Головна - Життєві історії - Микола був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок від матері. Дивно. Вони розмовляли вчора, все було гаразд. – Мамо, що сталося? Щось із татом? З тобою? – захвилювався чоловік, піднявши слухавку. – Ні. З нами все гаразд. Просто мені треба поговорити з тобою без твоєї дружини. Щоб її навіть поряд не було. Сам із нею потім поговориш, – несподівано сказала жінка. – Мамо, мені ніколи, у мене робочий день, – відмахнувся син. – У тебе незабаром обід, от і подзвони, – наполягла мама. – Добре, – погодився він, але Микола навіть уявити не міг, що хотіла від нього його мати

Микола був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок від матері. Дивно. Вони розмовляли вчора, все було гаразд. – Мамо, що сталося? Щось із татом? З тобою? – захвилювався чоловік, піднявши слухавку. – Ні. З нами все гаразд. Просто мені треба поговорити з тобою без твоєї дружини. Щоб її навіть поряд не було. Сам із нею потім поговориш, – несподівано сказала жінка. – Мамо, мені ніколи, у мене робочий день, – відмахнувся син. – У тебе незабаром обід, от і подзвони, – наполягла мама. – Добре, – погодився він, але Микола навіть уявити не міг, що хотіла від нього його мати

Дзвінок від матері пролунав у розпал робочого дня. Микола завжди дзвонив їй сам увечері чи вранці. Дивно. Вони розмовляли вчора, все було гаразд.

– Мамо, що сталося? Щось із татом? З тобою?

– Ні. З нами все гаразд. Просто мені треба поговорити з тобою без твоєї дружини. Щоб її навіть поряд не було. Сам із нею потім поговориш.

– Мамо, мені ніколи, у мене робочий день.

– Що у вас там працювати, папірці перекладати і на комп’ютері грати.

– Мамо, я не граю. Я програміст.

– Назвати можна хоч пройдисвіт. Суті не змінює, сидиш та граєш.

– Все. Досить обговорювати мою роботу. На завод, як ти хотіла, я не піду. Подзвоню ввечері.

– Ні. У тебе незабаром обід, от і подзвони.

– Добре, але ти позбавляєш мене нормального обіду.

– Нормальний це вдома – перше, друге та компот. А в тебе не зрозумій що. Ви цілими днями п’єте чай.

– Ти помиляєшся, мамо, каву.

***

– Розповідай, що у вас сталося, – запитав Микола, передзвонивши до матері, як і обіцяв.

– Нічого. Ми знаємо, що твоя дружина отримала спадок. Він не маленький. Машина гарна, дві квартири. У вас і так є все. Треба одну квартиру віддати нам.

– Ви ж живете у гарній квартирі, у центрі. Її квартири у іншому місті.

– Отож і треба віддати нам. Ми її продамо. Гроші дуже потрібні.

– Я чогось не знаю? Процедури батькові я оплачую, і вашу комуналку теж. Куди ж гроші? У вас дві пенсії.

– У твого двоюрідного брата народилася дуже нездужа дитина. Гроші потрібні йому.

– Це в якого? У мене їх сім. Усі збирають чи ти одна добра?

– Це не має значення, головне допомогти.

– Це важливо. Можна організувати збір грошей в інтернеті.

– Ось я тобі й казала, що не програміст ти, а прой…

– Мамо! Це зовсім не те.

– Гаразд, не те, то не те. Грошей треба багато й одразу. Ми самі все зробимо. Вона нам квартиру, а ми вирішимо це питання.

– Спочатку кажи кому потрібні гроші. Може, й квартири буде мало. – із сарказмом сказав Микола.

Мати просила грошей постійно, але Микола оплачував лише комуналку, бо половина квартири була його, батько написав дарчу давно. А ще він оплачував процедури для батька. Іноді купував їм продукти, але все робив сам. Жодних грошей у руки не давав. А все тому, що гроші плавно переходили до Вірочки, сестри Миколи.

– Все. Мені ніколи. Сестра твоя дзвонить. До неї в мене теж справа є. Поговори з дружиною, скажи їй. Вона має допомогти. Усе. Бувай

Говорити із дружиною Микола не збирався. Спадщина її, як вона вирішить, так і буде. Швидше за все, вона все продасть і купить квартири їхнім дітям. Проти цього Микола нічого не мав. А ось проблему, яку озвучила мати, треба ще перевірити. На сторінках родичів у соціальних мережах він не знайшов нічого. Ну, якщо немає інформації, то значить шукатиме далі. Микола пригадав усі свої зв’язки, знайомства, однокласників, однокурсників. Потім довелося тихо та культурно вивідувати все у родичів. Слава богу, всі були здорові.

– Мамо, говорити треба правду, а не грати на здоров’ї родичів, тим паче дітей. Я так розумію, що все знову твоя улюблена Віра вигадала. Мовчиш. Для чого їй гроші?

– У вас три квартири, дві машини, а в Віри нічого.

– Мамо, ви їй купили квартиру, машину. Де вони? Вона все продала та живе з вами. Де її чоловік, який має її забезпечувати? Він пішов. Чому? Бо Віра програла навіть його гроші.

– Це він все підлаштував!

– Мамо, вона і ваші пенсії тринькає. Розплющ очі.

– Не може бути. У всьому винен її колишній.

– Він боровся. Андрій дуже непоганий хлопець, але ви на нього переклали всю провину. А ти йдеш на обман заради того, щоби дочка спустила гроші з цілої квартири. Може вам ще всю спадщину віддати?

– Нам дуже важко з нею жити.

– Не тисни на жалість. Я Вам допомагаю, а для неї нічого не зроблю. Як тобі не соромно?

– Інакше б ти не дав грошей.

– Я й так не дам. І всім розповім про Віру.

– Не виноси сміття.

– І не здумай просити у родичів для неї. Всі вже знають, одна ти сподіваєшся і віриш.

– Знають? І ти знав?

– Я тебе давно попереджав. Чому я не даю вам грошей, а просто за все сплачую? Ось тому!

– А як же її син, твій племінник? У нас на нього не вистачає грошей.

– У нього є батько. Він готовий забрати дитину. Незабаром так і буде, бо аліменти йдуть не туди. Здогадайся, куди їх витрачає Віра.

– Він забере Рому?

– Так, мамо. Це його син, а Вірі довіряти не можна. Я буду тільки радий за племінника.

***

Невдовзі все сталося, як казав Микола. Батько через суд визначив місце проживання Роми, а Віра має платити аліменти.

Plitkarka

Повернутись вверх