– Марино, і не соромно тобі обманювати мене? Сказала, що Андрія на зміну викликали. Але я знаю, що він зі своїми друзями був! З Артемом та Стасом. До першої години ночі, – сказала Раїса Вікторівна так, ніби щойно викрила невістку в зраді.
Марина застигла з банкою консервованих оливок у руці. Це не та фраза, яку очікуєш почути від свекрухи під час недільного чаювання. Раїса підібгала губи, дивлячись на невістку з виглядом переможниці.
– Звідки… – почала Марина, але свекруха вже жувала бутерброд з таким невинним виразом обличчя, наче вони обговорювали рецепт рагу.
– Ну, як звідки? У мене додаток. Ми з Андрієм давно його встановили заради безпеки, – вона махнула рукою. – Зараз такий час… А раптом щось станеться? Мало ж що буває.
Андрій сидів за столом і старанно їв шарлотку, не дивлячись на дружину. Тільки кінчики вух почервоніли.
– Андрію, – нудотно-солодким голосом сказала Марина, з гуркотом поставивши банку перед ним. – Це правда?
– Марино, ну не роби з мухи слона. Мама просто переживає, вона ж добра нам бажає. Пам’ятаєш, ми посварилися через зламану шухляду? Вона подумала, що нам потрібна допомога.
– Допомога?! – Марина підняла брови. – У вигляді стеження? Може, хай одразу переїде до нас і командує балом?
Раїса пирхнула.
– Не драматизуй. Зараз у всіх такі програми. Он, у того ж Артема з дружиною. Вони знають, де хто знаходиться. І нічого, живуть. Просто я хвилююсь, як і будь-яка нормальна мати. Ось і все.
– Вам, щоб не хвилюватися, треба знати, хто з ким і про що пліткує? Артем та його дружина – подружжя! Не порівнюйте.
– Я сина народжувала і ростила, між іншим, не для того, щоб він ночами по всяких забігайлівках вештався.
Андрій збентежено кашлянув.
– Мамо, ну…
– Не мамкай! Я тебе оберігаю. Її мати теж так вчинила б, якби вміла з телефоном поводитися. І взагалі… Що то за дружина? Знає, що чоловік у небезпеці, і жодного разу йому не подзвонила! Та ти кожних півгодини повинна йому телефонувати!
Марина повільно моргала, намагаючись прийти в себе після таких новин. Їй стало очевидно, що розмовляти зі свекрухою марно. Та завжди любила копатися в чужій білизні. Іноді цілком буквально. Якось Марина застала Раїсу Аркадіївну біля їхньої шафи. Свекруха без жодного сорому перевіряла вміст.
– Ти реально вважаєш, що це нормально? – знову звернулась Марина до Андрія, не дивлячись на свекруху.
Він ніяково почухав потилицю.
– Я… не знав, що вона слухає. Ну, крім того. Думав просто бачить місце розташування.
– Просто місце розташування? – Марина засміялася, хоч хотілося заплакати. – Тобто ти попросив її послухати, як ми сваримося один на одного, пересилаєш їй свої координати, зливаєш їй усе наше особисте життя і думаєш, що в цьому немає нічого такого?
– Ну, я не знав, що ти так розійдешся…
Пролунало так, ніби вона влаштовувала сварку на рівному місці.
– Слухай, ти взагалі себе чуєш? Я тобі дружина! А вона – стороння жінка, яка сидить цілодобово біля екрану, залазить до нашої оселі, веде прослуховування і ще поради роздає, як мені поводитися з тобою. Вона, звичайно, мати, але це ж не означає, що вона має бути третьою у наших стосунках!
Раїса з зовсім спокійним виразом обличчя знову сьорбнула чай і взяла собі шматок пирога.
– Ось бачиш, істерить, – сказала вона, як ні в чому не бувало. – А ти кажеш, що все добре. Я просто хочу допомогти. Краще я, ніж хтось сторонній. Спеціалістам аби гроші здерти, вони не розуміються. А я своя, я вникаю.
