Марина прийшла з роботи й побачила в будинку матері свого чоловіка Віктора повний безлад.
Все було набагато гірше, аніж зазвичай…
Діти сестер Віктора запросили в гості своїх друзів. Один з онуків Таїси Валентинівни мав день народження, відзначали який вони в будинку бабусі.
Діти бігали по садку, час від часу, забігаючи на кухню, ляскали дверцята холодильника, шафками, гримів посуд…
На підлозі лежали два букети польових квітів. Свекруха сиділа біля телевізора і весело собі балакала по телефону.
Чоловік Марини, Віктор, мабуть, тільки доїв свою вечерю, і його тарілка, наче корона, увінчувала гору брудного посуду.
В пошуках чистої чашки він завалив, цю саму гору посуду, щось пробурмотів, і сказав Марині все швидко вимити…
– І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – Діти все поїли. Ти ж і сама, напевно, їсти хочеш. Там у садку біля мангалу ще посуд є…
– А мені щось я бачу ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина.
Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки.
– Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти?
Віктор глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого.
Вона запарила… Звичайну мівіну в стаканчику!
– Тільки для себе приготувала, – сказала жінка. – Готувати нема в чому.
– А посуд помити, що ніяк? – поцікавився Віктор.
– Нам потрібна посудомийна машина, – просто сказала Марина, і тут чоловік аж почервонів від почутого.
– Ти взагалі вже знахабніла, чи що?! – вигукнув він. – Яка посудомийна машина? Досить з тебе і пральної. Я одружився з тобою, не для того, щоб таку техніку купувати. Ти дружина, а дружина має все робити сама!
– Або посудомийка, або я їду на свою квартиру, – сказала Марина. – Це була твоя ідея жити з твоєю мамою у великому домі й допомагати їй. Але тут я дізналася багато нового…
Виявляється, ти допомагаєш сестрам. Мама їм також допомагає. А в нашу маленьку сім’ю ти взагалі не вкладаєшся. Гроші зі здачі в оренду моєї квартири йдуть у скарбничку на розширення, половина моєї зарплати теж туди йде.
А де твоя частина, га? Ми вже майже пів року тут живемо, але жодної копійки від тебе й близько нема.
– Так рахунок твій, – сказав Віктор. – А у мене всі гроші йдуть!
– Зауваж! На продукти мама бере із моєї зарплати. Сума хороша, нам вистачає на трьох, включаючи її.
А твої гроші йдуть невідомо куди. Сестрі чоботи нові, новий диван, нова стінка…
Наступного місяця знову щось. Мама грошима бере. А мені посудомийку купити не можеш?
Між іншим, твої сестри та їхні діти постійно у нас, вірніше у вас.
П’ють, їдять і нічого не прибирають.
Мама твоя теж навіть чашку за собою не помиє. Я ввечері приходжу з роботи і розгрібаю весь цей безлад і хаос.
Добре, що Таїса Валентинівна поки що сама готує. А ще й підлога брудна постійно. Діти навіть не привчені взуття з вулиці знімати…
– Так літо ж! – обурився чоловік. – Та й вони ще малі!
– Малі? Ти мене в дружини взяв чи в хатні робітниці найняв? Хатній робітниці треба платити, а я щось не бачу ніякої оплати…
– Це що страйк якийсь, чи як?! – скипів Віктор.
– Думай, як хочеш. Твої сестри могли б матері й допомагати. Їхні діти тут постійно гуляють.
– Я не маю зайвих грошей. Все життя ми мили посуд руками.
– От і чудово. Бажаю успіхів. Можеш вже починати. Не забудь про посуд на вулиці в садку. Ну, а потім підлогу ще помиєш.
– Я прийшов із роботи, і я втомився!
– А я звідки прийшла? Все, я поїла. Піду приляжу, відпочину, подзвоню своїй мамі…
– Відпочинеш?! Ти ж моя дружина! Ти повинна тримати будинок у чистоті!
– Так. А ще я подумаю, що робити. Будинок не мій. Його хазяйка – інша жінка.
– Так! Але я її молодший син. Будинок дістанеться мені.
– Але це не точно! Твої сестри свого не проґавлять…
Вранці нічого не змінилося. Не було тільки дітей і сестер Віктора. Свекруха поїхала разом зі старшою дочкою.
Попереду були два вихідні. Марину очікувало генеральне прибирання. Ніхто ж не буде заважати.
– Я на риболовлю їду з сусідом до вечора. Не сумуй. Сьогодні вечеря з тебе! – гукнув чоловік виходять з дому.
– Добре. Мені тут сумувати ніколи…
…Але очікування Віктора й матері не справдилися.
Коли чоловік повернувся з риболовлі, а потім прийшла його мати з онуками, то вони застали ту саму картину, що й була до цього!
Марини ж ніде не було. Не було і її речей.
Зате все інше залишилося без змін – брудний посуд, брудна підлога, засохлі букети квітів.
Віктор одразу зателефонував дружині.
– Марино, а ти де? – обережно запитав він.
– Поки що у мами. Вона заслабла. Їй потрібна допомога.
– А чому в нас не прибрано?
– Я не знаю, чому у вас не прибрано. Я не маю часу на розмови…
Марина поклала слухавку. Вони з мамою доходили до кафе.
– І що робитимеш, дочко? – запитала мати.
– Віктора вже не виправити… Сестри з нього тягнуть все, що можуть і не можуть. Що скажуть, він і робить.
Та й його мати їх слухає.
Я їм одразу не сподобалася. Спочатку все було добре, але поступово мати всі обов’язки по господарству переклала на мене.
Сама ж вона сидить із телефоном цілий день. Добре, що ще готує вона, але це поки що.
А зараз усіх внуків на канікули до себе привезла. Доньки ж, бачте, мають відпочивати!
Ну і вона відпочиває.
Ось нехай і відпочинуть по повній програмі. Я туди не повернуся…
– Це правильно, доню, – сказала мати. – Поживеш поки у мене…
– Марино! Ми все ще одружені! – галасував Віктор. – Повертайся додому. Куплю я тобі ту нещасну посудомийку! Вважай, що ти досягла свого.
– Мені не важко вимити посуд. Тим більше після такої кількості, це справжні дрібниці.
– Марино, ми сім’я, так не можна! А ще ти пішла у день зарплати. Мамі потрібні гроші на продукти!
– Ох ти мене й насмішив! Я у вас не їм і грошей твоїй мамі більше не дам. І за комунальні оплату вносити не буду. І ще! Я подаю на розлучення!
Віктор знав, що Марина відкладала гроші. Він вирішив їх розділити під час розлучення.
Це сестри йому порадили.
Суд його прохання задовольнив. Рахунок Марини розділили.
Вона при цьому зобразила на обличчі переляк, а суддя посміхнувся. Віктору дісталася… Одна гривня!
Марина ж припускала що таке буде. А що ще можна очікувати від такої рідні?
Усі гроші було знято ще до подання заяви про розлучення.
Зарплату вона теж одразу знімала з картки і тримала в готівці…
– А я усі гроші витратили на сім’ю, – посміхаючись сказала жінка.
– Та не може такого бути! – галасував прямо в суді Віктор. – Не може!
– Але це так, Вікторе, – знову посміхнулась Марина. – Бажаю удачі тобі і твоїй великій родині.
Марина пішла, а Віктор все стояв і не міг зрозуміти, як взагалі таке з ним могло статися…
