Про створення сім’ї Микола серйозно задумався лише тоді, коли вирішив матеріальні проблеми. Не хотів повторювати батьківський сценарій – ранній шлюб із постійним браком грошей.
Мама теж посприяла. У дитинстві твердила «вчись, синку», в юності – «запам’ятай, Микольцю, ніякого кохання немає, все це казки для маленьких, жінці від тебе потрібні гроші, от і все кохання».
Микола маму не розчаровував. Навчався добре, за спідницями не бігав. Після закінчення інституту йому пророкували хорошу кар’єру по професії.
Але він відмовився і пішов на будівництво, щоб поїхати подалі від батьків.
А коли настав час, Микола, довго не роздумуючи, заснував будівельну фірму. Працював важко. Купив хорошу квартиру, зробив у ній крутий ремонт і обставив дорогими меблями. Далі у планах був заміський будинок.
Але спершу він хотів знайти нормальну жінку для сім’ї. Щоб разом місце вибрати і все там облаштувати. Та й про дітей час вже було думати, а то озирнутися не встигнеш як сорок років виповниться.
Претенденток на роль дружини вистачало. Ну, тобто жінки, які оточували його, мало не самі себе пропонували.
Микола пам’ятав мамині повчання, та й сам бачив – кожну цікавить тільки його гаманець.
А хотілося йому дружину, яка любитиме. Щиру, вдячну. Ось тільки де таку шукати, він і гадки не мав…
Але, як часто буває в таких випадках, познайомився він зовсім випадково.
Якось під’їхав до супермаркету і, виходячи, надто різко відчинив дверцята автівки.
Вона, з пакетами з покупками, проходила поряд. І опинилася на землі. По дорозі покотилися яблука, з пакета випали вареники, хліб, ковбаса…
Дівчина сиділа поруч з машиною і плакала, коли Микола присів навпочіпки поруч:
– Вибачте мені! Здається, я дуже винен перед вами. Сваріться…
Вона здивовано глянула на нього.
– Ну звісно… З таким посваришся.
Микола посміхнувся:
– Не думав, що я такий страшний. І все ж, якщо я вас засмутив, я хочу спокутувати свою провину. Пропоную зайти в магазин, де ви за мій рахунок купите все, що забажаєте.
– Сподіваєтеся, що я відмовлюся? А ось і ні! Ходімо, вас за язик не тягли…
Вона заповнила продуктами два великі візки. Глянула, звісно, на Миколу, стежила за реакцією. І нічого, окрім доброзичливої усмішки, на обличчі Миколи не зафіксувала. А тому вирішила скористатися його гаманцем на повну.
Потім він підвіз її додому. Перш ніж разом з пакетами зникнути в темряві, вона озирнулася й сказала:
– Мене, між іншим, Наталя звуть.
– Стривай! – сказав він і вискочив з машини. – А заміж за мене вийдеш?
– Ага, бігтиму! – засміялася вона. – Завтра ж заяву до віднесемо. Чи ще сьогодні встигнемо? Ви б спочатку представилися, наречений.
– А ти весела, люблю таких. Почуття гумору – це чудово. Миколо, дуже радий знайомству. Пропоную завтра разом повечеряти.
– Може, в кіно для початку сходимо?
Наталя виявилася молодшою за Миколу на 12 років, навчалася на п’ятому курсі. За плечима мала перше заміжжя. Коротке і невдале. Увага дорослого заможного чоловіка їй подобалося, але всерйоз вона ці стосунки не сприймала.
Думала – так, грається чоловік, на молоду потягнуло.
Не можна сказати, що часто зустрічалися – Микола багато часу приділяв роботі. Але при будь-якій нагоді він приїжджав з квітами, іноді запрошував на обід. На вихідних вони кілька разів вибиралися за місто і навіть сходили один раз в театр.
Він не квапився, це теж подобалося дівчині.
Тільки через кілька тижнів Микола запросив її до себе в гості, і вони вперше прокинулися разом.
Наталка ще спала, а він встав раніше і довго дивився на неї, уявляючи, що таким ось приємним може бути кожен ранок.
Красива жінка обійми, домашній сніданок. І ще він раптом зрозумів, що Наталя за весь час жодного разу ні в чому його не напружила.
Легка на підйом, природна, непримхлива. Та що там вона грошей у нього жодного разу не попросила, навіть не цікавилася, скільки він взагалі заробляє!
Коли Наталя розплющила очі, він повторив питання, що залишилося без відповіді після їхньої першої зустрічі:
– Ти вийдеш за мене заміж?
Перші три роки вони жили, як у казці.
Грошей Микола на Наталю не шкодував. Вона одягалася у найкращих салонах, з нею попрацювали дорогі стилісти.
