– Господи, як все набридло! – увійшовши до квартири, Олексій кинув ключі на тумбочку у коридорі.
– Олексій, ти чого? – здивувалася дружина. Марія приходила з роботи раніше за чоловіка і встигала до його приходу навести вдома порядок і приготувати щось на вечерю.
– Чого, чого?! Того! Набридло все! Робота ця, рутина, побут. Жодного просвіту! – Олексій був помітно роздратований. – Марія, поїхали кудись, відпочинемо. Можна на море, можна до санаторію. Сил немає моїх.
– Так відпустку треба брати, – Марія задумалася. – А ми вже пообіцяли твоєму батькові допомогти…
– Та Бог з нею, з цією дачею! Нікуди вона за два тижні не дінеться, а я скоро здуюся як повітряна кулька, – зупинив дружину Олексій. – Тобі що важливіше – грядки з цибулею чи душевний стан твого чоловіка?
– Ну звичайно, ти, Олексію, – Марія бачила, що він каже серйозно, тож жартувати про грядки не стала. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Я вже два роки у відпустці не була.
– То я беру квитки? – зрадів Олексій, потираючи руки.
– Добре, – погодилася Марія. Тим більше, їй вже давно хотілося відпочити, але весь час щось заважало – то випускний у сина, а потім вступ до інституту в інше місто, то сусіди зверху їхню квартиру залили – довелося ремонт робити. Життєві сили теж закінчувалися.
– Я все вирішив, – повідомив Олексій дружині. – На море дорого, тож їдемо до санаторію. Там і озеро поруч, і за ціною доступне.
Марія не сперечалася, вона взагалі рідко сперечалася із чоловіком. Навіть коли шпалери після випадку з сусідами Олексій купив не ті, що їй подобалися, а ті, що дешевше, і коли він відмовив дружину прийняти пропозицію однієї компанії, яка запросила її на непогану вакансію.
– Це ж у таку далечінь їздити! – невдоволено заявив він. – Зовсім господарство закинеш. Ну і що, що гроші добрі?! Я, на твою думку, мало заробляю? Он, у сусідньому магазині, продавці потрібні. І поруч із будинком, і продукти завжди під рукою.
Марія погодилася. Щоправда, ця робота їй зовсім не подобалася, зате вдома вона все встигала.
Напевно, єдиний раз вона вступила з Олексієм у суперечку, коли той намагався переконати їхнього сина вступати не до того ВНЗ, до якого хотів хлопець, а до того, який вважав за краще.
– Ні! – твердо сказала тоді Марія чоловікові. – Наш хлопчик сам має право вирішувати, де йому вчитися! І ти не нав’язуватимеш йому свою думку.
Не чекаючи такої відсічі від зговірливої дружини, Олексій відступився, але при нагоді ображено нагадував, що з ним у цьому будинку перестали рахуватися. Марії доводилося його переконувати, що це не так.
І ось, квитки на потяг були куплені, валізи зібрані, відпустки оформлені. До від’їзду залишалося два дні, як Марії зателефонував Іван Матвійович – батько Олексія.
– Марія, привіт! – голос свекра був дивним. – Не можу до сина додзвонитися. З ним все гаразд?
– Здрастуйте, Іване Матвійовичу. Олексій у магазин пішов, телефон вдома на зарядці залишив, мабуть, вимкнений. Що у вас сталося? Голос такий дивний.
– Та ось спину защемило. Ні охнути, ні зітхнути. Сиджу, зігнутий, – поскаржився свекор і охнув. – Може, син зазирне до мене? Хоч мазью намаже, а то тяжко. Медсестри дуже дорого беруть за виїзд. Раніше сусідка жила та переїхала. А нові сусіди, молоді, зовсім не хочуть на контакт йти.
– Звісно, я йому передам. Зараз він повернеться, і ми приїдемо. Почекайте трохи.
У цей момент повернувся чоловік і Марія передала йому прохання батька.
– Та що ж так не вчасно? – застогнав той. – Закортіло ж йому!
– Олексій, ну ти чого? Адже недуга не вибирає, коли прийти. Він не винен, що його скрутило. Поїхали, побачимо, як він там. Треба допомогти, адже він один.
– У нього є сестра, якщо ти не забула, – буркнув чоловік.
– У нього сестра сама ледве пересуває ноги, якщо ти пам’ятаєш, – підвищила голос Марія. – Поїхали.
Олексій, бурчачи собі під ніс, пішов за дружиною, яка вже стояла у дверях.
Двері в будинок свекра були відчинені. Сам він стояв біля підвіконня на кухні, зігнутий, переживаючи поворухнутися.
– Невдало повернувся! – свекор винувато глянув на сина і невістки. – Була б Валя живою, я б вас не турбував.
Валі – дружина Івана Матвійовича, матері Олексія, не стало кілька років тому. З того часу свекор жив один. Син із дружиною зрідка відвідували його, онук, поки жив у місті, частенько забігав до діда зі школи.
– Тату, ну що ж тобі зле стало так не вчасно?! – Олексій був помітно роздратований. – Ми у відпустку зібралися, а ти тут із своєю спиною!
Марія сердито смикнула його за рукав.
– Ну, вибачте старого, – вигляд у батька Олексія був такий винний і нещасний, що в Марії стислася душа, – адже я не спеціально.
– Нічого. Зараз ми вам допоможемо. Де ваші мазі? – Марія вимила руки і запитливо глянула на чоловіка. Той, бурчачи щось, пішов шукати мазі та гелі.
Через півгодини Іван Матвійович зміг розігнутися і тихенько дійшов до дивана. Невістка і син обережно поклали його і вкрили пледом. Марія сходила на кухню, зазирнула до холодильника: на день їжі вистачало.
