Марина визирнула у вікно і зітхнула. Сусідка поверхом вище майже годину сиділа на лавочці і дивилася кудись в далечінь.
-Сталося щось, чи що, – подумала Марина. – Тут грудень вже на дворі, то можна й заслабнути.
Накинувши пуховик, жінка спустилася до під’їзду.
-Доброго дня, Катерино в тебе щось трапилося? Сидиш тут на самоті, холодно ж!
Жінка дивилася кудись у далечінь, і нічого не відповідала.
-Катя йди додому! Заслабнеш! Ой, мало не забула зі святами тебе, – продовжувала Марина.
Цієї миті блукаючий погляд сусідки зупинився на ній.
-Спасибі. Я пішла б, та тільки ось ноги додому не несуть, – зітхнула Катерина.
-Що ти таке кажеш! Що трапилося? Може, я чимось допоможу?
-Ой, ніхто не може допомогти, а ти – тим більше, – сказала сусідка.
Брови Марини повільно поповзли вгору. Їй було дуже цікаво. Звісно, що історія Катерини її зацікавила. Жінка присіла поряд.
-Катя йдемо, я тебе додому проведу. Спокійно сядемо у тебе на кухні, і ти розкажеш, що сталося. У мене багато знайомих, хтось, та й допоможе. Хочеш, я за тортиком збігаю?
-Добре, давай.
Катерина не відмовилась. Через 20 хвилин вона заварила ароматний чай і чекала на Марину на кухні.
Сьорбнувши чаю з чашки, вона почала розповідь:
-Скажу одразу, зі мною все добре!
Важко зітхнувши Катерина продовжила:
-Так от, почалося все кілька днів тому. Того вечора я прийшла з роботи. Дуже втомилася.
Вирішила я прилягти відпочити, почала вже засинати, як чую з балкона долинають дивні звуки ніби хтось там є!
Сама знаєш, я багато чого в цьому житті побачити встигла, але тут оторопіла від того, що відбувається.
Встала, вирішила подивитись. Раптом чую ніби хтось у віконце шкребеться.
Штори у вітальні щільні, нічого не видно. Що робити, куди бігти?
Взяла я качалку для тіста з кухні, про всяк випадок, і набравшись сміливості визирнула у вікно…
У цей момент Катя замовкла.
Марина застигла, примружившись від передчуття закінчення історії.
-І що там було? – запитала Марина.
-А нічого, – зітхнула Катя, – нічого я не роздивилася. Темрява непроглядна і вітер дує у всі щілини. Думаю, і правда, накрутила щось собі.
-То ти через це засмутилася?! – здивувалася Марина.
Катерина похитала головою.
-Ні, це ще квіточки! Все почалося згодом.
Наступного дня приходжу додому. Дорогою зайшла до супермаркету найближчого від будинку, набрала цілих два пакети продуктів.
Додому прийшла, вирішила трохи перепочити, день був напружений та ще й уночі практично не спала.
Включила якийсь серіал і заснула непомітно для себе.
Через годину пішла готувати. Дивлюся – частина продуктів зникла! Недорахувалась я пакета молока, булки хліба та пачки сосисок. Не могла ж я залишити продукти в магазині!
Глянула на чек, все було пораховано, за все сплачено…
-Може, правда, забула там, на касах. Зараз плутанина така, що хтось, можливо, твої продукти собі й поклав? – припустила Марина.
Катерина знизала плечима.
-Все може бути, от тільки картопля з комори не могла сама по собі зникнути. Мішок був порожнім… Там, правда, були залишки, але ще б вистачило на нормальну вечерю, чи обід.
-Оце так! – засмутилася Марина.
-Перевірила я того вечора всі двері та вікна, балкон. Все було зачинено.
Та добре, Бог з тими продуктами! Приходжу наступного дня додому, ялинку купила, Новий Рік же скоро. Мені вона одній якось без потреби, але ось племінники обіцяли приїхати, хотілося створити святкову атмосферу.
Заходжу додому, а в коридорі стоять капці мого чоловіка!
-Якого ще чоловіка?
-А того, якого не стало пару років тому…
-Та ну, не може бути такого! – заперечила Марина.
-Чому не може? Я їх не чіпала, іди поглянь сама!
Марина пішла в коридор. І справді, картаті старенькі капці стояли біля чобіт…
-Катю, а може ти їх сама брала?
-Ще скажи, що Коля у гості приходив! – тяжко зітхнула Катя.
Микола був її другим чоловіком, жили душа на душу, на відміну від Василя, за якого вона вискочила заміж, щойно закінчивши училище.
