Вже темніло. Катя неспішно йшла вулицею. Восени в неї завжди був меланхолійний настрій, ставало сумно.
Півроку тому не стало її мами. Катя залишилася одна. Батька вона не знала, мама не жила з ним.
Зайшовши в підземний перехід, Катя почула знайому музику. Це була її улюблена пісня. Ноги самі пішли до джерела музики. На скрипці грав хлопець з довгим волоссям і в окулярах.
Катя поклала в коробку гроші. Там лежали монетки, і кілька зім’ятих купюр. Катю так зворушила почута мелодія, що вона заплакала.
-У вас щось трапилось? Чому ви плачете?
-Ні, нічого… Просто мене так зворушила ваша музика. Це моя улюблена пісня!
-Правда? І моя теж… А ходімо я вас проведу, хто зна, що тут ввечері може статися!
Катя погодилася і разом з хлопцем вони пішли з переходу на вулицю. Вирішили зайти в кафе і ближче познайомитися. Хлопця звали Матвій. Він дуже погано бачив.
Вони просиділи кілька годин. Катя розповідала про маму, про своє дитинство. Матвій теж згадував роки дитинства, школу. На скрипці він навчився грати сам, допомагав сусід, який колись викладав у музичній школі.
На наступний день Катя знову пішла в цей перехід. Каті хотілося послухати музику, і побачити Матвія. Але його там не виявилося. Катя запитала у інших музикантів, що стояли неподалік:
-Вибачте, ви не знаєте, де Матвій? Він був сьогодні?
-Сьогодні його не було, хоча він кожен день тут грає.
Катя з неприхованим сумом пішла додому. Вчора вони так мило і душевно провели час. Матвій їй сподобався. Він був відкритий, щирий, трохи соромився, що погано бачить.
На наступний день Матвій був на місці. Катя стояла осторонь і слухала, слухала.. Було видно, що Матвій вкладає всю свою душу в цю музику.
-Матвію, привіт! Вчора тебе не було тут, все нормально?
-Привіт Катю! Так все добре..
Катя бачила, що він казав неправду. Вони знову пішли гуляти, і Матвій розповів, що був на перевірці і лікар пообіцяв допомогти йому повернути зір. Але потрібні гроші, яких у нього не було.
-А багато потрібно?
-100 тисяч гривень, дешевше ніяк. Батьки не можуть мені допомогти… А я в житті не зароблю таку суму, з таким зором нікуди не беруть працювати..
-А живеш ти де?
-Живу я в однієї знайомої, Ірини. Вона допомагає таким, як я. Грошей за житло не бере, але я плачу їй відсоток з виручки.
-Оце так… Ну і ситуація…
Каті було шкода хлопця. Вона відчувала до нього симпатію, і бачила, що це взаємно. Вони зустрічалися щодня, гуляли, розмовляли.
-Катя, хочу запросити тебе в гості. Тільки я трохи соромлюся свого житла.. Поки що я не можу дозволити собі зняти щось краще, тут я безкоштовно живу.
Матвій жив в однокімнатній квартирі. Меблів там практично не було. Стіл, стілець, шафа, все найнеобхідніше. Матвій пригощав Катю чаєм з бубликами, грав на скрипці її улюблену музику.
-Матвію, у мене хороша новина! Я продала мамину стару машину, яка перейшла мені у спадок, і там якраз 100 тисяч гривень. Тобі вистачить.
-Ти що, я не візьму! Це твої гроші, я не можу!
-Не відмовляйся, будь ласка, зроби це заради мене і мами. Думаю, вона була б не проти, що гроші підуть на таку справу, для такого хорошого хлопця, як ти!
Цю ніч Катя провела у Матвія. Вона літала на крилах любові, і була щаслива. На наступний день вона передала гроші Матвію, він без кінця дякував її, і запевняв, що все поверне, коли зможе.
Процедури призначили через тиждень. Матвій здавав проходив необхідні обстеження. Катя дуже переживала за нього, хотілося, щоб все пройшло ідеально.
В запланований день Катя прийшла в лікарню, щоб підтримати коханого.
-Дівчино, у нас немає такого пацієнта. Може ви неправильно ім’я і прізвище називаєте?
-Ні, все правильно я кажу… Йому повинні були сьогодні зробити оп*рацію. Я прийшла дізнатися, як все пройшло.
-Вибачте, у нас немає такого пацієнта, і не було.
Катя в розгубленості вийшла з лікарні. Матвій не відповідав на дзвінки, телефон абонента був відключений. Вона шукала хоч якесь пояснення цьому, сподіваючись, що в лікарні щось наплутали.
На наступний день вона запереживала не на жарт. Телефон Матвія не відповідав. Вона пішла до нього на квартиру, двері були замкнені. Вона довго тарабанила, поки не вийшла сусідка.
-Ну чого галасуєте, дівчино! Немає тут нікого, з’їхав він з речами, скрипаль цей!
-Як з’їхав? Куди?
-Та звідки ж я знаю. Він мені не доповідав.
Катя нічого не розуміла, що відбувається. Де Матвій, де її гроші?! Вона пішла в перехід, там його не було, і ніхто не знав, куди він подівся.
Кожен день вона чекала новин від нього, але їх не було. Катя не могла повірити, що він її обманув, скориставшись її добротою. Вона всіляко подумки виправдовувала його, придумувала різні причини, чому він так зробив.
На нервах у Каті пропав апетит. Вона вирішила сходити перевіритися.
-Люба, так ви вагітні.
-Як вагітна? Не може бути…
-Дуже навіть може. Так що, на облік будете ставати?
Катя розгублено дивилася на лікаря. Вона ніяк не очікувала почути таку новину.
Катя йшла додому і думала, що ж їй робити. Матвій зник, скоріше за все він не повернеться. Дитина… Що вона з нею буде робити, їй і допомогти ж нікому…
Катя йшла підземним переходом, думаючи, що приготувати на вечерю.
-Мамочко, послухай, яка гарна музика звучить…
Катя почула, це була скрипка, та сама знайома мелодія…
Матвій, та не може бути… З’явився, чотири роки по тому.
Він не змінився. Все те ж довге волосся і окуляри. Катя з донькою підійшла до нього і кинула монетки в коробку.
-Шукаєш чергову наївну, яка зглянеться і оплатить лікування?
-Катя? Привіт! Я повинен поговорити з тобою і все пояснити…
-Мамочко, ти знаєш цього дядька?
-Твоя дочка? Симпатична. Давно заміжня? – запитав Матвій.
-Я не заміжня, Матвію. А дочка моя.
-Катя, пробач, що так вийшло тоді… Розумієш, ті гроші, що ти дала, зникли. Я думаю, що це була Ірина, господиня квартири, де я жив. Тільки у неї були ключі. Але я не міг довести це. Я не знав, як тобі сказати, було дуже соромно… І я втік.
Кілька років я жив в іншому місті, також грав на скрипці. Я хотів заробити і віддати тобі борг, але нічого не виходило… Мене виселили за несплату з квартири, і я знову тут, живу в квартирі Ірини. Вибач мене, будь ласка…
-Вибачаю, Матвію. Щастя не в грошах, ти подарував мені щось більше. Удачі тобі!
-Мамо, я теж хочу навчитися так грати. Купиш мені скрипку?
-Ні, дочко, вистачить з нас скрипалів…
Матвій з сумом проводжав поглядом Катю, і маленьку дівчинку, яка тримає її за руку. Дівчинка постійно озиралася на нього. Матвій заграв ту саму мелодію. Під цю мелодію почалася і закінчилася їхня історія кохання. А може, ще й не закінчилася…
