Галя з Миколою одружилися, коли їм було по 23 роки. Хороший вік для створення сім’ї. Навчання позаду, є професія, улюблена робота і вже спільні плани.
Зустрічалися вони майже два роки.
Родичі знали, що син має дівчину в місті. Тільки з дівчиною вони були незнайомі. Їм хотілося бачити дружиною Миколи Ганнусю – однокласницю і подругу його сестри Тані.
Ганнуся була теж не проти поріднитися з подругою. Але Микола привіз Галю…
– Це моя наречена, – сказав він, щойно зайшов у двір. – Весілля через два місяці.
– Ох, Господи ти Боже мій! – мати так і присіла на стілець від несподвіванки. – Що ж ти нам не сказав раніше?!
– А яка різниця? – здивувався Микола. – Це нічого не змінює.
– Ну якщо ви так вирішили… – сказала мати. – Ваш вибір. Зараз стіл накрию, будемо обідати, а потім і поговоримо…
Тут же ж прибігла сестра Тетяна. Вона бачила, що Микола приїхав до матері, бо жила через дорогу.
– Микольцю, привіт! – гукнула вона ще від хвіртки. – А ти надовго приїхав чи як?!
– Надовго, – сказав Микола. – Знайомся, це Галя, моя наречена! А це Таня моя сестра…
Тетяна глянула на Галю й застигла від несподіванки.
– Наречена? – ахнула вона.
– Ну так… – сказав брат. – А що тут такого?
Таня вийшла в іншу кімнату і покликала за собою матір. Вони говорили тихо, але майже все було чути.
– Боже, ну й знайшов собі дівку! – говорила Тетяна. – Зовсім ніяка, слаба якась. Міська, нічого не вміє мабуть! А сидить така скромна вся! Не нафарбована до ладу. Інша справа, он, Ганнуся!
– Донечко, це його вибір, – відповіла мати. – Ти ж сама собі вибирала чоловіка. Ніхто не підкладав і не радив…
– А що я скажу Ганнусі?! – не вгавала сестра Миколи. – Вона ж його любить!
– А він її ні, – спокійно сказала мати. – Не заважай братові. Це його життя.
– Подивимося, як ще обернеться це життя його, – сказала Тетяна. – Напевно, вагітна вона. Інакше навіщо так поспішати. Причарувала. Буде за наш рахунок жити.
…Микола й Галя все чули. Чоловікові було незручно за сестру. Він відкрив двері в кімнату, де вони розмовляли.
– Ви хоча б дочекалися, коли ми поїдемо, а потім пліткували про нас! – обурився він. – Ти диви, які пліткарки!
– А що тут такого, краще одразу все обговорити! – сказала Тетяна.
– Значить так! Весілля буде, – рішуче сказав Микола. – Наречена – не вагітна. За ваш рахунок жити – не будемо. Ще питання є?
– А є! – вигукнула Тетяна. – Жити ви де збираєтесь? Наречена звідки сама?
– Ми хотіли у мами поки що побути, але видно нас тут не чекають… – сказав Микола. – Самі впораємося. А наречена із сусіднього села. І ніяка не міська.
– Та я тільки рада буду! Живіть, – ахнула мати. – Я ж і так одна… Відколи батька не стало…
– Ми подумаємо, – спокійно сказав Микола. – Правда, Галиночко?
Галя кивнула у відповідь.
Після весілля молодята стали жити у матері. Галя зі свекрухою швидко порозумілися.
Тільки з Тетяною подружитися ніяк не вдавалося. Вона постійно вказувала, як треба робити, а як ні. І не лише їм, а й матері теж.
Один за одним народилися два хлопчики. Микола був щасливий. А коли дізнався, що Галя знову вагітна, ще більше зрадів. Для повного щастя не вистачало лише дівчинки.
– Тепер точно дівчинка буде! – казав він. – Я навіть впевнений. Оленочка буде у нас. Ти згідна?
– Згідна, – відповідала радісна дружина.
Тільки Тетяна не поділяла їхньої радості. Та й мати налаштувала їх проти третьої дитини.
– Навіщо вам третя? На роботу пора виходити, а вона тільки з декрету в декрет. Ще встигнеш народити. Мало того, що без посагу, так ще й народжує, одну за одною.
– Ви що?! Я, звісно ж, залишу дитину!
– Та яка це дитина? Встигнеш.
– Ні.
– Та ти дармоїдка. Довго ще за мій рахунок житимеш?
– Я не живу за ваш рахунок.
– Не живе вона…
Галя плакала. На нервах вона заслабла.
Микола, повернувшись із роботи, побачив, що Галі зовсім недобре. Вона лежала на ліжку. Діти гралися поряд. Викликали швидку. Галю поклали на збереження…
– Відпочити вирішила, – буркотіла Тетяна. – Матері дітей підклала і відпочиває. А потім і третю підкладе.
– Ми на шиї ні в кого не сидимо! – сказав Микола. – А тобі давно настав час помовчати. Ти матір налаштовуєш проти нас?
– Ні, Миколо. Ніхто нікого не налаштовує, – заступилась мати заступилася за Тетяну. – Але вона має рацію. Зачекали б ви з дитиною. Досить і двох…
– А ви чому швидку не викликали?
– Так вона не просила…
– Просила. Вона сама мені сказала. Що ліньки було?
– Ой, подумаєш…
– З вами все ясно. Хай, Тетяна, але від тебе я, мамо, такого не чекав!
Через півтора місяці Галю виписали. Вона вже знала, що Микола з другом за цей час відремонтували старий дім її діда. У тому самому селі, звідки вона родом. Чоловік перевіз вже всі їхні речі.
Вони одразу поїхали туди. Сусідка привела дітей.
– Я – Ніна Степанівна. Можна просто баба Ніна. Я тут недавно. До брата приїхала та так і залишилася.
Я одна. Він один. Та ти його, напевно, пам’ятаєш! Він і твого діда знав.
А чоловік у тебе хороший. І зробив собі все і нам допоміг.
І діти у вас спокійні. Якщо що, то ти заходь. Ми і з дітьми посидимо, і допоможемо, чим зможемо. Адже у нас з братом на двох один онук. І той не знаємо, де…
– Спасибі вам. Ви також заходите…
Так і стали Микола з Галиною жити на новому місці. Сусіди хороші. Діти їх полюбили, ніби як своїх бабусю й дідуся. До матері Микола їздив сам.
Народилася донька Оленка. Діти росли. Галя працювала у місцевій їдальні, згодом стала завідувачкою, а потім і власницею.
Їдальню переобладнали у сучасне кафе. Будинок новий звели на місці старого. Все тепер у них добре. Діти їх люблять, онуки вже тішать…
А свекрухи вже немає в живих… У її будинку живе Тетяна.
Чоловік її виставив. Два сини до неї навіть не їздять. Хоча зі своїм батьком спілкуються всі – й онуки і невістки…
Ось так от життя повернулося…
