– Лариса з Олексієм нарешті одружуються, – очі матері майбутньої нареченої світилися від щастя. – Заяву подали, весілля на сьоме червня призначено.
– Я так за неї рада! – усміхнулася Марина. – Напевно, зараз вона тільки й думає про підготовку! Вибирає сукню, замовляє ресторан, ведучих, запрошення підписує… Це так чудово!
Погляд Марини раптом упав на холодильник, де до дверей магнітиком була притиснута маленька рожева листівка. Вона потяглася за нею і, відкріпивши, побачила, що це запрошення на весілля сестри для матері.
Віра Олексіївна зненацька зніяковіла, опустивши очі.
– Лариса тобі вже запрошення надіслала? А мені чомусь, ні… – в очах сестри застигло питання.
Мати швидко перевела тему, сказавши, що, можливо, Лариса не всім ще встигла розіслати запрошення на весілля, бо клопоту багато, та й до весілля ще цілих два місяці.
– Гаразд, подзвоню їй сама і взагалі, мені можна запрошення не надсилати. Я ж рідна сестра. Ми з Микитою і так обов’язково прийдемо на таку важливу подію! – сказала Марина.
…Незважаючи на різницю між сестрами у п’ять років, вони завжди були дуже дружні. Марина після школи вступила до коледжу, а отримавши диплом, швидко вискочила заміж за Микиту – свого однокурсника.
Лариса тоді тільки вступала до університету в іншому місті. Сестра Марини відрізнялася характером, була дуже розважливою, з тих, хто спочатку сім разів відміряє, а потім відріже! Професію вибирала, аналізуючи ринок праці, лекцій у вузі не пропускала, навчалася старанно і, як наслідок, закінчила університет із червоним дипломом. Марина дуже пишалася своєю молодшою сестричкою!
Коли Лариса здобула диплом про вищу освіту і вступала в самостійне життя, Марина з чоловіком Микитою вже мріяли про народження дитини. Ось тільки вагітність не наступала. Подружжя пішло по спеціалістах, і виявилося, що Марина має низку проблем зі здоров’ям. Було призначено процедури.
Процедури призвели до того, що Марина стрімко почала набирала вагу. Дівчина дуже переживала, але вся рідня підтримувала її та сестра насамперед.
– Це все заради дитини! Ось народиться мій племінник чи племінниця, і ти швидко скинеш зайві кілограми, – казала Лариса.
Мрія подружжя збулася. На радість Марині донька з’явилася напередодні Восьмого березня. Це був найкращий подарунок для всіх жінок у сім’ї! Марійка народилася здоровенькою, пухленькою зі складочками на ручках і білявим волоссячком.
Щастя Марини затьмарювало лише одне – зайва вага, яку вона набрала під час процедур та вагітності, нікуди не йшла. Чого тільки вона не перепробувала! І дієти, і в спортзал ходила, і навіть відмовляла собі в улюблених еклерах, які раніше уплітала десятками! Ніщо не допомагало їй скинути зайве і повернутися до колишньої ваги.
Спеціалісти переконували її, що незабаром все налагодиться. Організм зазнав серйозного струсу і тепер йому потрібно перебудуватися, а на це підуть місяці і навіть роки.
– Ти мені такою навіть більше подобаєшся, – заспокоював Марину чоловік Микита. – Все ходила, як дівчинка, а тепер по-справжньому на жінку схожа!
– Ти так кажеш, щоб я не переживала, – відповіла Марина. – А сам на худеньких зазиратимеш!
– Не розумна ти! Я ж тебе одну люблю і дочку нашу, яку ти подарувала мені!
Підтримка Микити була безцінною. Чоловік сам ходив разом із Мариною по магазинах, допомагаючи їй підібрати речі, які не говорять про зайві кілограми, а підкреслять її жіночність.
Микита ніколи не дорікав дружині за любов до солодкого, яка нікуди не поділася, як би Марина не намагалася, і згодом дівчина змирилася зі своїм становищем, що змінилося.
І тільки коли приїжджала сестра, згадувала, що раніше, і вона була такою ж стрункою, легкою, як Лариса…
І ось сестра виходить заміж! Марина одразу ж поділилася цією новиною із чоловіком.
– Треба буде подумати, що вдягнути на весілля Марини, – сказала вона, розповівши Микиті, що через два місяці вони поїдуть до сусіднього міста, де сестра виходитиме заміж.
– Без проблем, – відповів Микита. – Можемо сходити разом, я теж купив би новий костюм. А ти нареченого Лариси бачила? Мені здається, ви не знайомі.