– Ми завтра зайдемо, я намажу вас ще і приготую чщось, – пообіцяла Марія свекру. – А поки що відпочивайте.
Вдома між подружжям виникла суперечка, яка перейшла у велику сварку.
– Ти що вигадала? – обурився Олексій, коли вони повернулися додому. – Нам їхати скоро, а ти зібралася йому обіди варити?!
– Це ж твій батько! – Марія намагалася навчити чоловіка. – Хто йому допоможе, як не ми?
– Виклич швидку, хай його до стаціонару покладуть! – не вгамовувався Олексій. – Там йому і допоможуть, і погодують.
– Ти ж знаєш, що він упертий, не поїде. До того ж не факт, що з такою проблемою покладуть у стаціонар. Там і так народу повно, місць не вистачає. У себе він швидше на ноги встане. Вдома і стіни допомагають, – не здавалася дружина. Вона здивовано дивилася на свого чоловіка і не розуміла, коли він став таким черствим. – Може, йому завтра краще стане, і він зможе справлятися.
Але другого дня свекру не стало легше настільки, щоб він міг сам себе обслужити, приготувати їжу, вмитися.
– Олексію, треба лишитися! – Марія зітхнула, коли вони повернулися від Івана Матвійовича.
– Ти можеш робити все, що забажаєш! – образився чоловік. – Я їду у відпустку з тобою чи без тебе! Мої аргументи для тебе нічого не означають! Сидіти всю відпустку біля нездужого старого до моїх планів не входило! Я не для того працював увесь рік!
Марія все ж сподівалася, що Олексій одумається і залишиться, але, прокинувшись вранці, не побачила вдома ні чоловіка, ні його валізи.
«Та ну його, цей синівський обовʼязок ! Та ну його цей сором і совість! Я спустошений і втомлений!» – думав Олексій під стукіт коліс, поїзда, що вирушав. – «Я маю право на відпочинок!
Поки дружина доглядала його батька, витрачаючи на це свою відпустку, Олексій релаксував у санаторії.
Він тільки один раз взяв слухавку, коли йому зателефонувала Марія, і то лише для того, щоб попросити – не турбувати його під час відпустки.
На другий тиждень перебування на відпочинку Олексій познайомився з жінкою, яка працювала офіціанткою у кафе неподалік. У них закрутився роман, який і не думав закінчуватись до кінця відпустки Олексія.
Як це зазвичай буває – у рідному місті можна не зустріти жодного знайомого у величезному натовпі на якомусь масовому святі, натомість у маленькому санаторії несподівано зустрічаються земляки, яких не бачив уже сотню років.
Ось і Олексій потрапив разом зі своєю пасією у поле зору давніх друзів, на його біду, які відпочивали в цей же час, у цьому ж місці. Здивовані друзі, тактовно не стали виявляти свою поінформованість Олексію, але повернувшись до міста, все ж таки поцікавилися у Марії – чи не розлучилися вони з чоловіком?
Багатозначне мовчання і негативну відповідь Марії вони зрозуміли правильно. Тим більше, час, коли Олексій мав повернутися додому, вже минув. А від нього тільки-но прийшла одна-єдина СМС: «Затримуюсь – немає квитків!»
Марія плакала, переживала, і це не сховалося від свекра. Інформація про шашні Олексія дійшла і до Івана Матвійовича.
– Ось же негідник! – вигукнув в гніві батько Олексія. – Хіба це син? Хіба чоловік? Це зрадник! Кинути дружину, яка знехтувала своєю відпусткою, своїм відпочинком, щоб доглядати старого, який і родичем їй не доводиться! Яким же негідником треба бути!
– Іване Матвійовичу, будь ласка, заспокойтеся! – Переживала Марія. – Вас зараз знову спина схопить, а в мене відпустка закінчується. Давайте, ось, випийте чай з м’ятою і з медом. Він заспокоює. Я переживу. Син у нас вже великий. Не пропаде. Я влаштуюсь на роботу в ту фірму, куди чоловік не пустив. Мене знову туди кликали – місце звільнилося.
– Марія, – Іван Матвійович не міг стримати сліз. – Пробач нас із Валею. Слава богу, вона вже не побачить цього сорому. Сам не знаю, як ми такого сина виростили. Ну, нічого!
Олексій повернувся за місяць. Виявляється, він звільнився віддалено.
– Марія, мені потрібне розлучення, – заявив він, приїхавши до Марії. Квартира це була її і претендувати Олексій на частину житлоплощі не міг. Але він мав інший план. Отримавши від Марії згоду на розлучення, він подався до батька.
– Батьку, я їду з міста і знову одружуся. Мені потрібна моя частка від квартири та від дачі, – одразу перейшов до справи Олексій.
– А ще що тобі треба? – образився Іван Матвійович. – У тебе ще нахабства вистачило заявитися до мене? Очі відкрий! Я поки що живий! Яку тобі частку? Ти тут, біля мого ліжка, сидів, поки я ворухнутися не міг? До магазину бігав, до ванни допомагав дійти. З ложечки годував мене. Ти? Чи не ти! Ну і на що ти зараз тут права качаєш? Просиш щось? Немає тут твоєї частки! Все відписав Марії та онукові. А якщо ще раз з’явишся, я за себе не ручаюся.
Не чекаючи від батька такої відсічі, Олексій, здивований, повернувся до курортного містечка, везучи із собою свідоцтво про свободу. Дівчина його, дізнавшись, що немає в її кавалера ні грошей великих, ні свого житла, помахала йому ручкою і тут же закрутила роман із новим директором кафе, де працювала.
А Олексій поїхав на заробітки, сварячи долю і розуміючи, що своїми руками зруйнував своє життя і дороги назад у нього немає.
