Настя з Катею жили в одному будинку, щоправда, у різних під’їздах. Навчалися в одному класі і сиділи за однією партою, дружили.
Поверхом нижче Насті жив Вітя із паралельного класу. Настя була в нього закохана.
Спускаючись сходами, вона часто натискала кнопку дзвінка, проходячи повз його двері. Подруги, регочучи, бігли до школи. Невдовзі з під’їзду виходив Віктор і йшов слідом.
Коли батько Каті пішов від них, мама дуже переживала, втратила інтерес до життя, до дочки. Катю це влаштовувало. Вона була віддана сама собі. Допізна гуляла, крутила романи з хлопцями. Якось повернулася додому під ранок. Здавалося, мама не помітила цього.
Дорогою до школи Катя з таємничим виглядом ділилася з подругою подробицями своїх стосунків із Павликом, однокласником Віктора.
-Ти що? Не боїшся, що мати дізнається?
-А їй не до мене. Вона все за батьком плаче. Ніяк змиритися з його відходом не може. Набридло. Господи, скоріше б закінчити школу і робити, що захочу!
-А якщо Павлик всім порозказує, що ви з ним?.. Ну цей… – запитала обережно Настя.
-Не порозказує. А навіть якщо й так? Хлопці люблять хвалитися своїми перемогами. Через два місяці це не матиме жодного значення. Школа залишиться позаду. А як у тебе з Вітькою? – запитала в свою чергу Катя.
-Ніяк, – буркнула Настя.
-От же ж нездогадливий. Хочеш, скажу йому, що він тобі подобається? – запропонувала свою допомогу подрузі Катя.
-Ти що?! Не смій! – Настя навіть зупинилася від обурення.
-Як хочеш. Я запропонувала. Ну, чекай, чекай. Постарішаєш, поки він здогадається про твої почуття.
Катя пішла вперед, і Настя попленталася слідом за подругою…
…Наступного дня Катя всю дорогу до школи розповідала, як їх мало не спіймала мати Павлика – несподівано прийшла раніше з роботи.
Вони ледве встигли одягнутися і вдати, що готуються до контрольної.
Настя з цікавістю та заздрістю слухала подругу. У неї нічого подібного в житті не могло й бути…
Просто так, без дозволу, з дому зайвий раз не втечеш.
Батьки стерегли…
Після закінчення школи Настя вступила в той інститут, куди пішов Віктор. Мріяла вчитися з ним разом, в одній групі.
Але їй знову не пощастило. Їх розподілили по різних групах. Бачились вони тільки на лекціях.
Катя вступила в коледж, вивчала бухгалтерський облік. Бачились подруги рідше, але тим цікавіше стало ділитися новинами. Хоча Насті, як і раніше, не було чим похвалитися.
Але якось Віктор перед лекцією підсів до Насті.
-Привіт. Слухай, у тебе є конспекти лекції?
-Є, – Настя аж почервоніла від щастя.
Не так часто до неї звертався Віктор.
-Вдома.
-То я забіжу ввечері? – спитав Віктор.
Настя уявила, як батьки цікавитимуться і підозріло дивитимуться на нього.
-Краще я сама занесу тобі зошит, – квапливо сказала вона.
Почалася лекція, і Віктор залишився сидіти поряд із Настею. А вона не чула і не розуміла жодного слова. Близькість Віктора хвилювала, заважала зосередитись.
Увечері Настя ретельно одяглася і причесалася, взяла зошит із лекціями та пішла до Віктора.
-Ти куди? – гукнула її мати.
Захоплена зненацька, Настя почервоніла. Брехати вона не любила і не вміла.
-До Каті. Я швидко.
-Хіба ви все ще дружите? Мені здавалося, у неї зовсім інші інтереси… – почав мама, але Катя не стала слухати і вийшла за двері.
Настя спустилася на поверх і прислухалася. З-за дверей квартири Віктора долинала гучна музика.
Вона довго не наважувалася подзвонити, сумніваючись, що Віктор почує. Але, як не дивно, він швидко відчинив двері.
-А це ти? Заходь, – сказав Віктор, намагаючись перекричати музику.
-Я лекції принесла, – Настя простягла зошит.
Віктор кивнув, узяв зошит і поклав його на тумбочку перед дзеркалом.
-Ходімо, – він повів розгублену Настю в кімнату, посеред якої стояв накритий стіл, з бутербродами, консервами та салатами.
Біля вікна танцювали дві пари. Кілька людей хлопців та дівчат сиділи на дивані.
-Давай ігристого може? – Віктор окинув стіл у пошуках келиха. – Я зараз.
