Головна - Життєві історії - Марина зі своєю мамою Поліною Андріївною сиділи в кімнаті і дивилися турецький серіал. Відкрилися вхідні двері, додому повернувся чоловік Марина. Віктор не роззуваючись одразу зайшов в кімнату. В руках у чоловіка була валіза, яку він поставив перед тещею. – Ідіть! Зараз же! – вигукнув він. – Що сталося? – захвилювалася Марина. – Я міг все вам вибачити! Але те, що ви зробили сьогодні, не вибачається, – несподівано сказав чоловік, невдоволено подивився на тещу і все розповів дружині. Марина вислухала чоловіка і застигла від почутого

Марина зі своєю мамою Поліною Андріївною сиділи в кімнаті і дивилися турецький серіал. Відкрилися вхідні двері, додому повернувся чоловік Марина. Віктор не роззуваючись одразу зайшов в кімнату. В руках у чоловіка була валіза, яку він поставив перед тещею. – Ідіть! Зараз же! – вигукнув він. – Що сталося? – захвилювалася Марина. – Я міг все вам вибачити! Але те, що ви зробили сьогодні, не вибачається, – несподівано сказав чоловік, невдоволено подивився на тещу і все розповів дружині. Марина вислухала чоловіка і застигла від почутого

Віктор відчув недобре, щойно переступив поріг. Очі дружини почервоніли, наче вона плакала, вигляд був винний.

– Що сталося? – захвилювався Віктор.

– Ти тільки не гнівайся, я обіцяла мамі, що вона поживе з нами півроку, – відповіла дружина.

Віктор важко зітхнув, адже саме цього він боявся найбільше.

***

Марина ніколи не приховувала, що у них із матір’ю, Поліною Андріївною, важкі стосунки:

– Мама завжди мною незадоволена. Я негарна, безталанна, зовсім не схожа на неї. При цьому вона хоче бути поруч, просто не переносить самотності.

– Просто їй потрібен хтось, з кого вона діставатиме, – відповів Віктор.

Не дивно, що Марина з матір’ю були не дуже близькі, їхнє спілкування обмежувалося дзвінками, під час яких мати тараторила і скаржилася, а дочка згідно кивала. У підготовці до весілля майбутня теща не брала участі, а в ЗАГСі заголосила:

– Невдала сукня, Марино! З твоєю фігурою ти в ній, кумедно виглядаєш.

У Марини з очей бризнули сльози, а Віктор відвів Поліну Андріївну убік і суворо промовив:

– Не смійте ображати мою дружину, інакше я вас виставлю і на спорідненість не подивлюсь!

Поліна Андріївна ображено надула губи:

– Я сама знаю, як спілкуватись зі своєю дитиною, ти мені не указ.

Після весілля Поліна Андріївна раз у раз намагалася проникнути в будинок, привозила якісь подарунки, напрошувалася на чай, а коли народилася внучка Діана, зголосилася посидіти з дівчинкою. Але вперше побачивши її, ахнула:

– Важко буде дівчинці, така негарна! Хоча в кого їй бути красунею.

Після цього Віктор та Марина зачинили перед нею двері остаточно, що Поліна Андріївна вважала несправедливим.

– До свекрухи ти на всі свята їздиш і внучку до неї привозиш, а мене й близько не підпускаєш, – скаржилася вона дочці.

– Тому що ти надто різко говориш із нашою донькою.

– А що я такого сказала? Це ж правда. Нехай Діана почує це від бабусі, а  не від інших людей.

З огляду на все це Віктор не зрадів, дізнавшись, хто в’їжджає до них у будинок. Коли прийняв почуту інформацію, він запитав:

– Чому твоя мама житиме з нами?

– Вона після процедури, їй потрібен догляд, а більше за нею дивитися нема кому, – пояснила Марина. – Я б не погодилася, але вона так плакала, зовсім безпорадна.

– Хай найме доглядальницю!

– Маминої пенсії вистачить лише на кілька днів, а відновлення триває два місяці.

– Ми наймемо доглядальницю!

– А потягнемо?

Віктор пригнічено замовк. Півроку тому вони почали будувати заміський будинок, всі гроші йшли туди, вони не змогли б утримувати навіть крихітне кошеня, не те що нездужу жінку.

