Вероніка була єдиною дочкою Федора та Ольги. Другу дитину народити не вдалося. Батьки хотіли всиновити хлопчика, але щось не пішло.
Спочатку серйозно занедужала Вероніка. Потім виявилось, що хлопчика, якого вони обрали, вже взяли в родину.
Далі заслаб Федір, повністю зламалася машина, потім не стало матері Ольги.
Все навалилося разом… Не встигали впоратися з однією проблемою, як виникала інша.
З часом, поступово все нормалізувалося. Сім’я жила не бідно, але й не шикувала. Про всиновлення уже не думали.
…Вероніці було десять років, коли у Федора не стало брата Олега разом із дружиною. У них залишився п’ятирічний син Павлик.
Родичів, які готові були взяти його не було. Батьки Федора та Олега навіть подали на спадок після відходу сина. Федір цього не розумів.
– Куди вам? У нього залишилася дитина, ваш онук. Квартира йому має бути. Вам навіщо?
– А все за законом.
– За законом хочете, а совість де?! Він же ж ваш внук! Ви його візьмете?
– Ні. Для чого нам проблеми. На це є держава. А квартиру ми збережемо, здаватимемо. Якщо виросте хорошою людиною, то йому й дістанеться.
– Не очікував я від вас такого. Виходить, що якби на їхньому місці були ми, то Вероніка пішла б у дитячий будинок?
– Ні. Це не так. Вероніка дівчинка.
– Це ти просто так говориш, мамо.
– Ми з батьком усе вже вирішили. Якби він одружився з Оленкою, то нічого б цього не було.
– Ну, це ми ще подивимося! А про Оленку забудь.
Федір та Ольга оформили опіку. Федір вирішив судитися з батьками за квартиру Павлика, як його опікун. Але все швидко з’ясувалося. Знайшлися заповіти. Батьки оформили їх на сина.
– Так рано склали заповіти?! – запитала здивована Ольга.
– Олег завжди все передбачав. Відчував. Із цим важко жити, але це було так. Він і в дитинстві такий був. Оберігав мене…
…Вероніка вийшла заміж на останньому курсі інституту. Батьки вмовляли почекати з весіллям, але вона давно хотіла самостійності.
От тільки цю самостійність оплачували батьки.
Донька захотіла весілля з великим розмахом. Дорога сукня, багато гостей, її подруг, дівич-вечір, лімузин, і обов’язково подорож. Медовий місяць.
– Вероніко, нам доведеться залізти в кредит. Все це ми не потягнемо. Навіть якщо розділимо витрати з ріднею твого Миколи.
– Мамо, у нього грошей мало. Мати його одна виховувала. На неї не розраховуйте.
– Ну тоді і весілля можна скромніше зробити, навіщо такий розмах?
– Я у вас єдина дочка! Жалкуєте для мене?
– Не жалкуємо, але…
– Які тоді можуть бути відмовки?!
– У нас ще ж Павлик…
– Племінник! До речі! Де ми будемо жити? Думаю, що квартира буде нам. Бабуся мені казала. Я все знаю, досить її здавати. Приготуйте її після квартирантів. Ми одразу після подорожі туди й поїдемо!
– Ні. Ця квартира Павла. Ти до неї стосунку не маєш.
– Та ви його стільки років годували, одягали! Він повинен віддати!
– Нічого він не повинен. Жити можете у нас, а з’являться гроші – винайміть квартиру. Є ще варіант жити із мамою Миколи.
– Що?! Навіщо йому квартира? Він на службу піде, хай там і лишається. Досить його виховувати!
– Вероніко, йому ще в інститут вступати.
– Куди йому? Нехай працює.
– У нього всі шанси, він краще за тебе вчиться.
– Ви мене не чуєте? Він племінник, а я дочка! Гаразд, поговоримо після весілля. Ось приблизні витрати тут все розписано. І про подарунок не забудьте, краще грішми.
– Путівка в подарунок тебе влаштує?
– Подорож це саме собою, як додаток до весілля. А подарунок окремо. Що ми робитимемо там без грошей?
– Звідки у тебе такі вимоги? Ми й так у тебе багато вклали.
– А я дочка! Ви повинні!
У Федора після всього почутого піднявся тиск, довелося викликати швидку.
– Жодних грошей на весілля! – галасував він.
– Федьку, не хвилюйся. Тобі не можна переживати. Ми всі залагодимо…
…– Мамо, де гроші? Пора замовляти сукню і все інше.
– Батько слабий. Кредиту не буде. Розраховуй лише на третину від запланованої суми.
– Яка третина, мамо?! Весілля один раз у житті! Я єдина ваша дочка.
– З боку нареченого теж потрібна б допомога.
– Я вже говорила – у них немає грошей.
– Могли б і скромніше зробити свято, а від подорожі можна відмовитися.
– Що?! Ви самозакохані, все тільки для себе!
– Не галасуй. У батька тиск.
– Бабуся сказала, що у вас багато грошей.
Мати застигла від несподіваної здогадки.
– А-а-а, ось звідки вітер дме… І з квартирою Павла вона підказала?
– Так, а що?
– А в бабусі жити не хочете після весілля? Ні! А чому?Вона ж тільки на тебе заповіт написала. А є ж іще й син з онуком.