Він пішов на кухню, і невдовзі повернувся з чистою склянкою.
-Вибач, келихів більше немає.
-Я не буду, – сказала Настя.
-Та облиш. Це не ігристе, а компотик. Так, для підняття настрою. Тримай.
Віктор простяг Насті майже повну склянку.
Він підняв келих…
Настя трохи відпила. Ігристе було приємне, трохи кисле.
-Агов, так не піде! Хто запізнився – до кінця!
-Якби знала, я не прийшла б, – Настя поставила склянку на стіл.
-Але ж ти прийшла, – Віктор узяв склянку і знову подав Насті.
На її щастя Віктора хтось відволік. Залишки їжі виглядали так неапетитно, що Настя лише відщипнула одну ягідку від гілки винограду.
Від ігристого, запаху консервів на столі, чи чогось ще Настя скривилася і їй стало недобре.
Вона кинулася на кухню, відчинила двері і побачила, як один від одного відскочила злякана парочка.
Настя, хитаючись, пішла до виходу. У темряві, в кутку коридору, цілувалися двоє. Настя смикнула ручку дверей у ванну кімнату. Зачинено…
Голова кружляла, дуже хотілося сісти. Але тут підійшов добряче веселий Віктор і потяг її танцювати. Кімната закружляла перед очима. Настя вчепилася у Віктора, щоб втриматись…
…Вона прийшла до тями і не відразу згадала, де знаходиться. Кімнату освітлювало мізерне світло вуличного ліхтаря.
Пахло прокислою їжею та рибними консервами. Настя сіла на дивані й озирнулася. Їй було недобре, дуже хотілося пити і вдихнути свіжого повітря. Настя почала пробиратися до виходу.
Нарешті, Настя дісталася дверей і ввімкнула світло. Віктор на дивані закрутився і натягнув на голову ковдру.
Настя зібрала з підлоги одяг. У дзеркалі в коридорі побачила своє розпатлане відображення. Вона одяглася, абияк причесалася і вийшла з квартири, обережно прикривши за собою двері.
-Де ти була? – запитала стривожена мама, як тільки Настя зайшла у квартиру. – Ти знаєш яка година?
-Мамо, ми з Катею дивилися телевізор і випадково заснули, – пробурмотіла Настя, ховаючи від мами очі.
-Ти що гульбанила? – мама злякано дивилася на Настю. – Добре, що батько не бачить. Завтра поговоримо.
Мама пішла у кімнату, а Настя замкнулася у ванній і стала під душ. Потім навшпиньки прокралася в свою кімнату і, як не дивно, одразу заснула. На ранок їй все здалося сном…
…Через три тижні Настя зрозуміла, що вагітна. Засмучена, вона прийшла до Каті.
-Рано, чи пізно це мало статися. Ти ж була з коханим чоловіком, – заспокоювала подруга.
-Але не так. Я нічого не пам’ятаю, – схлипувала Настя.
-Може, у вас не було нічого, якщо не пам’ятаєш? – засумнівалася Катя.
-Було. Я вагітна…
-Ну ти, подруго, даєш. А термін який? Три тижні? Це дуже мало. Ти ж не збираєшся залишати все так?
-Ні, – Настя замотала головою.
-Тоді йди скоріше на процедури. Май на увазі, безкоштовно зараз нічого не роблять. Іди до Віктора і попроси у нього грошей, – наставляла досвідчена Катя.
Насті не хотілося просити грошей у Віктора. Але буде гірше, якщо про все дізнається батько. Думати про це не хотілося…
…Настя стояла біля квартири Віктора і прислухалася. З-за дверей не долинало жодного звуку. Внизу гримнули вхідні двері і на сходах почулися квапливі кроки.
-Ти до мене? – спитав Віктор, побачивши біля своїх дверей Настю.
-Ніби так. Я хотіла сказати… – Настя замовкла.
-Може, зайдеш? – запропонував Віктор, дістаючи ключі.
Настя різко замотала головою.
-Я вагітна, – тихо сказала вона.
-А я тут причому? – Віктор відвернувся, намагаючись вставити ключ у замкову щілину.
Настя бачила, що його руки тремтіли.
-А хто до того? – крикнула вона, забувши, що її можуть почути сусіди.
Віктор відчинив двері, але Настя вчепилася в його руку, не давши йому зайти в квартиру. Він вибрався з чіпких пальців Насті. Настя зробила крок назад, оступилася, не втримала рівноваги і…
…Прокинулася вона в палаті. Поруч на стільці сиділа мати.
