам вдасться не розлучитися? Просто, коли почнеться ремонт, ти зі мною не сперечайся, і все.
– Це я з тобою – не сперечайся! Ти знову купиш неправильні шпалери, які ми спочатку поклеїмо, а потім тобі не сподобається! Ти скажеш, що треба терміново купувати інші, і все переклеювати.
– Але ж переклеїли!
– Віро! Перш аніж ми їх переклеїли, ми сварилися цілий тиждень. Пам’ятаєш, як це було?
– А ти зі мною не сварися! Ти просто роби, що я говорю!
– А може, зробимо інакше? – хмикнув чоловік. – Може, одразу розлучимося, і все?
– Що?! Розлучимося?!
– Ага. Одразу. Щоб не тягти кота за хвоста. І не витрачати грошей даремно на непотрібну роботу, яку потім доведеться кілька разів переробляти.
– Але ж ми не самі все це перероблятимемо. Ми запросимо спеціальних майстрів.
– Віро! Минулого разу через нашу квартиру пройшло три бригади професіоналів! Три! І всі вони казали, що працювати просто неможливо! Через те, що в тебе постійно змінювалися ідеї!
Віра знову спокійно знизала плечима.
– Але ж я не винна, що люди пішли якісь нервові.
– Ти не винна?
– Звісно, ні.
– І те, що я з тобою став нервовим, ти теж не винна?
– Ні. У цьому винні твої батьки. Вони мали виховати в тобі стійкість до стресу. Ось і все.
– Віро, як бути стійким до такого…
Голос у чоловіка зрадливо затремтів, і Віра здивовано подивилася на нього.
– Миколо, ти що, нервуєш, чи що?
– А ти, хіба, не помічаєш?
– Господи… А чого ти весь тремтиш? Не хочеш робити ремонт, так і скажи…
– Не хочу!
– Що – не хочеш? Чи не хочеш говорити “не хочу”?
– Віро!
– Ну, все, все… Гаразд, – дружина невдоволено скривилася. – Добре, не будемо ми ремонт робити. Поки не будемо… А то ще, і справді, знову розлучимося.
Вона сумно зітхнула, і додала:
– І все-таки, незрозуміло, чому жінки люблять робити ремонт, а ви, мужики, ні?
Невже ви всі такі бруднюлі? І як з вами дружини тільки живуть?!
А Микола тільки й подумав про себе:
– Ну правильно ж сказала, що я сам винен. Що ж я з першого разу нічого не зрозумів і повернувся до неї. Другий раз на ті самі граблі наступив і одружився з Вірою.
Але, що вже робити – треба жити й любити дружину такою, яка вона є…