Від тієї дівчинки із пакетами біля супермаркету не залишилося нічого. Доглянута, стильна, справжня світська жінка. Вони разом бували на модних тусовках, обідали у престижних ресторанах.
Миколу все влаштовувало, окрім одного – дружина вперто не хотіла дитину. Мовляв, рано їй ще, встигнемо.
На п’ятому році шлюбу вони стали спати в різних кімнатах – Наталя мотивувала це тим, що не висипається через гучне хропіння чоловіка.
Микола, як і раніше, любив дружину, але коханка в нього все таки з’явилася, ласкава і ніжна.
Вона мала незвичне ім’я Неля А ще вона ніколи не скаржилася на його хропіння, коли він у неї ночував, будучи «у відрядженні».
Якось наприкінці літа він сказав Наталі, що на десять днів їде по роботі. Звичайна річ, загалом. Дружина звикла, а тому відповіла:
– Я сумуватиму, дзвони частіше.
Наступного дня він разом із Нелею поїхав на відпочинок, як і просила дружина, дзвонив щодня.
А потім Наталя сказала, що лягатиме у лікарню:
– Микольцю, знаєш, я вирішила, поки тебе немає, даремно часу не гаяти. Здам аналізи, пройду курс масажу. Ні-ні, ти не хвилюйся, нічого не трапилося, звичайне планове обстеження.
Щодня вони зідзвонювалися.
Микола розповідав про переговори, нових замовників, підписані контракти, Наталя – про пройдені процедури.
Увечері Микола опинявся в обіймах Нелі, і його починала брати совість.
«Пора з Нелею зав’язувати, – подумав він. – Треба ще раз з Наталкою поговорити про дитину. Це нас зблизить».
…Того дня він залишив Нелю на пляжі, а сам пішов у найближче кафе по воду, та й заодно зателефонувати дружині – не при коханці ж з нею розмовляти?
– Алло, Наталю, привіт! Як почуваєшся?
– Привіт, любий! Все добре, якраз зараз іду на УЗД нирок. А аналізи, лікар сказав, у мене хороші. Алло, щось зі зв’язком, говори голосніше!
І тут Микола зрозумів, що чує голос дружини… В режимі стерео…
Правим вухом – зі слухавки телефону, а лівим – звідкись збоку!
Він повернув голову і оторопів від побаченого.
На сусідній алеї, метрів за двадцять від нього він побачив Наталю.
Так, це точно була його дружина. Вона розмовляла по телефону і її обіймав якийсь молодий чоловік.
– Микольцю, не чую тебе! Алло! Ти куди зник?! – кричала вона в слухавку. – Гаразд, мене вже кличуть у кабінет, подзвоню пізніше…
Він бачив, як дружина знизала плечима, сховала в сумочку телефон і розсміялася.
– От недолугий! – сказала вона своєму кавалеру.
Микола, хоч і оторопів, але встиг сховатися за дерево. Вони його не помітили.
Того ж вечора він поїхав додому.
За три дні, поки не повернулася Наталя, він вивіз з дому коштовності, переказав гроші фірми на інші рахунки, з’їздив у суд і подав на розлучення…
…Вже добряче веселий Микола сидів на кухні біля матері і розмовляв, здавалося, сам із собою:
– Ти ж попереджала, що всі жінки такі. Кохання для них просто ширма для того, щоб використовувати чоловіка… Адже я й справді любив Наталку, а вона мене, схоже, не любила зовсім. Тому й дітей не хотіла. Куди я дивився? Ось що вона тепер у мене отримає! – він склав з пальців відомий жест.
Наталя сприйняла новини як належне. Не виправдовувалася, нічого не пояснювала.
Вийшла з цього шлюбу практично з чим була – забрала тільки брендові сумки і вбрання.
Вона й не претендувала на більше, чим здивувала чоловіка та його юриста.
Через рік після розлучення, коли все пройшло, Микола якось зустрів її в магазині, підійшов, спитав – чого їй не вистачало.
Достаток був, увага чоловіка, будинок… А тепер працювати доводиться.
Вона подивилася на нього уважно-уважно, ніби хотіла переконатися, чи справді він не розуміє таких простих речей або прикидається.
Потім зітхнула і сумно сказала:
– Дякую тобі, Миколо, у мене й справді було багато всього. Навіть більше, аніж я могла уявити. І якщо у світі існує тисяча радостей, то ти мені дав дев’ятсот дев’яносто дев’ять.
Однієї тільки не вистачало. Кохання.
А без неї всі інші радості, виявляється, ніщо.
Вибач, я й сама цього не знала, думала згодом зможу покохати.
Але не змогла…