«Але ж не виставити її», – подумав Віктор. Хоч би якою Поліна Андріївна була, поганого він їй не бажав.

– Гаразд, нехай приїжджає, але хоч одне слово на адресу тебе чи доньки, я відвезу тещу назад.

***

На подив Віктора, Поліна Андріївна, анітрохи не була схожа на нездужу, але документи підтверджували, що та не обманює і процедура справді була.

– Дякую, що прихистили, – сказала теща, переступивши поріг.

«Очі в підлогу, вся така скромниця, ласкаві промови… Треба ж, як змінилася, коли притиснуло», – подумав Віктор.

Кілька днів Поліна Андріївна поводилася зразково, допомагала доньці з готуванням, грала з трирічною онукою

На четвертий день маленька Діана відмовилася від їжі. Як не намагалися Марина з Віктором нагодувати її хоч чимось, які делікатеси не пропонували, донька тільки мотала головою і щільно стискала губи. Лише надвечір батькам вдалося дізнатися причину

– Я стану «великою», як мама, – сказала Діана.

Віктор одразу зрозумів, звідки дівчинка набралася такого, і кинувся до тещі. Та не стала відмовлятися:

– Дівчинка набрала кілька кілограмів, от я й занепокоїлася.

– Діана росте! – вигукнула Марина.

– Ага, вшир. У тебе теж так починалося, виглядала як пухкеньке янголятко, я думала, все минеться, а ти з кожним роком все більша ставала. Хоч доньку пошкодуй, прививай їй корисні звички з дитинства.

Поліна Андріївна замовкла, бо зять поставив перед нею чемодан.

– Збирайтеся, я відвезу вас додому, – сказав Віктор. – Ви зіпсували життя Марині, з цим я нічого вдіяти не можу, але свою дочку діставати не дам.

– Я не зможу жити сама, мені не можна піднімати тяжкості, важко нахилятися і ходити сходами!

– Треба було думати про це до того, як ображати тих, хто вам допомагає.

Коли Марина та Віктор пізніше заглянули в кімнату Поліни Андріївни, та сиділа над валізою і гірко плакала.

“Комедію ламає”, – подумав Віктор, а його дружина кинулася обіймати матір.

– Я хотіла якнайкраще, щоб дівчинка не стала така як ти, адже краса – це так важливо, – схлипнула Поліна Андріївна, обіймаючи дочку. – Вибачте мені, я більше не стану нічого такого говорити.

Марина підняла благаючі очі на чоловіка. Той і радий був би відмовити, але дружина дивилася на нього з такою ніжністю та благанням, що він неохоче вимовив:

– Добре, залишайтесь. Але більше ми такого не пробачимо.

– Дякую, Вітю, ти такий добрий, – залилася Поліна Андріївна сльозами і міцніше обняла дочку.

***

Вийшовши ранком до сніданку, Віктор почув на кухні перешіптування дружини з тещею.

– Вітя ставиться до тебе без поваги, я чула, як ви вчора ввечері сварилися через мене, – сказала Поліна Андріївна. – Не треба закривати на це очі, розлучись, забери дитину, нехай Вітя і квартиру тобі залишить. Я допоможу тобі з донькою, ми будемо щасливі.

– Мамо, це не обговорюється, – твердо відповіла Марина. – Я люблю чоловіка, вчорашня сварка нічого не означає.

Віктор завжди ходив тихо, тому коли він увійшов на кухню, Поліна Андріївна підстрибнула від хвилювання і втупилась у нього, бажаючи зрозуміти, яку частину розмови він почув.

Віктор не подав знаку, що взагалі знає про їхню розмову, і почав готувати каву. Коли вони з Поліною Андріївною залишилися одні, він сказав ніби в простір:

– До речі, квартира моя дошлюбна, при розлученні не ділиться.

Викрита Поліна Андріївна почервоніла і кинулася геть, гримнувши насамкінець кухонними дверима.

***

Після цього інциденту Поліна Андріївна поводилася тихіше за воду нижче за траву, але жити з нею виявилося непросто. Марина мала рацію, її мама зовсім не вміла залишатися сама. Варто Вікторові переступити поріг, як теща кидалася розігрівати йому вечерю, хоча насправді це було приводом для балаканини.