Коля жодного разу слова поганого не сказав, лагідний був любив її.
-А сама ти, що про все це думаєш? – запитала Марина.
-Не знаю, що й думати… Комусь розкажи – то не повірять! – сказала Катерина
Жінки замовкли. Катя вертіла на тарілці шматочок торта, апетиту не було зовсім.
-У мене є план! – сказала Марина, серйозно дивлячись в очі сусідки. – Думаю ми визначимо, хто цей непроханий гість!
В очах Каті зʼявилася надія.
-Катя ось, що я придумала: спочатку тобі потрібно буде зробити вигляд, що ти кудись ідеш. Речі збери, сумку поклади так, щоб видно було.
Я тебе відвезу нібито на вокзал, а нашим сусідам розповім, що ти поїхала до рідних на новорічні свята.
Ближче до ночі повернешся, поживеш поки що в мене, мої все одно у мами гостюють, на відміну від мене, – зітхнула Марина.
-І подивимося з тобою, що воно таке робиться в твоїй квартирі!
-А яким чином, наприклад з горища дивитимемося? А раптом хтось звідти приходить! Ми ж не зможемо це побачити! – заперечила Катерина.
Марина подумала і сказала:
-Можна встановити відеокамеру. У нас десь була старенька, сподіваюся, не підведе. Встановимо її в тебе в квартирі, побачимо хто там господарює, поки тебе вдома немає.
Марина принесла камеру. Жінка обійшла всю квартиру у пошуках потрібного ракурсу. Побачивши на полиці у вітальні іграшкового ведмедика, вона поставила камеру в його лапки так, щоб її не було видно.
Далі все пройшло так, як вони запланували. Жінки провели час у торговому центрі, а ближче до 9-ї, повернулися додому до Марини.
Наступного дня Марина забрала камеру. Жінки увімкнули відео і почали дивитися.
Спочатку на екрані нічого не відбувалося, а потім вони побачили тінь чоловіка. У руці він мав ліхтар. Катерина могла присягнутися, що на ногах у нього були ті самі капці в клітинку.
-Марино, що ж тепер робити?
-Потрібно зрозуміти, хто це такий!
Катерина піднялася до своєї квартири. День пройшов спокійно, приготувавши вечерю жінка почала чекати.
Згодом до неї прийшла Марина.
-Не з’являвся нічний гість?
-Ні, схоже, він ходить тільки вночі. Але мені в квартирі і вдень тепер не по собі.
Жінки почали чекати нічного гостя зі сковорідкою.
Марина сиділа біля вхідних дверей, а Катя лягла відпочити на диван, поклавши поряд із собою качалку для тіста.
Час тягнувся неймовірно довго, світло вони не вмикали.
Марина вже встигла задрімати, коли на сходах пролунали тихі кроки. У замкову щілину вставили ключ. Жінка полізла під ковдру.
Тим часом нічний гість шарудів у коридорі, одягаючи капці.
У цей час Катя швидко побігла та розбудила сусідку.
Жінка сто разів пошкодувала, що залишилася на ніч.
Раптом пролунав чоловічий голос і гуркіт. Катя закричала.
-Катя ти вдома? – почувся чоловічий голос. – Ой ой! Відчепіться від мене! Зараз все поясню!
Жінки увімкнули світло і почали розглядати чоловіка.
-Катю, пробач мене! Тільки не сварися! Візьми мене назад!
-Вася! Ну, хто так робить! – закричала Катя. – Марино, це мій колишній чоловік!
-Ну ви даєте! – зітхнула Марина. – Моя допомога ще потрібна?
Катя заперечливо замотала головою, знаючи Василя купу років. Розмова була серйозною.
-Ти звідки ключ узяв? – суворо запитала жінка.
-Ну пробач мені! Я ж свого часу мав копію, а замки ти не міняла.
-А як же твоя дама серця?
-Не стало її ще рік тому, а квартиру довелося продати. Я жив якийсь час у тітки, а потім виставили мене. Зайвим я виявився…
-І ти вирішив повернутись до мене! Навіщо потрібен був весь цей маскарад? – запитала жінка.
-Не наважувався я… Думав здивувати тебе якось сюрприз зробити…
Катерина зітхнула і промовила:
-Таких сюрпризів мені, повір, у житті ще ніхто не робив! Добре, залишайся, допоможу тобі. Знайду тобі житло та інше, а потім, щоб я тебе не бачила!
-Катю, ти серйозно? Спасибі тобі величезне!
І вони пішли на кухню пити чай.
