Максим прийшов додому пізно і одразу пішов на кухню. Люба сиділа за столом.
-Привіт, кохана. Що в нас сьогодні на вечерю смачненького?
Люба мовчки показала рукою на каструлю, яка стояла на плиті.
Максим відкрив кришку, понюхав і непомітно для дружини скривився.
-Нуу, ти мене звісно вибач, але давай готувати краще буду я, га? Не ображайся. Просто мабуть в мене це виходить краще, – чоловік глянув на Любу з побоюванням, але вона чомусь навіть оком не повела.
Ні, чути про те, що вона щось зробила не так, було неприємно, але радість через те, що її звільняють від тягаря готування, пересилила.
Вони були вчорашніми студентами, що тільки-но вибралися з-під батьківської опіки. Для них ці стосунки були першою спробою сімейного життя. Вони були молоді і їм здавалося, ніби їхня любов ніколи не закінчиться.
З Максимом вони прожили разом менше року і зрозуміли, що їм не по дорозі. Люба повернулася до батьків, потім знову почала винаймати квартиру.
Не можна сказати, що весь цей час вона не готувала. Ні звичайно. Але давалося їй це неважко.
Вранці Люба пила чай чи каву з бутербродом, їла сирок чи йогурт. Обідала у їдальні на роботі чи в кафе поруч із нею. На вечерю купувала щось у найближчому кіоску, а на вихідні їздила до батьків, де мама годувала її смачною домашньою їжею та збирала з собою: супчик – у баночку, котлетки та курочку – у фольгу. Іноді цього вистачало до середи.
Минуло кілька років, і Люба вийшла заміж за Вадима. Вадим був абсолютно непримхливим у їжі, проте готувати довелося самій: він працював на важкій роботі і дуже втомлювався. Їсти йому треба було багато, а готувати – ніколи.
-Ну вибач, – розводив він руками, і Люба кивала:
-Розумію…
Так, готувати щось просте, але поживне, Люба як не як навчилася, але готові страви з крамниць і мама, як і раніше, були для неї серйозною підмогою.
Готувати вона, як і раніше, категорично не любила. А потім народився синочок Іванко, і в цей час чоловік змушений був перейти на легшу, але не таку грошову роботу.
Та й мама часто була слаба. І Люба зрозуміла, що від її вміння готувати залежить і самопочуття Іванка, і сімейний бюджет.
Вона взялася до справи. Люба понакупляла купу книг з кулінарії, які тільки могла знайти. Вона годинами випитувала маму, як готувати ту чи іншу страву і дуже нервувала від її відповідей:
-Та поки не звариться, ну так, щоб смачно було…
-Мамо!!! Я тебе питаю, скільки грам цукру класти! У грамах ну чи хоча б у столових ложках! Звідки я знаю, як буде “смачно!” – мало не плачучи кричала вона.
Люба зовсім не розуміла що таке “смачно”. Вона розуміла “склянку молока”, “половина чайної ложки солі”, “запікати при ста восьмидесяти градусах одну годину”. А “смачно” – ні.
Тим паче, смачно не виходило зовсім. Ніколи. Максимум – їстівно. Чоловік її любив і був тактовною людиною, тому ніколи не дозволяв собі висловлювань у дусі “а у мами смачніше”, але Люба і сама все розуміла.
До того ж, її подруги з нею не церемонилися, тому у висловлюваннях щодо її страв не соромилися і дуже просили на спільні посиденьки не приносити нічого, приготовленого своїми руками.
Люба плакала:
-Як же так? Вона ж дотримується всього, що вказано у рецептах!
Вона відмірює потрібну кількість продуктів у спеціальному мірному посуді, вона засікає час по таймеру, вона, нарешті, купує далеко не дешеві продукти, а результат гнітючий…
-Мамо, чому так? Годинами на кухні стою – а толку нуль… Адже я всі рецепти до міліграма дотримуюся! А все одно погано виходить! Ось ти. Ти всі продукти на око кладеш, ніколи час не засікаєш, а завжди виходить смачно!?
-Знаєш… – мама ненадовго замовкла, підбираючи слова. – Я тут нещодавно одну історію прочитала… Чоловік не міг їсти хліб – щось недобре було. А потім поїхав до монастиря з дружиною і там скуштував монастирський хліб. І все нормально! Ніяких проблем… Він випросив рецепт цього хліба, спробував спекти вдома, але… Нічого не вийшло. Хоча рецепта він дотримувався.
Він знову в монастир.
-Ви мені не той рецепт дали!
-Рецепт той. Тільки ви, мабуть, не врахували, що ми перед початком замішування тіста і потім у процесі випікання читаємо молитви. А кількість продуктів у нас та сама, що ми вам написали.
-І що ти цим хочеш сказати? – здивувалася Люба.
-Ну, напевно, те, що я готую їжу, а ти – жр*чку. Я готувати люблю, а тебе це дратує. Продукти переймають цей негатив, тому виходить погано…
Люба виразно подивилася на матір, тільки що біля скроні не покрутила пальцем. Вона не вірила жодному її слову.
З’явився інтернет, з ним і безліч нових рецептів. Люба шукала, пробувала, тренувалася, хоча тепер їжу все частіше готували Вадим чи Іванко, який вже підріс.
-А ти, мамо краще відпочинь, – тільки й казав син.
Готувати так, щоб було смачно, Люба так і не навчилася.
-Не дано, – казала вона. – Ненавиджу готувати. Просто руки у мене не звідти ростуть. І ніякої містики…
