Марія прибирала в квартирі, коли почула, як гримнули вхідні двері.
-Маша! – покликав із коридору чоловік, ледве переступивши поріг. – Швидше йди сюди. У нас сіль є?
Маша швидко побігла до чоловіка.
-Яка ще сіль?
-Звичайна, – відповів Максим. – Кухонна сіль.
-А тобі навіщо? – здивувалася Маша. – Пляму на штанах зробив?
-Це не мені сіль потрібна. Це сусідці.
-Якій сусідці? – не зрозуміла Маша.
-Ну, цій, яка у квартирі навпроти живе.
Маша зробила здивоване обличчя.
-Хто живе навпроти?
-Хто, хто. Сусідка.
-Але там немає сусідки.
-Як це немає? – здивувався чоловік. – Я зараз іду, а вона з-за дверей виглядає і запитує: “Перепрошую, у вас сіль є?” Я їй і говорю – зараз у дружини спитаю.
-А вона? – Маші стало цікаво.
-А вона назад за двері шмигнула.
-За які двері?
-Які навпроти.
-Дивно.
-А що тут дивного? – чоловік знизала плечима. – Людині потрібна сіль. У нас є?
-Є.
-Так віднеси. Якщо їй дуже потрібно.
-Гаразд.
Маша швидко сходила на кухню, взяла пакет із сіллю, поспішила на майданчик, і почала дзвонити в квартиру навпроти. Подзвонила кілька разів, але їй ніхто не відчинив.
Довелося повернутись назад.
Чоловік у цей час був уже на кухні – заглядав у каструлі та облизувався.
-Ну, що віднесла? – запитав він.
-Намагалася. Але мені двері так ніхто й не відчинив. Хоч я й дзвонила кілька разів. Може, ти двері переплутав?
-Хочеш сказати, що я вже зовсім чи що? – посміхнувся чоловік.
-Тоді чому мені не відчинили? – запитанням на запитання відповіла Маша.
-Справді, дивно, – Чоловік замислився. – Куди вона поділася? Вона ж там точно була.
-Дивно інше. Звідки вона там взялася? Наскільки мені відомо, у квартирі навпроти мешкає самотній чоловік.
-А звідки ти знаєш? – автоматично спитав чоловік.
Спочатку він запитав, а потім схаменувся, бо до нього відразу дійшов глибинний зміст свого питання.
-Так, доречі. Звідки ти знаєш, що там мешкає самотній чоловік? – повторив він питання вже іншим тоном. – Ти що, буваєш у нього в гостях? Поки я на роботі…
Маша розгубилася і квапливо відповіла:
-Ні. Не була там я. Чесне слово.
-А звідки тобі, тоді, відомо, що він не одружений? Ти що, подзвонила йому в двері і спитала – скажіть мені будь ласка, дорогий сусіде, а чи є у вас дружина? То що?
-Та ні! Він сам приходив і питав, чи є у нас сіль.
-Сіль? – здивувався чоловік.
-Ага, сіль, – кивнула дружина. – Знову сіль. Дивно… І я сказала, що є. Зараз дам.
-Що?
-Сіль дам. Тому я й була впевнена, що він не одружений. Будь-яка жінка вдома завжди має запас солі.
-Таак… Це дуже дивно… – крізь зуби промовив чоловік. – Моя дружина знає про сусіда більше, ніж я…
І тут у Маші з чоловіком почалася звичайна сімейна сварка, яка була хоч і недовгою, але неприємною.
Коли Маша, вся в сльозах, сказала:
-Ти що, мені зовсім не віриш?! – чоловік, нарешті, схаменувся, і неохоче сказав:
-Вірю, вірю… Але з усім цим все ж таки треба розібратися.
Він рішуче пішов до дверей, вийшов на сходову площадку, і настирно почав дзвонити в двері навпроти.
Дзвонив він довго, але за дверима була тиша.
-Але ж вона точно була там! – нервово вигукнув чоловік. – Вона спитала про сіль, і сховалася за двері!
У цей момент збоку пролунав звук дверей ліфта, що відкриваються. І з ліфта вийшла та сама сусідка з пакетом у руках.
-Ось! – як ні в чому не бувало, показала вона пачку солі. – В магазин збігала. А ви до мене рветесь, так? Вибачте, що я вас потурбувала, – звернулася вона до чоловіка Марії. – Я подумала, що мені солі потрібно буде дуже багато. Краще купити.
-І все-таки, навіщо вам стільки солі? – з підозрою дивився на неї Машин чоловік.
-Так? І вашому чоловікові постійно сіль потрібна, – додала обурено Маша. – Навіщо? До речі, він вам чоловік чи хто?
-Чоловік, звісно, - посміхнулася сусідка. – А з приводу солі… Рибалка він у мене. Нбрид уже своєю рибою. Ось зараз, знову зателефонував, каже, зловив багато риби, готуйся, скоро буду. А морозильник у нас маленький. І сіль, як завжди, скінчилась. До речі, може вам свіжа риба потрібна? Ми можемо продати. Дешево. Дуже дешево.
На вечерю Маша смажила карася…