– Ох, пошкодуєш ти, Марино!
Сестра Марини Світлана похитала головою. Вона була старша на два роки, напевно, тому вважала себе розумнішою та мудрішою.
– Не можна дитину без батька залишати!
– Я й не позбавляю Олега батька, – знизала Марина плечима. – Те, що ми розлучаємося, не означає, що й про сина треба забути. Нехай приїжджає, бачиться, бере його до себе. Я ж лише за. Щоправда, знаючи свого чоловіка, можу припустити, що він дуже швидко награється у дбайливого татуся.
– Значить, тобі треба бути мудрішою! Потрібно було пробачити його, спробувати врятувати сім’ю. А то взяли моду, як тільки що, одразу розлучення.
– Як тільки що? – здивовано перепитала Марина. – Світлано, він мені півроку зраджував, як з’ясувалося. Поки я з дитиною в лікарні лежала, ночами не спала, дбала про сина, він у нашій квартирі зі своєю коханкою розважалася.
Світлана цокнула язиком.
– Я не сперечаюся, погано Діма вчинив. Ну, поображайся на нього, прочитай лекцію, але навіщо ж розлучатися? Олегу буде краще в повній родині.
– Олег краще ростиме в атмосфері, де немає місця обману та лицемірству, – заявила Марина. – І більше я цього обговорювати не хочу.
Звичайно, для Марини стала потрясінням новина про те, що її чоловік їй зраджує. Дізналася вона випадково – підслухала його розмову. Він, мабуть, розслабився, навіть не спромігся перевірити, чи немає поряд дружини. Ось і говорив зі своєю коханкою відкрито.
А вже потім Марина дізналася про подробиці. І так, найбільше її обурила та історія, коли вона була з Олегом у лікарні. Їхній син занедужав. Марина місця собі не знаходила, ночей не спала, перевіряючи, як там Олег. А Діма в цей момент був вдома із коханкою. І його нічого не турбувало. Мабуть, навіть радий був, що всі звалили. І від цієї думки ставало так погано.
Марина не вважала, що для її сина буде краще, якщо вона спробує зберегти шлюб. Та й що там зберігати? Зрозуміло, що Діма зовсім не поважає своєї дружини, не хвилюється про їхнє майбутнє. А Марині що, найбільше треба?
Світлана ж була іншою. Вона за чоловіка трималася. Начебто він – центр всесвіту.
Її чоловік, Павло, теж був далеким від ідеалу. Гульбанив багато, лінувався, не соромився при всіх послати свою дружину подалі.
Але Світлана ніколи не думала про розлучення. Завжди говорила, що шлюб – це святе. І треба в усьому бачити добре. А ще ось ця її фраза: «Діти мають рости у повноцінній сім’ї». І начхати, що сім’я так собі.
Але Марина до неї не лізла, правда, вона й не хотіла, щоб Світлана вказувала їй, що робити. Тому, вислухавши аргументи сестри, Марина сказала, що зробить так, як вважає за потрібне.
Розлучення відбулося. Діма вибачався, сварився, що він сина не покине, що він дбатиме про нього нарівні зі своєю колишньою дружиною. Але, звісно, це були лише слова. І вже через півроку після розлучення Діма практично не з’являвся у житті Олега.
Хлопчик, звичайно, нудьгував. Олегу було шість років, досить свідомий вік. І він уже чудово розумів, що тато просто не хоче до нього приїжджати. Звичайно, Марина якось намагалася пом’якшити переживання дитини, говорила, що тато просто зайнятий, що не завжди вдається побачитися. Але, здавалося, що Олег вже все чудово усвідомлює, просто намагається вдавати, що вірить.
– А я тобі казала! – заявила Світлана, коли Марина, не подумавши, поскаржилася їй на колишнього чоловіка. – Не треба було розлучатися!
– Світлано, ти серйозно? Тобто, я мала жити все життя з цією, безвідповідальною людиною? Тільки щоб він був поряд із сином?
– Чоловіка і перевиховати можна, – заявила сестра.
– То що ти свого не перевиховаєш? – ляпнула Марина, і лише потім зрозуміла, що дарма. На відміну від своєї сестри, вона не любила лізти у чуже життя.
Світлана повела плечима і невдоволено пирхнула.
– Та все у нас нормально. Ну так, гульбанить Павло. Але дітей дуже любить! А я вірю, що він ще схаменеться.
Марина нічого не сказала. Не бачила вона тієї самої любові до дітей, про яку говорила її сестра. Але це не її справа. Взагалі не треба було про це заїкатися.
Минув рік після розлучення. Діма з’являвся в житті Олега в кращому разі раз на пару місяців. Та й то проводив із ним не більше години.
Олег цього року пішов у перший клас, то тато навіть на лінійку не приїхала. Хоч Олег і чекав на нього.
І Марині від цього було дуже сумно. Але вона розуміла, що все зробила правильно. Що вчасно вигнала Діму, щоб він не показував поганий приклад їхньому синові.
А ще через півроку Марина зустріла чоловіка. Взагалі вона думала, що більше ніколи не вступить у жодні стосунки. Наїлася від душі. Та й не було серед її близьких прикладів справді здорових стосунків.
У сестри чоловік гульбанить і нічого не робить, батьки також жили, як кішка з собакою. Зараз, ближче до старості, краще, але Марині здавалося, що вони ніколи не були щасливі разом.
Дві її близькі подруги були у розлученні. Одна заміжня, але щоразу при зустрічі скаржилася на чоловіка.