-Мамо, що мною? – запитала Настя.
-Це я маю запитати тебе. Лікар сказав, що ти була вагітна. Не хочеш сказати, від кого? Мама підібгала губи.
-Батько знає? – злякалася Настя.
Мама посміхнулася і не відповіла. Настя відвернулася до вікна.
-Коли тебе випишуть … – почала мама, але Настя зупинила її.
-Мамо я не піду в інститут. Я не хочу бути лікаркою.
-Повернешся додому, тоді поговоримо.
Коли мати пішла, Настя розплакалася. Вона пам’ятала, як Віктор сказав, що він ні до чого. Дякую, що хоч «швидку» викликав. Чи це не він?
За кілька днів Настю виписали. Вдома батько сварився, намагаючись дізнатися в Насті, від кого вона завагітніла. Потім раптом заспокоївся. Що вона не хоче вчитися, сприйняв, як не дивно, спокійно.
-Поки будеш вдома сидіти, а там вирішимо.
Настя з полегшенням видихнула. Буря минула…
Вона сиділа вдома, багато спала, читала книжки та дивилася телевізор. Батьки забрали телефон, йдучи на роботу, замикали двері. З Катею поговорити також не виходило. Не кричати ж через вікно.
Через місяць батько оголосив, що сина його друга відправляють у відрядження до невеликої закордонної країни. Для цього він має бути одружений. Вони з другом завжди мріяли, щоб їхні діти одружилися.
-Але я не люблю його, – спробував заперечити Настя. – Я його ніколи не бачила.
-Побачиш. Полюбиш. Не хочеш вчитися, значить, одружишся. – Батько вийшов з кімнати, залишивши зовсім засмучену Настю.
А ввечері до них у гості прийшов друг батька з дружиною та сином – приємним хлопцем. Насті було все одно. Вона погодилася вийти заміж за Михайла.
-Поталанило тобі, подруго. Не будь дурною, тримай удачу за хвіст, – сказала Катя на прощання, обіймаючи Настю.
Нове життя Насті несподівано сподобалося. Новий чоловік не чіплявся до неї, терпляче чекав, коли Настя звикне до нього. Метушня підготовки до від’їзду за кордон забирала багато часу та сил. Але незабаром усі документи були оформлені і молоді поїхали.
Михайло був старший за Настю на дев’ять років. Вона спочатку побоювалася його, а потім звикла. Спокійні стосунки не обтяжували її, навіть навпаки. Він був з нею ніжний.
Через три роки вони на кілька днів приїхали у відпустку. Батьків вирішили не сповіщати про точну дату приїзду, щоб не хвилювати та уникнути непотрібної метушні. Михайло на таксі довіз Настю додому і поїхав до своїх батьків. Вирішили, що кожен із них хоч один вечір проведе разом із рідними.
Настя за звичкою зупинилася біля дверей Віктора. Цього разу за ними лунали крики та сварка. Настя поспішила далі. Вона вже піднімалася другим сходовим прольотом, як двері відчинилися, і з квартири вибіг розпатланий Віктор.
-Ну і йди! – крикнула йому вслід якась жінка.
Настя придивилася до неї і очам своїм не повірила.
То була Катя!
Катя і Віктор разом? А чого дивуватись. До Насті він ніколи не проявляв інтересу, тільки якщо щось потрібно було. Невже він ходив за ними слідом у школі через Катю? А вона вигадувала собі…
Віктор пішов, Катя зачинила двері. Зараз Насті важко було уявити, що на місці Каті цілком могла опинитися вона.
Настя пережила лише легкий жаль, що стільки років сумувала за Віктором, і чим її закоханість закінчилася. Михайло виявився добрим чоловіком. Вона ні про що не шкодувала.
Мама сплеснула руками, побачивши Настю. Незабаром прийшов із роботи батько. Настя розповідала про життя за кордоном, батьки розглядали та приміряли подарунки. Наступного дня дві родини зустрілися разом у ресторані. Грала жива музика. Михайло запросив Настю танцювати.
-Ви виглядаєте щасливими. Яка ви гарна пара, – зворушено сказала мати Насті, коли вони повернулися за стіл після танцю.
-Коли скажемо батькам? – торкаючись губами вуха дружини, спитав Михайло.
-Давай трохи зачекаємо. Занадто короткий термін ще, – відповіла Настя, притиснувши руку до свого живота.
Ось так Настя здобула своє щастя…
Наперед не знаєш, де знайдеш, де загубиш. Закоханість та пристрасть швидко минають.
А з випадково з’єднаних доль раптом народжується щастя та кохання…