– Ага, – відповіла Марина, схрестила руки і виразно подивилася на чоловіка, даючи зрозуміти, що в них ще буде розмова. – Тільки я з вашою допомогою жити не збираюся. Краще спеціаліст, який не лізе зі своїми лекціями.
Андрій дивився на тарілку, Раїса на невістку, а Марина на обох. У цей момент вона відчула себе так, начебто вона вже не людина, а пробірка під мікроскопом. Розглядати її можна, а от прислухатися до її думки – не обов’язково.
Коли Раїса пішла, Андрій тихенько підійшов сам і обійняв Марину ззаду, поки та нервово мила посуд.
– Не гнівайся. Вона справді хотіла як краще. Ну, перегнула трохи… Але ж ти знаєш, як вона…
Марина обережно прибрала його руки від себе.
– Як вона що? Лізе? – не витримала дружина. – А тепер добре подумай, перш ніж говорити далі. Тому що в цьому трикутнику хтось один точно третій зайвий. І якщо ти не визначишся, я займуся цим сама.
Він застиг. Вона пішла у ванну та зачинила двері. Замок клацнув тихо, але виразно. Разом із ним зачинилися не лише двері, а й тема довіри один до одного.
Настав наступний вечір. Кухня була залита м’яким світлом. Марина стояла біля раковини та мила чашки. Одну з залишками кави, другу – з написом «Кращий син на світі», що наполовину облупився. Чашка переїхала до них ще від Раїси Аркадіївни і ніби натякала: у цих відносинах ти гість, а не партнер.
Андрій сидів за столом і колупав гречку, що охолола, виделкою. Вони навіть періодично розмовляли, але ні про що: про погоду, роботу, черговий пост на сторінці спільного знайомого. Марина вже майже розслабилася, коли пролунав дзвінок телефону.
Звісно, свекруха.
– Привіт, мамо, – втомлено сказав Андрій.
– Ну, що, живі? Не пересварилися остаточно? – схвильовано хихикнула вона.
Марина нервово кинула ганчірку на стільницю і попрямувала до виходу з кухні, але не встигла. Від того, що вона почула далі, жінка застигла на порозі.
– Я ось що думаю, Андрійку… – долинуло з динаміків тихо, але виразно. – Може, тобі варто більше виявляти ініціативи? Ну, у подружньому житті. А то в тебе дружина… холодна, чи що. Звідси й проблеми. І буде лише гірше.
Андрій тихо пирхнув, ледве стримуючи сміх. Може, нервовий. А може, щиро глузував з осколків їхніх стосунків.
– Мамо, ти чого? – тільки й видавив він.
– А що? Я ж хвилююся за вас. Я все чула. Пристрасті там вже не киплять. А ви, чоловіки, на сторону йдете, коли вам нудно. Тут головне вчасно зайнятися питанням, щоб урятувати сім’ю. Може, вона втомилася, може, не знає, що тобі подобається… Ти їй прямо скажи. Чи поговори з нею?
Марина різко розвернулася. Обличчя палало від гніву. Захотілося кинути ту саму чашку в стіну.
– Вимкни. Негайно, – сказала вона.
– О, з’явилася, – безпардонно засміялася свекруха. – Все, все, мовчу. Ми просто трохи поговорили. Мені ж збоку…
Екран згас. Андрій поклав телефон на стіл і невпевнено глянув на дружину.
– Слухай, ну сказала вона кілька слів. Не кінець життя ж.
– Вона обговорювала наше особисте життя! – вигукнула Марина.
На душі було хвилююче. Кінці пальців тремтіли. Не лише від злості, а й від неприязні.
– Вона обговорювала те, що має бути за зачиненими дверима. Ти виставив це все напоказ!
Андрій знизав плечима, схоже, не розуміючи, чому дружина так сильно злиться.
– Ну, а що я мав робити? Насваритися на неї? Скажи дякую, що вона взагалі хвилюється, – Андрій підібгав губи і насупився. – Я, звичайно, видалю цю програму… але у нас з тобою справді все не чудово.