Тому Марина й не вірила, що стосунки справді можуть бути щасливими.
А тут їй зустрівся Денис. Він був дуже добрий, Марині навіть здавалося, що вона ніколи не зустрічала таких добрих людей.
А ще він дбав про Марину. По-справжньому дбав, а не просто вдавав. Вона сказала, що в машині щось барахлить, так він зранку раніше під’їхав до неї і відігнав машину в сервіс. Знав, що Марина не любить цим займатися, бо не розуміється на автомобілях.
Марина заїкнулася, що ніяк не може доробити ремонт у коридорі, Денис у вихідні приїхав і все доробив.
Марина навіть боялася того почуття, що зароджувалося в ній – почуття захищеності, відчуття якоїсь опори та підтримки. Такого вона ніколи не відчувала. Звикла розраховувати тільки на себе, навіть коли була одружена.
З Олегом Денис теж швидко порозумівся. Він взагалі міг з будь-ким подружитися, напевно, бо справді був щирим.
Марина не хотіла, щоб її син зближувався з її коханим. Вона розуміла, що, якщо в них нічого не вийде, Олегу буде вдвічі важче. Адже його знову зрадять.
Але як не зближуватися, коли Денис ставав членом сім’ї. І коли вже невиразно уявляєш життя без нього.
Але Марина й так сумнівалася, переживала повірити своєму щастю, то ще й сестра не забувала вставити свої п’ять копійок.
– Ніколи чужий чоловік не полюбить твою дитину! – мало не сварилася вона.
– Так він і не має любити. Він має поважати.
– Даремно ти так, Марино! Твій Денис тільки вигляд робить, що йому є справа до Олега. Тобі догоджає! Ох, страшно приводити до будинку чужу людину. Щось йому не сподобається і дістанеться Олегу.
– Світлано, ти зовсім вже? – обурилася Марина. – Ти вже негідника з Дениса не роби! Може, він і не любить мого сина, але дбає про нього і хвилюється.
– Ой, не вигадуй, – махнула Світлана рукою.
– Я й не вигадую.
Сестра лише хмикнула.
– Ну, давайте у вихідні всі разом на дачу поїдемо. Подивлюсь хоч на твого Дениса.
Марині б відмовитися, адже це не справа Світлани. Але вона погодилася. Хотіла й сама подивитися, як поводитиметься Денис в оточенні її родини. Адже, хоч-не-хоч, якщо їхні стосунки розвиватимуться, йому доведеться спілкуватися з родичами.
Поки збиралися на вихідні на дачу, Олег хвостиком ходив за Денисом. Було видно, що хлопчикові бракує чоловічої уваги. Навіть Марина одного разу обсмикнула сина, мовляв, дай Денису спокійно зібратися, не смикай його. Але Денис тут же заступився за дитину.
– Марино, він мені не заважає. Навпаки, допомагає. До того ж ми вранці домовилися піти рибалити, відпустиш нас?
– Ну, відпущу.
– От і добре. Так, Олеже, давай думати, що нам для рибалки треба брати. Ти колись рибалив?
Марина посміхнулася і не стала їм заважати. Нехай Світлана і вважає, що все це лише напускне, Марина не вірила, що так можна вдавати.
На дачі були лише Світлана та Маринина родина. Павло, чоловік сестри, одразу почав гульбанити, як тільки вони доїхали. Їхні діти разом із Олегом вирушили грати в садок.
Марина представила всім Дениса. Павло одразу запропонував йому чарку, але Денис чемно відмовився.
Поки чоловік Світлани відпочивав, Денис розклав багаття, допоміг дітям побудувати курінь і полагодив ганок. При цьому він постійно спілкувався з дітьми, особливо з Олегом. Навчав його всьому, що робив сам, пояснював, як працювати з тим чи іншим інструментом.
Увечері всі сіли за стіл. Павло був вже добряче веселий, і коли до нього підбіг син і попросив пограти в м’яч, той одразу відмовив.
Світлана почервоніла, щось пробубнила. Марина побачила, що Денис усім цим незадоволений. Але нічого Павлу він казати не став. Натомість сам пішов до дітей, щоб вони не засмучувалися.
Світлана навіть у вічі сестрі не дивилася. Розуміла, що хотіла показати їй, що її чоловік ніколи не замінить справжнього батька. Та ось тільки той справжнісінький батько зараз сильно схибив, відмовивши свої дитині у проханні просто пограти. А ось Денис, навпаки, піклується.
Вранці, поки Павло відходив від вчорашніх веселощів, Денис зібрав дітлахів і подався з ними рибалити. Повернулися вони в захваті, наввиперед щось розповідали. А Олег спитав у Дениса, чи сходять вони ще кудись разом.
– Обов’язково, Олеже! В нас з тобою все життя попереду.
Світлана і Марина переглянулися. Світлана нічого не говорила своїй сестрі, але по її обличчю було видно, що вона розуміє, що не має рації. Що не завжди потрібно зберігати шлюб, адже іноді це може лише зашкодити. І не завжди вітчим гірший за батька. Деколи бувають такі батьки, що краще взагалі без них.
Але Світлана не збиралася визнавати свою неправоту, а Марині це і не потрібно було. Вона на власні очі бачила, який у неї дбайливий чоловік. І що він не вдає, а справді любить її та її дитину. І дуже Марина сподівалася, що у них все складеться. Вона заслужила бути щасливою. І Олег теж.