– Так, Лариса тільки розповідала про нього, здається, він з дуже гарної сім’ї, працює в якійсь великій компанії, – Марина зморщила лоба, згадуючи, що вона знає про Олексія, за якого сестра виходить заміж.
– Треба б з ним познайомитися, а то вийде, що нареченого вперше побачимо тільки в ЗАГСі, – посміхнувся Микита.
– Ти маєш рацію, вони зустрічаються вже дуже давно, а ми не знайомі з Олексієм, – погодилася Марина. – Треба обов’язково сказати сестрі, щоб приїхали до нас у гості, влаштуємо щось на кшталт сімейної вечері, накриємо стіл у мами вдома.
– Чудова думка, – кивнув головою Микита. – Тепер мені буде з ким поговорити на ваших дівчачих посиденьках. А то, як зберетеся – мама, сестра, ти, навіть дитина у нас – дівчинка! І я один у вашому жіночому царстві!
Микита та Марина весело розсміялися.
Марина зателефонувала Ларисі, щоб обговорити весілля, запитати, чи буде дрес-код у гостей, дізнатися, чим вона може допомогти сестрі. Та та якось ухильно відповідала на її запитання, ніби й не рада була тому, що скоро вийде заміж.
– Гаразд, все у вас вийде у найкращому вигляді! – прощаючись, сказала Марина. – А запрошення можеш мені не надсилати, я й так не забуду про твоє весілля! Ми вже і зі свекрухою домовилися, щоб Марійка в неї на кілька днів залишити!
А за кілька тижнів, прогулюючись з донькою, Марина вирішила зайти до матері в гості. Купивши тістечок до чаю, вона залишила колиску на сходовій клітці і з донькою на руках подзвонила у двері.
– Марино? А чому ти не попередила, що прийдеш? – здивувалася візиту дочки мати.
– Просто ми з Марійкою гуляли і повз проходили. От і вирішили заглянути, – сказала Марина.
Ганна Григорівна виглядала розгубленою. Пройшовши до кімнати, Марина помітила стіл і розставлений посуд на ньому, на кухні вже чекали салати в гарних салатниках, а пиріг у духовці випромінював незвичайний аромат.
– Ти когось чекаєш? – Запитала Марина.
– Лариса з Олексієм ось-ось маємо приїхати, – зітхнувши і відвівши погляд, відповіла мати. – І батькиОлексія з ними…
– Оце справи! А чому мене не попередили! Ми б з Микитою обов’язково прийшли побачитися і з майбутнім зятем познайомитись! – Здивувалася дівчина.
– Та куди тобі з маленькою донькою по гостях ходити, – відмахнулась Ганна Григорівна. – Раптом ще розплачеться Марійка, побачивши незнайомих людей…
– Що за нісенітницю ти кажеш, мамо! Марійка, навпаки, до всіх ручки тягне і посміхається кожному!
– Доню, ти б ішла додому! Я потім тобі все поясню, – сказала мати.
– Мамо, ти серйозно?!
Марина витріщила на неї очі, не розуміючи, що відбувається. Сестра з нареченим ось-ось приїдуть, а мати виставляє її за двері!
Ганна Григорівна нетерпляче поглядала на годинник, протираючи столові прилади кухонним рушником, мовчала.
– Нікуди я не піду! – твердо заявила Марина, склавши руки. – Ану, розповідай мені, що відбувається! Чому ти мене випроваджуєш? Хіба я не повинна дізнатися, як і де проходитиме весілля сестри, що вони планують і які у них плани?
– Я хотіла потім тобі все сказати, але раз так вийшло … – пом’явшись трохи, сказала Ганна Григорівна. – Загалом Лариса не хоче, щоб ти була на її весіллі. І з нареченим та його батьками знайомити теж не хоче.
Марину застигла від такої новини!
– Розумієш, Лариса дуже переживає. Вона ж у нас струнка, як тростинка, а ти он, скільки зайвих кілограмів набрала! Ось Лариса і переживає, що наречений та його батьки подумають, що вона після пологів теж такою буде! Тому й не хоче тебе знайомити з ними.
Вражена такими словами до глибини душі, Марина одягнула доньку та вийшла з дому. Штовхаючи перед собою колиску, вона ледве стримувалась, щоб не розплакатися, і тільки вдома дала волю сльозам. Навіть у найгіршому, страшному сні, вона не могла уявити, що рідна сестра буде соромитися і цуратися її через зайві кілограми. Хіба це привід, щоб так її ображати?