– Це заповіт, а не дарча.
– А ти все знаєш, усі закони. Навчання не пройшло даремно. Зменшіть витрати на весілля! Це останнє слово. Ти дуже вже змінилася останнім часом.
– Інакше від вас нічого не візьмеш!
– Слова моєї свекрухи?!
– І що? Бабуся поганого не порадить. Ти й так свою спадщину профукала, а могла ще квартиру мати. Не довелося б мені зараз клянчити.
– Квартира моєї матері, ділилася на трьох дітей. А куди ми поділи гроші, звітувати перед тобою я не збираюся.
– Гроші або я вас не знаю! Всі гроші!
– Третина, або нічого.
Вероніка пішла.
– Що сталося з нею? Ще недавно була зовсім іншою людиною, – сказала Ольга чоловікові.
– Я так здогадуюся, що це моя мати. Що знову на неї найшло? Згадала старе, ніяк не може заспокоїтись. Звинувачує у відході сина його покійну дружину, а внук їй не потрібен. Ну не любила вона її, так і тебе не любить, але онуки тут до чого? Я знаю, що вона хотіла одружити Олега з Оленкою, але між ними нічого не було.
Потім ця недолуга думка перейшла на мене. Вона скрізь тільки про неї й говорила. А мені навіщо ця Оленка? Вона старша за мене на сім років.
– З нею говорити марно. Після того, як не стало Олега вже була розмова. Нічого хорошого це не дало. Тепер вони з цією Оленкою, як дві бабусі, одна вдова, друга стара діва…
…Вероніка вийшла заміж. Звичайно всі її бажання довелося значно зменшити.
Вона була незадоволена, але жити з батьками не стала. Бабуся вирішила їй допомагати.
Спочатку все йшло добре, але бабусині запаси вичерпалися, а до батьків вона звертатися не хотіла. Потрібно було шукати роботу.
Її чоловік і не намагався приносити в дім гроші. Гуляв на повну.
Його мати була така ж – любила життя за чужий рахунок.
Ось чому вони не мали грошей навіть на весілля. Вирішили виїхати на нареченій.
Вероніка це зрозуміла, але було пізно. З батьками посварилася, батька довела, з бабусі все забрала.
А Микола пропонував нові розваги. Якось він вигадав, що треба купити машину. Можна таксувати й подорожувати.
Справа була лише в грошах. Вероніка знову пішла до батьків. Микола підказав, як діяти. Грошей у батьків не виявилося, може, звісно й були, але вони відмовили.
Тоді Вероніка запропонувала їм викупити свою частку у квартирі – третина належала їй.
– А якщо ні, то я сама її продам. Вам вигідніше купити.
Її намагалися напоумити, але вона нікого не слухала. У батька знову був тиск, а через місяць Федора не стало. Йому було лише 56 років…
Вероніка побачила у цьому знак. Тепер їй половина дістанеться! Тільки чекати треба!
– Вероніко, невже тобі матір після всього не шкода? Де вона грошей стільки візьме? – запитав Павло.
– А ти не лізь! Ти взагалі зараз тут ніхто. Твого дядька вже немає.
– Яка ти підступна…
– А давай мені половину грошей за квартиру матері, якщо ти такий правильний!
– Добре. Вступай у спадок, а потім я у тебе викуплю твою частку.
Павло мав гроші. Всі роки його квартира здавалася в оренду, а гроші зберігалися на його рахунку. Ольга та Федір одразу так вирішили. Витрачати він їх не поспішав, хоча й мріяв купити машину.
Він так і зробив.
– До матері більше не лізь. Вона й так натерпілася від тебе. Краще буде, якщо ти взагалі поїдеш. Мати тільки плаче після твоїх візитів, а ти ж донька.
– Ти ще вчитимеш мене?!
Павло мовчки пішов. Вероніка радісна побігла до Миколи. Гроші були.
Але їх майже одразу не стало. Усі гроші вони протринькали.
Вероніка вже хотіла йти від Миколи, але без грошей. До матері – він знайде. Виїхати – немає грошей.
Опиратися йому вона не могла.
Квартира бабусі була продана, гроші витрачені. Вероніка плакала. Вона вже не знала, що робити. А потім якось злягла, та й не стало її дуже швидко…
…Ольга важко переживала відхід доньки.
– Мамо Олю, я з тобою. Я завжди буду з тобою, – втішав її Павло.
Павло одружився через два роки після того, як не стало сестри. Він давно познайомив Ольгу зі своєю дівчиною. Вона була чимось схожа на його матір у молодості.
Христина та Павло часто відвідували Ольгу. Дівчина їй першою повідомила про свою вагітність.
– Я така рада за вас з Павликом. Ви у мене найрідніші. А ось тепер і внуки будуть!
А через якийсь час Христина прибігла до неї.
– Що трапилося?!
– Сказали, що буде двійня! Я переживаю…
– Я допоможу. Двійня це добре. Хлопчики, чи дівчатка?
– Наче хлопчики… Павлик сказав, що Федько й Олежик будуть.
– Дуже добре, тепер все буде гаразд, – Ольга заплакала від радості.
…Нехай будуть сльози, але тільки від радості, а переживання тільки в очікуванні щасливих моментів.
І нехай буде багато щастя й радості!
