Марина вийшла заміж за Петра. А значить, і свекруха в неї тепер є у близьких родичах.
Але їй пощастило – мама чоловіка Тамара Марківна виявилася жінкою хорошою, розуміючою та веселою.
Веселою, не в тому сенсі, що погуляти любила. Вона любила жартувати.
Її жарти були і про родичів. Всіх членів сімейства, їхніх рідних, друзів, обговорювала вона завжди із жартами.
Звичайно й Марина не залишалася без її уваги, але вона не ображалася. Свекруха пожартує і одразу підійде до невістки:
– Не ображайся, ти ж мене знаєш! Я вас усіх люблю, любов у мене така…
У всьому іншому свекруха була просто ідеальною жінкою.
Тамара Марківна рано залишилася без чоловіка, виховувала сина і доньку, за штанами не бігала.
Щодо Марини, то вона все розуміла правильно. Пожартувала свекруха, тут же як рідна мати обійняла, і ласкаве слово сказала.
Марина й сама любила пожартувати. Це їх ще більше зблизило з матірʼю чоловіка.
Зі сторони, якщо хтось не знав, можна було подумати, що це дочка і матір.
Вони іноді й з Петром разом жартували.
…Так вони у мирі і злагоді прожили п’ятнадцять років. Щастя могло тривати й надалі, але Петро загуляв!
Він ретельно це приховував, але добрі люди завжди знайдуться.
Марині навіть надіслали фото його коханки та адресу.
Петро заперечував до останнього. Марина подала на розлучення. Квартиру та майно ділили в суді.
Після продажу квартири Марина одразу ще й взяла кредит, доклав своїх грошей, бо ще мала деякі заощадження, і купила власну квартиру.
Петро залишився зовсім без житла і пішов жити до коханки.
Але в них так і не вийшло. Мати дружину і бігати до коханки, і жити з коханкою виявилося зовсім різними речами.
Веселощі Ольга любила, гроші любила, а працювати і навіть готувати не хотіла.
Жила завжди за чийсь рахунок. Розбіглися вони з Петром…
Довелося Петрові заробляти на свою квартиру. До матері повертатися він не хотів, у неї квартира маленька та й не приведеш нікого…
…Так минуло ще близько десяти років. Марина весь час спілкувалася зі свекрухою – вона ж таки бабуся її дітей.
Діти вже виросли, а Марина так і не одружилася, чоловікам більше не довіряла.
Якось їй зателефонували з лікарні і повідомили, що свекруха злягла.
– Вам треба дітям повідомити, а не мені, – сказала Марина у слухавку.
– Ми їм не додзвонилися, вона просила вас набрати, сказав лікар.
– Добре, я зараз буду, – відповіла Марина…
…Тамара Марківна була дуже слаба.
– Ви б спробували дітей знайти, га? За нею догляд потрібен поки що, але прогноз хороший. Головне спокій і жодних хвилювань, – сказав лікар.
Марина зателефонувала всім, але слухавку ані Петро, ані його сестра не брали…
Довелося їй їхати до колишнього чоловіка, а потім ще й чекати на нього цілу годину біля підʼїзду.
Нарешті, підʼїхала машина і з неї вийшов Петро.
– Чого тобі треба, Марино? – не вітаючись запитав він.
– Мати твоя дуже заслабла, ти хоч знаєш про це? – строго сказала жінка.
– Тепер знаю, і що далі?! – запитав Петро.
– Їй потрібен догляд, і ось іще дещо, – Марина простягнула йому аркуш паперу.
Петро глянув на нього й застиг від побаченого.
– Це список найнеобхіднішого, – сказала Марина.
– Так багато?! – ахнув Петро. – Ні, я ж не вмію. А раптом їй там щось треба допомагати буде. Ні я не можу. Нехай сестра доглядає… А тобі ж і так, до речі, робити нічого! От і посидь з нею!
– Дзвони сестрі! – обурилась Марина. – Вона ж її дочка. Як вам не соромно?!
– Ти мене не сором! І взагалі не лізь, самі розберемося. Ти тепер не наша сім’я, все давно скінчилося, тоді, коли ти на розлучення подала!
…Марина відвідувала Тамару Марківну щодня. Виявилося, що дочка і син були лише по одному разу, подивилися й пішли.
Щоправда з лікарями поговорили, скільки мовляв проживе…
Додому її довелося забирати теж Марині, телефони дітей колишньої свекрухи не відповідали.
– Тамаро Марківно, ви не хвилюйтеся. Ніколи їм значить. Зараз поїдемо до мене. Відпочиньте. А потім подумаємо, що робити.
– Що тут думати, все давно обдумано. Знаєш, чому я в лікарню потрапила? Посварилася я з дочкою. Ти вже пробач мені, що я тобі набридаю, адже в тебе вже своє життя. Ти ось і зі мною поралася, і робота в тебе. Вези мене додому, я впораюся сама…
– Ні! – рішуче сказала Марина. – Поки що поживіть у мене! Раптом вас там знову діти засмутять. А сюди вони не приїдуть. Та й мені не треба буде до вас щодня їздити. Я ж одна, діти роз’їхалися. Та вони були б і раді бачити вас…
– Ти молодець, хороших діток виховала… А мої ось не вдалися. Ніби ж усе для них, а вони вже квартиру вимагають, спадщину. І обоє окремо прийшли. Просили заповіт написати. Все їм мало бути навпіл, а вони вирішили один одного обскакати.
Вони ж давно посварилися. Ось що робити?
– Поділять по закону, коли прийде час. Ви не хвилюйтеся, ще рано про це думати…
– Ну, годуй мене, раз привезла! Чого стоїш? Ти диви, яка я примхлива стала. Не те що раніше. Може й виставити мене ще доведеться звідси, га?
– Зараз, я швидко, у мене все готове! Доведеться – то виставлю, – усміхаючись сказала Марина.
Обидві вони розуміли, що це просто жарти.
Петро та його сестра не з’являлися. Їм було зручно, що за матір’ю доглядають. Тільки дзвонили матері іноді. Те, що заповіту не буде – змирилися обоє.
– Марино, а ти коли мене виставиш? У мене квартира простоює. Чи може нам її здати в оренду?
– Можна й здати… Цінне тільки треба винести…
– Ну ти жартівниця! – раптом засміялась Тамара Марківна. – Цінне? А хоча дійсно, я забула дещо… Поїхали, треба усі документи взяти. Підготувати квратиру треба до здачі в оренду. А ти й справді згодна і далі зі мною жити?
– Згодна, а що?
– Згодна значить… Та пожартувала я за оренду! Краще мені стало. Я тепер й сама впораюсь, додому хочу. Спасибі тобі. У тебе своє життя, у мене своє. А в гості я на тебе завжди чекаю. І моїм не кажи, що я повернулася. Для них я живу в тебе.
– Домовилися…
…Марина не забувала колишню свекруху, іншої в неї не було. Так і жили, в гості ходили, жартували і сміялися. Дехто на Марину поглядав скоса – як можна спілкуватися з колишньою свекрухою?
А ось і можна!
Тамари Марківни не стало, можна сказати, на руках у Марини. Вона з нею була поряд.
А ось діти приїхали тільки на поминки.
Коли ж настав час ділити спадщину, то діти ахнули! Вони не чекали такого повороту подій! Їм нічого не дісталося…
Пожартувала мама востаннє. Оце так пожартувала.
Хотів Петро сестру залишити без спадщини – залишив.
Та й сестра Петра теж без спадщини залишила.
Майже все, як вони й хотіли.
Заповіт повністю було складено на Марину…