– Ти смієшся?! – Марина схопилася за голову. – Це нормально – коли твоя мати дізнається про це перша за дружину? Що далі? Камери? Поради щодо гігієни?
– Ой, тільки не кип’ятись. У тебе вічні драми. Може, тобі справді варто…
– Що? Що мені варто, Андрію? Навчитися? Як поводитися в ліжку? Щоб твоя мама нарешті почала поважати мене? Тобі самому не соромно?
Він замовк, потім узяв ключі та куртку. Робив усе без поспіху та емоцій, ніби йшов не конфлікту, а в магазин.
– Куди ти?
– Перечекаю у мами. Ти зараз не в собі. Обидва охолонемо, потім поговоримо.
Двері зачинилися. Марина залишилася сама. Її нервове тремтіння змінилося порожнім заціпенінням. Вона сіла на стілець, дивлячись у чужу чашку.
То був навіть не гнів. Це було тотальне розчарування, яке нічим не можна стерти. Людина, з якою вона спала, їла, обговорювала відпустку, не побачила жодної проблеми в тому, що їхні стосунки виносяться на сімейну раду з мамою.
Марина обійняла себе за плечі і раптом подумала: якщо навіть спальня – не їхня територія, навіть якщо вона зайва, то де тоді взагалі її місце?
Минув тиждень. Марина майже перестала рахувати дні. Кожен ранок починався однаково: з тиші. Ні шкарпеток на підлозі, ні запитань у тому, що де лежить. Лише повідомлення на екрані: «Пробач. Мама все зрозуміла. Хоче вибачитись».
Андрій запевняв, що поговорив з Раїсою Вікторівною, що він може повернутися, що він любить дружину. Марину це лише сильніше зачепило. Через тиждень вона все ж таки написала йому: «У нас із самого початку не було шансів. Просто я заплющувала очі».
У п’ятницю ввечері він прийшов особисто. Стояв біля порога з букетом ромашок та тістечками з її улюбленої кондитерської.
– Я не дзвонив. Подумав – чи відкриєш, чи ні, – сказав він і посміхнувся з тим самим винним поглядом, який рятував його раніше від будь-якої сварки.
Марина впустила його, але без особливого ентузіазму. Подумала, що неввічливо залишати людину на порозі.
– Я все усвідомив. Мама перегнула. Я вже видалив цю програму. Все буде інакше.
Вона слухала, але серце від цих слів більше не розтавало. Вони просто нічого не означали. Андрій уже сказав усе раніше.
– Я… хочу повернутись, якщо ти готова. Почати з чистого аркуша.
У цей момент йому на телефон надійшло повідомлення. Краєм ока Марина встигла побачити, що це голосове повідомлення від свекрухи.
– Увімкни, – сказала вона.
Він вагався кілька секунд, але потім все ж таки натиснув на кнопку.
– Андрію, ну тільки не будь ганчіркою. Якщо вона знову почне качати права – розвертайся і додому. Ти ж знаєш, я завжди з тобою. Якщо вона не хоче працювати над стосунками – нехай іде на всі чотири сторони.
Повисла тиша. Цей спокій був напруженим.
– Ось тобі й відповідь, – нарешті сказала Марина. – Я не збираюся боротися з твоєю мамою за місце головної жінки у твоєму житті.
Він спробував узяти її за руку, але вона відійшла назад.
– Я більше не в вашому трикутнику.
Через три дні Марина запросила у гості подругу, щоб висловитись. Та заварювала чай, поки господарка квартири нарізала рулет.
– Ну, що? – Сказала подруга, наливаючи окріп. – Розібралися, хто у вас у сім’ї був зайвим?
Марина пирхнула і посміхнулася.
– Знаєш, я зрозуміла, що якщо у чоловіка матуся контролює все, включаючи його ліжко, значить він одружений не з тією.
Задзвонив телефон. Раїса Вікторівна. Марина подивилася на екран та скинула виклик. Тепер вечорами у цій квартирі була тиша, зате цю тишу слухала тільки вона.
