– Мамо, готуйся до знайомства з майбутнім зятем! – сказала по телефону Жанні її дочка Світлана. – Олегу вже не терпиться побачити тебе, поспілкуватися, скуштувати твоїх фірмових вареничків і домашньої настоянки звісно ж…
– Ой, доню, так швидко?! – ахнула Жанна. – Я морально ще не готова, що стану тещею. Але, що вдієш… Мене от тільки дещо бентежить…
– Що бентежить? Мамо, що не так? Ми любимо один одного, хочемо одружитися, радіти треба! Багато років зустрічаються або живуть разом, а одружуватися не збираються. А у нас все так як має бути!
– Ти казала, що батьки Олега культурні люди, мама викладає в університеті, батько працює програмістом. Уявляю, який син у них виріс. Розумний та освічений…
– Це так, мамо, Олег дуже ерудований, може підтримати будь-яку тему в розмові. Я ним захоплююсь!
– Ось. Про те й мова. Я переживаю, що не зможу вразити його своїми розумовими здібностями під час зустрічі. Хоч би не зганьбитися. Я взагалі не знаю, про що з ним говорити…
– Ой, мамо, не вигадуй! Все буде нормально. Він же ж не з тобою одружується, так що не переживай. Через тиждень приведу його. З тебе вареники й настоянка, як я й говорила, а про решту не думай. Він звичайна людина. Все, бувай, цілую!
Жанна прибрала телефон і замислилась. Легко доньці говорити, не хвилюйся, не хвилюйся… А як тут не переживати? Все-таки єдина дочка заміж збирається. І не хочеться виглядати безглуздо в очах зятя та майбутніх сватів…
…У школі Жанна навчалася добре, але відмінницею ніколи не була. Після випускного одразу вийшла заміж, народилася Світлана.
Спочатку жили з батьками чоловіка, допомагали молодій сім’ї. Потім почали жити окремо, донька в садок пішла, а Жанна на роботу, куди взяли. Все життя продавчинею в магазині пропрацювала.
Книжки читати ніколи було особливо, та й великого бажання не виникало.
Чоловік поїхав на заробітки в Німеччину та там і залишився собі. Зійшовся з жінкою, теж українкою. Прикро було Жанні, та нічого не вдієш…
Доньці допомагав грішми, та й то добре.
Жанна не спілкувалася з ним, і гадки не мала, як він там живе.
Тепер головне завдання не зганьбитися перед новими родичами.
Так, треба взяти книжок, почитати трохи. Раптом теми торкнуться якоїсь, а вона й не бум-бум…
Сказано зроблено. Жанна взяла почитати кілька книжок.
Часу все ж було мало – через тиждень вже майбутній зять прийде знайомитися.
Жанна в інтернеті почитала про різних там художників, подивилася хто що малював.
Щоб хоч уявлення мати. Головне не забути та не переплутати…
…Ну ось і субота. Вареники були наліплені. Жанна й сметанки домашньої купила на базарі.
Настойка в холодильнику. На десерт зробила чізкейк із консервованими персиками. Дочка Світлана дуже любила його.
У квартирі порядок, залишилося накрити на стіл і вбратися.
У шафі припадала пилом святкова сукня, якраз для таких випадків. Дочка подарувала.
– А от і ми! – почулося через годину у коридорі. – Знайомся, мамо, це Олег. Олег – це Жанна Іванівна, моя мама…
Жанна глянула на гостя й дуже зашарілася від побаченого. Молодик був з квітами…
– Дуже приємно, Жанно Іванівно! – сказав майбутній зять. – Ці квіти для вас!
– У нас хоч і не Париж, але ласкаво просимо, – почервонівши, сказала Жанна.
Сівши за стіл, Олег почав розливати настоянку.
Вареники були гідно оцінені, як і напій. Олег із задоволенням їв, пив і нахвалював Жанну. Та, скромно опустивши погляд, вкривалася соромʼязливим румʼянцем.
Давно вона не приймала гостей. Олег їй подобався. Високий, симпатичний брюнет, з добрими очима.
– А що ж, Олеже, у вас вдома, напевно, скрізь розвішані картини відомих художників? Я, наприклад, теж обожнюю мистецтво…
– Тато захоплюється мистецтвом, дещо є, звісно…
– Ой, знаєте, мені особливо подобається картина «Чорний квадрат», Моне…
– Малевич автор. А мені не дуже. Похмуро якось, більше пейзажі до душі…
– А, ну так, Малевич, переплутала… Моне, Малевич, майже одне й те ж саме…
Жанна вирішила більше не говорити на тему живопису. Погано вона підготувалася.
– Мамо, може чай давай уже пити? Ти казала, що чізкейк приготувала…
– Керувати всім буду я! Давайте ще трохи посидимо, а потім і кави можна… До мене тут нещодавно приходив сусід, по сіль. Я одразу зрозуміла, що він якийсь дивний. Все випитував, про що я мрію, що люблю…
– Мабуть, ти йому подобаєшся, мамо, ось він і знаходить приводи, щоб дізнатися тебе краще. Так дала ти йому сіль?
– Я говорю – може тобі дати ще й ключ від квартири, де гроші лежать? А він каже, ні, мені б солі трохи. Відсипала, звісно, він так зрадів, що аж почервонів!
Світлана з Олегом перезирнулися і засміялися.
– Ну гаразд, піду по чізкейк, допоможи мені, доню, чашки діставай…
Жанна пішла на кухню.
– Світлано, твоя мама дуже оригінальна жінка, говорить якимись загадками.
– Та не впізнаю я її сьогодні, це від хвилювання, мабуть…
Жанна влетіла в кімнату з тацею, на якій красувався апетитний чізкейк.
– Мамо, можна тебе на хвилинку, ходімо чашки допоможу принести…
Світлана пішла з мамою на кухню.
– Що відбувається, мамо? Що ти таке говориш різне, не зрозумію?
– Дочко, та це я книжок начиталася, щоб виглядати ерудованою перед зятем. Дві книги подужала. З художниками схибила трохи…
– Ой, мамо, Олег і я не читали таких книжок, тож нам незрозумілі твої вислови. Недолуго трохи виглядає… Будь собою, Олег це оцінить, запевняю!
– Ну гаразд… Я старалася, дочко, для тебе ж… Щоб матері не соромилася…
За чаюванням Жанна відпустила ситуацію і поводилася, як завжди, забувши про книжки.
– Жанно Іванівно, дякую вам за вечір, все було дуже смачно! Я радий, що ми познайомились. А до сусіда придивіться, може це доля?
– Ой, навіть не знаю… Чоловік начебто цікавий…
– До речі, Світлана мені сказала, коли ви на кухню ходили, що ви дуже любите читати. І сьогодні весь вечір ви говорили цитатами. Дуже вразило.
Моя мама великий поціновувач літератури, вам буде про що поговорити, я певен! Найближчим часом хочу познайомити вас із батьками.
Жанна розгубилася. От і все… Доцитувалася!
– Все, матусю, ми побігли! Бувай!
Жанна була збентежена. Сама себе загнала у куток. Захотілося бути ерудованою тещею. Ех, скільки всього треба тепер прочитати, щоб не осоромитися перед батьками Олега, у разі чого…
А з іншого боку, може це й на краще! Ніколи не пізно зайнятися саморозвитком.
А зять хороший, і видно, що вони кохають один одного, а це головне!
А книжки вона почитає, аби тільки донька була щасливою!
