Микола став зустрічатися з Мариною у старших класах. Коли він пішов на службу, Марина обіцяла, що дочекається його. Своє слово вона дотримала.
А ось Микола в рідні краї не повернувся. Невдовзі Марина дізналася, що Микола не просто залишився у тому місті, де проходив службу, а й одружився там.
Зрада Миколи була неприємною для дівчини, але життя тривало, і через рік вона теж вийшла заміж.
Сімейне життя Марини якось одразу не залагодилося. Дбайливий і ніжний залицяльник відразу після весілля перетворився на вибагливого зануду.
Навіть народження дитини не змогло врятувати цей шлюб…
…Минули роки. Якось Марині зателефонувала одна з її шкільних подруг, поставивши її перед фактом, що найближчої суботи, з нагоди десятиліття закінчення школи, відбудеться зустріч колишніх однокласників.
Захід проходив у невеликому затишному кафе. Як буває в таких випадках, всіх однокласників зібрати не вдалося, але більшість все-таки прийшла.
Великою несподіванкою для Марини стало те, що на цю зустріч з’явився Микола!
Той самий, який колись присягався їй у коханні!
Подробиць про сімейне життя Миколи ніхто і нічого до пуття не знав, у тому числі й Марина.
Незважаючи на те, що серце у Марини, при зустрічі з Миколою, стрепенулося якось по-особливому, вона вдала, що він її не цікавить.
Микола сам проявив ініціативу. Спочатку він сів поряд з Мариною, а потім запросив її на танець.
Мелодії минулих років, келих легкого ігристого розслабили Марину.
Коли Микола повідомив їй новину про те, що він назавжди повернувся до рідних країв, а з дружиною у нього все закінчено, то в її очах спалахнули іскорки надії.
Після закінчення вечора Микола провів Марину додому. А дорогою він поділився з нею історією про своє невеселе життя.
За його словами, незадовго до звільнення зі служби, він почав зустрічатися з дівчиною, яка невдовзі повідомила йому, що чекає від нього дитину. Відразу підключилися її батьки.
– Я ніколи не любив її, – продовжував Микола розповідь. – Але в мене не було іншого вибору, довелося одружитися. І ось недавно, я дізнався, що дитина, яку я виховував весь цей час, не має до мене жодного стосунку! Мене просто використали!
– Оце так поворот! – ахнула Марина.
Наступного дня Микола зустрівся з Мариною. У рідному місті він оселився у своїх батьків, але одразу натякнув Марині, що вони й так втратили багато часу, і було б краще, якби він переїхав до неї.
Марина не заперечувала. Вона була впевнена, що тепер їх уже нічого не зможе розлучити.
Незабаром Микола розпочав пошук роботи. Але, за його словами, нічого підходящого йому так і не траплялося.
Ішов час, а Микола так і продовжував сидіти на харчах Марини…
…Одного разу Микола вкотре вирушив на пошуки роботи.
Марина, яка працювала по змінах, знаходилася вдома з донькою.
Вона щойно поставила воду на борщ, коли пролунав несподіваний дзвінок у двері.
Марина витерла руки кухонним рушничком і побігла відкривати.
На порозі стояла красива незнайома жінка. Поруч із нею стояв хлопчик…
Марина придивилась до нього і аж відсахнулася від несподіванки!
– Та це ж точно мій Микола! – ахнула вона.
Марина дивилася, то на жінку, то на хлопчика, не розуміючи, що це таке робиться…
– До вас можна? – запитала незнайомка.
– Ну, проходьте, – запросила Марина жінку.
– Я так зрозуміла мій чоловік тут живе.
– А ви хіба з ним не розлучені? – Та ні. Він у мене періодично зникає. На цей раз поїхав до батьків і зник. А минулого разу він цілу історію вигадав, що, мовляв, і син не його і дружина така сяка.
– Так що ж ви його терпите?! – ахнула знову Марина.
– Так він після кожного загулу клянеться мені в коханні та вірності. Отже, ви не розраховуйте, що він у вас тут надовго затримається.
– Ви його дочекаєтесь? – запитала Марина. – Ні, ми, мабуть, підемо. Ми у батьків Миколи оселилися. Там все-таки дідусь і бабуся мого сина. А вам моя порада – женіть ви його геть! Адже він вас просто використовує. Мені подітися нікуди, все-таки син у нас…
Незабаром після відходу жінки повернувся Микола, і з порога почав скаржитися, що роботи, яка б була йому до душі, він ніяк не може знайти.
– Миколо, – зупинила його Марина. – Тебе у твоїх батьків дружина зачекалася. Речі твої я зібрала, тож прошу на вихід.
Микола, якось одразу змінився в обличчі і з винуватою усмішкою запитав:
– Марино, у нас же ж з тобою все добре. А з нею я все одно розлучуся.
– Та ні, Микольцю, все у нас з тобою погано. У хату ти ще ні копійки не приніс. А мені альфонс, до того ж одружений, не потрібен! І чого ти обдурив мене щодо свого сина? На жалість хотів натиснути? Він же ж твоя копія!
Так що, прощавай, Микольцю…
Микола вийшов з валізою за двері. Що йому робити далі він не знав…
