Марина з Надією сиділи на веранді та пили лимонад. Легкий вітерець не допомагав від спеки. Толік мав приїхати ще півгодини тому, Марина дзвонила йому, але телефон був вимкнений.
– А якщо з ним щось сталося? – переживала Марина.
– Що наприклад? – запитала подруга.
– Не знаю. Може коли їхав на машині, то сталася якась біда наприклад, чи… Не переконуй мене фантазувати, мені й так погано, – роздратовано сказала Марина.
– Ось тільки не треба зганяти невдоволення на мені.
– Ти маєш рацію, – зітхнула Марина. – Вибач. Знаєш, ти і тоді мала рацію, коли казала, що Толік якийсь дивний. Коли розмовляти по телефону, йде, щоб я не чула, про що він говорить. Коли питаю, відповідає, що це по роботі. Минулого тижня сказав, що ночуватиме у матері. Знаєш, вона в нього вічно нездужає. А вчора вона зателефонувала, коли ми їхали машиною. Толік увімкнув гучний зв’язок, а його матуся сварилася, що її синочок зовсім забув, цілий місяць не з’являвся.
Толік, звичайно, пояснив, що мати нездужає і багато чого забуває, але, на мою думку, мати його зовсім не нездужає. Думаю вона цілком здорова. Ось тільки просила передати привіт Марійці. Я спитала в нього, хто така Марійка, а він сказав, що вона мене так кличе.
– Так, я знаю, що деякі люди вважають імена Марія та Марина одним і тим самим ім’ям, – засміялася Надія.
– Можливо, – зітхнула Марина.
На подвір’я в’їхала машина.
– Ну ось, твоя пропажа з’явився. Даремно тільки наводиш паніку, – сказала Надія. – Піду я. Якщо що, дзвони, прийду.
Марина зіскочила, перекинувши пластмасовий стілець, побігла сходами прямо в обійми до свого Толіка. Надія пройшла повз, помахавши Толіку рукою: «Привіт, бувай». Неприязнь у них була взаємна.
– Де ти пропав? Я ж турбуюся. І телефон відключений, – поцілувавши Толіка, торохтіла Марина.
– Ну, ти ж знаєш, я відключаю телефон на роботі. А ввімкнути забув. Що в нас сьогодні смачненького?
– Ти так багато працюєш, любий! Може, варто більше уваги приділяти мені? – кокетливо сказала Марина.
– Вибач, я кар’єрист, – засміявся Анатолій.
Наступного тижня після вечері Марина та Анатолій взяли собаку та пішли гуляти на річку. Толік кидав палицю, а песик довго її шукав, але знаходив і ніс палицю Марині.
– Слухай, а він не вважає мене господарем, – образливо сказав Толік.
– Знайшов на що ображатись. Я його підібрала зовсім маленьким цуценям, він толком їсти не вмів ще. Виростила. Звичайно, він мені палицю несе. А тебе часто нема вдома. Ти для нього гість.
Анатолій щось хотів відповісти, але в нього задзвонив телефон. Він глянув на екран і сказав:
– Ідіть, я вас наздожену.
Марина з собакою пішла досить далеко, а Анатолій так і не наздогнав їх. Вона повернулася, але Толіка ніде не було. Марина здивувалася, не знайшовши машини у дворі. Телефон Толіка знову було вимкнено. Чесно кажучи, ці дивні речі почали турбувати, захотілося обговорити це з кимось, і Марина зателефонувала Надії.
Надя така людина, її вмовляти не доводиться. Живе Надія з чоловіком та сином неподалік. Вона свого часу і підказала Марині купити сусідній будинок. Господарі терміново виїжджали і будинок продавали дешево. Отак подружки і виявилися сусідами.
Попиваючи чай, Надія слухала скарги подруги.
– Може, він занедужав і не хоче тобі говорити? – припустила вона.
– Та ну яке? Він ніколи не скаржився на здоровʼя, – відповіла Марина.
– Ну, тоді у нього є коханка, – висунула версію подруга. – Інакше який сенс так шифруватись, їхати в нікуди, телефон відключати?
– Я йому за рік так набридла? І як дізнатись?
– Запитай прямо, – розвела руками Надія.
Анатолій з’явився вдома під ранок, тихенько роздягнувся і ліг спати. Марина не витримала, спитала:
– Куди ти поїхав? У тебе є коханка?
Анатолій залився сміхом, сміявся до сліз:
– Коханка? Мені тебе однієї вистачає.
Марина не розуміла, що смішного у її питанні, вона ніяк не очікувала такої реакції від Толіка. Образилася. Сон зовсім пройшов, довелося підвестися і зайнятися домашніми справами. Анатолій заснув, наче нічого й не було.
А що вона знала про нього? Так, власне нічого. Познайомились на концерті. Де працює Анатолій, вона досі до ладу не знає. Не знає жодного його друга. Знає, що є мати, але особисто не знайома. Все.
– Хто він насправді? – раптом спантеличилася Марина.
Зазвичай інтернет знає все. У соцмережах Анатолія не було, але Марина шукала когось з таким самим прізвищем. Не може людина жити без родичів. І знайшла дівчину, звати Марія. Щоправда, фотографії дворічної давності, але сімейний стан – одружена. Є згадки, що чоловіка звуть Анатолієм.
Марина написала Марії в особисте повідомлення: Це ваш чоловік? та відправила фото Анатолія. Дивно, але відповідь прийшла одразу: «Мій. З ним щось сталося? Він рано поїхав до друга. Сказав, що в нього щось трапилося, потрібна допомога».
Марина засміялася та написала: «Все добре з вашим чоловіком, спить. Друг теж цілком здоровий. Скоро ваш чоловік приїде додому.
Ось так Марина виявила, що коханка якраз вона. Тепер зрозуміло, чому так сміявся Толік.
Марина розбудила його і випровадила зі свого життя.