Весь той час, що зять їв, вона розповідала про дрібні події дня і про те, що бачила по телевізору. І хоча готувала Поліна Андріївна добре, від цієї балаканини їжа ставала несмачною.

– Так, стоп, – заявив одного разу Віктор. – Мені цікаво, якого гарного кота намалювала Діана чи що продукти дорожчають, але не за вечерею. Зараз час мого відпочинку Марина це знає, і вони з Діаною мені не заважають. Вам також варто дотримуватись цього правила.

– Ви якісь дивні, їсте кожен окремо, – образилась Поліна Андріївна. – Де ж сімейні вечері та неквапливі бесіди? Ось коли Марина жила зі мною, ми завжди вечеряли та обговорювали, як минув день.

– Так, Марина мені розповідала, як ви розпитували про шкільні справи, а потім висміювали її оцінки, стосунки з друзями та хлопчиками. Як ви їй сказали? Денис ніколи не подивиться на тебе, тому що він красень, краще дружи з Сергійком, той ідеально тобі підходить?

Віктор запам’ятав цей вислів до найменших деталей, бо його потрясло, якою може бути рідна мати. Поліна Андріївна, мабуть, теж чудово пам’ятала цю розмову з дочкою, бо притихла і вийшла з кухні, залишивши зятя наодинці з вечерею.

– Ну, дякую, – сказала дружина перед сном. – Мама мені півгодини мозок виносила через ту сцену. Мені й так нелегко, я ж зараз працюю з дому, а вона сідає поруч і тріщить постійно.

– Давай попросимо її з’їхати? – запропонував Віктор.

– А ти зможеш виставити нездужу жінку надвір?

Віктор подумав і визнав, що ні, так він не вчинить.

– Гаразд, нам залишилося потерпіти всього якихось шість тижнів, переживемо, – вирішив він. – Проте після такого випробування нашому шлюбу нічого не страшно.

***

Він твердив собі це, коли Поліна Андріївна потай змінила посуд у будинку і викинула його улюблену чашку, бо та «некрасива».

Коли вона розкритикувала його роботу при гостях, але великодушно помітила, що це неважливо, оскільки її дочка все одно не заслужила нікого краще. Віктор навіть пережив випадок, коли Поліна Андріївна довела Діану до сліз, стверджуючи, що та одягається по-хлопчачому, хлопчики таку не любитимуть.

Але одного разу він застукав дружину перед дзеркалом, доки та уважно вивчала свій животик, то втягуючи його, то розслабляючи. Побачивши чоловіка Марина зніяковіла і швидко опустила футболку на місце.

– Хоч ти не піддавайся на критику своєї матері, – зітхнув Віктор. – В тобі немає нічого зайвого.

– Ні, є, ми обидва це знаємо. І я…

– Достойна тільки Сергія, пам’ятаю-пам’ятаю.

Віктор підійшов до дружини, взяв її за руки і промовив:

– Ти найкрасивіша жінка на світі, і не дозволяй нічиїм словам у цьому засумніватися.

Обіймаючи і цілуючи дружину, він потішив себе: «Залишилося зовсім небагато, скоро ми залишимося одні».

***

Але коли заповітні два місяці закінчилися, Поліна Андріївна попросила дозволити їй пожити ще трохи. Залившись сльозами, вона зізналася:

– Мене звільнили з роботи через довгий лікарняний, а знайти нову жінці під шістдесят непросто. Я не знаю, на що житиму, всі гроші пішли на процедуру. Можна я поживу тут, поки шукаю роботу?

«Принаймні тепер Поліна Андріївна не буде постійно стирчати вдома, і в неї залишиться менше часу на нас», – заспокоїв себе Віктор.

Вони домовилися ще на місяць, однак до кінця терміну Поліна Андріївна попросилася ще трохи пожити:

– Ніяк не знайду гідне місце.

Заради сімейного спокою та благополуччя Віктор підшукав для тещі місце у фірмі свого друга, але Поліна Андріївна жахнулася:

– Працювати прибиральницею? Ні за що! Подивись на ці руки, Вітю, вони призначені не для швабри. Та ще й платять копійки.

