Микола отримав у спадок будинок діда. Мати була з його батьком розлучена давно, а у діда Микола був єдиним онуком. Батькові будинок був не потрібен, свій є, а тому він віддав його синові.
Микола та Лариса жили у квартирі дружини. Спершу з її матір’ю, а потім уже і без неї. Його тещі не стало зарано. Дівчатка восьми та десяти років уже ходили до школи.
Микола зрадів спадщині, він не чекав такого подарунка від життя.
– Зробимо дачу. Будемо їздити відпочивати у вихідні.
– Будинок це добре. Можна посадити зелень, квіти, огірки.
– Напевно можна, але я віддав би перевагу відпочивати, а не копати.
– Я просто так сказала. Можна посадити багаторічники, щоб гарно було й кущі. Там, напевно, є кущі.
– Є смородина, раніше дід мав, і вишню пам’ятаю. Подивимося і вирішимо.
Найближчим вихідним сім’я поїхала дивитися володіння Миколи. Туди ж приїхала і свекруха Лариси з вітчимом Миколи. Відносини вони мали нейтральні. Тамара Семенівна не лізла в сім’ю сина, а Лариса ставилася до неї з повагою. Може, синові й казала щось, але він дружині нічого не розповідав. Жили мирно.
– Гарний будинок, Миколо, тільки ремонт потрібен. – Сказала мати, – Можна і другий поверх зробити. Вам треба переїжджати сюди. Навіщо в спекотному місті жити.
– Мамо, у нас там робота, школа у дітей.
– А машина вам навіщо? Недалеко.
– Ми тут тільки відпочиватимемо, так би мовити, дача.
Лариса в їхню розмову не втручалася. Жити завжди в будинку вона може і погодилася, але щось її зупиняло. Вона сама не розуміла, що.
Пройшов місяць. Микола з Ларисою упорядкували будинок. Гараж потребував капітального ремонту, але легше новий поставити, ніж ремонтувати. Вирішили за зиму назбирати грошей. До весни туди не їздили, а у квітні Микола заговорив про грандіозний план.
– Потрібно робити другий поверх, будувати гараж та переїжджати. А тому треба продати квартиру. Потрібні великі гроші.
– Навіщо другий поверх? Ми хотіли лише гараж.
– Я ще забув про альтанку та літню кухню. За літо все встигнемо.
– А чи не багато одразу? Може, спочатку гараж, як і казали. На альтанку теж вистачить. Мангал купимо.
– Ти не схвалюєш мій план? Виставляй квартиру на продаж. Все треба робити швидко.
– Краще взяти кредит, якщо тобі не терпиться. А квартира дітям у майбутньому стане в нагоді.
– Ти не розумієш? У нас буде цілий будинок. Діти житимуть із нами. Тому й будинок треба розширювати. Давай у них спитаємо.
– Вони ще малі вирішувати такі питання. Але квартиру продавати не треба.
– Дуже навіть треба! Для чого кредит, якщо є нерухомість.
– Є. А потім її не буде. Ми працюємо, зможемо і кредит виплатити.
– Мама мала рацію. Вперлася, схопилася за свою квартиру.
– А мама твоя тут до чого? Це вона тобі підкинула ідею?
– Звичайно. Вона розлучається з вітчимом і житиме з нами у домі.
– Якщо хоче жити, то хай продає свою квартиру. От і буде другий поверх. Навіщо їй усе це? Ми добре жили без неї, а ти пропонуєш з нею поряд щодня. Не впевнена, що все буде добре.
– Розмову продовжимо на місці. Мама також приїде.
***
– Ну що? Згодні? План чудовий. Житимемо разом. Другий поверх на три кімнати. Дітям та мені. Ви будете на першому. Потрібно поставити дві теплиці.
– Ми хотіли тут просто відпочивати.
– Жити в хаті та відпочивати? Ні. Це дім мого сина, що я скажу, те й робитимеш.
– Що?
– А те! Хазяйкою в хаті буду я.
– Не сперечаюсь. Я не проти. Господарюйте.
Лариса взяла за руки дочок, що розгубилися, які стояли поруч, і вони пішли прогулятися до річки. Прийшли лише за три години.
– Ларисо, де це ви вештаєтеся. Мама має готувати за тебе обід?
– Вона ж тут господиня. Я не претендую. Ми з дівчатами вирішили повернутися до міста автобусом. Бувай. Тебе коли чекати додому?
– Що відбувається?
– Все добре. Ми повертаємося.
– А як же я? Як же наш дім? Ми ж завжди разом.
– Це спитай у господині будинку, у своєї мами. Я одразу тобі казала, що нічого хорошого з цього не буде. Хочеш жити тут – живи з мамою. Поки вона тут, я сюди більше не приїду. Квартиру я не продам ніколи.
– Чому?
– А ти продай свій дім.
– Навіщо? Ні.
– Ось і я не продам. Якби без твоєї мами, то я б подумала, але тепер точно – ні.
– Зрозуміло, мама перегнула палицю. Даремно я погодився з її планом. Ось відчував, що вона знову почне говорити всяке. Будуємо лише гараж.
– Вирішуй сам, а поки що ми в місто.
***
Розмова з матір’ю у Миколи була серйозна. Мати ніяк не розуміла сина. Адже її план чудовий. Мати давно мріяла про будинок, жити поряд із сином. Невістка їй звичайно заважала, але це справа часу. Зрештою мати не витримала і викликала свого чоловіка. Виявляється вони не збиралися розлучатися. Ображена мати поїхала. Микола повернувся до міста.
– Швидко ти приїхав.
– Мами більше там не буде. Все буде, як ми вирішимо. Не треба нічого продавати, не треба кредиту. Вона схотіла мене знову контролювати. Якщо ти вирішила, то будинок можна продати.
– Ні. Це твоя спадщина. Залиш на згадку про діда. Ми туди їздитимемо. Там добре, дівчаткам подобається, а потім буде видно. Можемо залишити помешкання дітям, а самі переїдемо туди. Вони виростуть швидко.
– Твої плани набагато кращі за мамині, а я повірив їй.
– Головне ти зрозумів.
***
Минуло ще трохи часу. Тамара Семенівна більше не лізла до сина. Вона все ж таки розлучилася з чоловіком і відразу знайшла нове захоплення.
Життя знову стало звичайним. Робота, навчання, дача для відпочинку у вихідні, подорожі, про які сім’я тимчасово забула.