– Людина в нужді не повинна бути такою розбірливою, – зазначив Віктор.

– Але я не в нужді, ви ж мене підтримаєте, поки не встану на ноги, – відповіла Поліна Андріївна.

Коли їй нарешті вдалося знайти роботу, Віктор і Марина зітхнули з полегшенням, але тут сталася нова неприємність – у Поліни Андріївни почалися ускладнення. Спеціаліст зізнався, що нічого не розуміє:

– Все йшло чудово, так не повинно бути.

Вдома Марина запитала:

– Мамо, ти регулярно приймаєш те що тобі приписали?

Поліна Андріївна наївно заплескала очима:

– А хіба треба? Я покинула, мені ж краще!

– Так тобі ніколи не стане краще! І ти не зможеш жити сама.

– А ви раді були б мене позбутися? – Образилася Поліна Андріївна.

– Ми домовлялися, що ви залишитеся на два місяці, а минуло вже п’ять, – нагадав Віктор.

Теща замахала на нього руками:

– Ну зараз ви мене виставити точно не можете, мені знову стало погано. Ви ж не проженете жінку в такому становищі?

– Не проженемо, звичайно, але все буде суворо, ми стежитимемо, щоб ви дотримувалися призначеного, а як тільки стане легше, ми відвеземо вас додому. Ми ставимося до вас із повагою, але хочемо жити своєю родиною.

Поліна Андріївна надулася. У наступні дні вона старанно доводила, як сильно потрібна Марині та Вікторові, готувала, постійно поралася з онукою і навіть тримала язика за зубами, хоча іноді їй явно не терпілося розкритикувати доньку, зятя чи всю родину.

– Може, нам залишити маму тут? – запропонувала якось Марина. – Я ніколи не бачила її такою доброю. Може, мати виправиться, і ми будемо щасливі?

– Твоя мама просто прикидається доброю, якщо вона залишиться, ми про це пошкодуємо.

Віктор зрозумів, що теща впливає на дружину, тому наступного дня похвалив її суп і додав:

– Мені навіть його не вистачатиме, коли ви повернетеся додому.

Посмішка втекла з обличчя Поліни Андріївни, вона кинула тарілку на стіл так, що суп виплеснувся.

Увечері, коли Віктор вів доньку із садка, Діана запитала:

– Тату, чому ти не любиш бабусю? Я люблю бабусю, вона добра, нехай вона залишиться.

– Хто тобі про все це розповів, бабуся? – насторожився Віктор.

– Так, вона сказала, буде мені шоколадки купувати щодня, нехай вона залишиться.

Прийшовши додому, Віктор знову дістав тещину валізу і кинув перед нею:

– Ідіть! Зараз же!

– Що трапилося? – стривожилась Марина.

Віктор коротко розповів про розмову з донькою і закінчив:

– Я закривав очі на багато що, списував на ваш поганий характер, самотність, але це за межею. Не можна використовувати дитину у своїх цілях, я не дозволю робити доньку знаряддям ваших планів. А тобі, – він обернувся до дружини, – доведеться вибирати, з ким ти хочеш залишитись. З нами чи зі своєю мамою?

– Ти ж не даси чоловікові виставити мене? – Розплакалася теща, чіпляючись за руку дочки.

Марина сумно подивилася на неї, обійняла, чому Поліна Андріївна зраділа. Але радість скінчилася, коли дочка сказала:

– Я вибираю чоловіка. Я думала, ти змінишся, але Вітя правий, ти безнадійна і навіть маленьку дитину готова використати. Ми намагалися це пробачити, але не можемо.

– Ти будеш винна, якщо кинеш матір одну, – заявила Поліна Андріївна.

– Ні, мамо, у цьому лише твоя вина.

***

Того ж вечора Марина сама зібрала мамині речі та відвезла її додому. Віктор бачив, що дружині важко через це, але коли спробував поспівчувати, вона зупинила:

– Не треба, я ні про що не шкодую. Слід було зробити це раніше, просто думала, що мама зміниться і стане такою, якою я її хотіла бачити. Напевно, ми до останнього сподіваємось бачити в людях добре. Жаль, наші надії не завжди виправдовуються.

Plitkarka

Повернутись вверх