– Соня, я сьогодні випадково з мамою зустрівся, – почав здалеку Максим. – Вона питала, чи можна їй прийти на день народження Оксани.
– Не можна, – не повертаючи голови, кинула у відповідь дружина.
– Слухай, – дуже м’яко запитав Максим. – Може час її пробачити? Вже два роки минуло.
– Вже? – не витримала дружина. – А для мене – лише два роки! Я ні на мить не можу забути те що вона зробила!
– Соня, кохана, ну не можна ж так, – Максим підійшов ближче, обійняв дружину. – Що було, те минуло. Життя продовжується. Мамі і так сильно дісталося. Ти ж знаєш, як вона любить онуку, сумує. Нехай вона прийде, таки у дитини день народження.
– Ні! – Соня навіть змінилася на обличчі від невдоволення. – Я не хочу її бачити!
– А я хочу! – не витримав чоловік, – вона моя мати, між іншим! І, якщо на те пішло, ви обидві тоді були винні! То чому дісталося тільки їй?
– Ах, ось як ти думаєш? – вигукнула Соня. – Ну що ж, нехай приходить. А ми з Оксаною підемо. Святкуйте удвох!
– Соня! – обурився Максим. – Що ти несеш? Тільки посмій так зробити! Я за себе не відповідаю!
– Посмію! – огризнулася дружина і вийшла з кімнати …
***
Соні заздрили всі: чоловік – успішний красень, власна квартира одразу після весілля, чудова свекруха.
Мало хто міг похвалитися такою кількістю бонусів на самому старті створення сім’ї.
І, звичайно, Соня була щасливою.
Часто розповідала на роботі, як її любить чоловік, як дбає свекруха.
– Уявляєте, – робила вона великі очі. – Ніна Петрівна вмовила Максима купити мені шубку! Сказала, що у куртці холодно стояти на зупинках. Я ж на роботу дві пересадки роблю. Така уважна!
– Уявляєте, – це вдруге розповідала Соня. – Ніна Петрівна нам доставку організувала! У суботу вдень у гості зайшла, до холодильника зазирнула, мовляв, чи все у нас є, а ввечері кур’єр пакети привіз із супермаркету! І які! Тиждень можна до магазину не ходити!
– Ой, дівчатка, – це після дня народження. – Мені свекруха останній айфон подарувала! Уявляєте? Я тільки почала до нього придивлятися, а вона – раз і здійснила мою мрію!
– Щастить тобі, Соня, – в один голос заздрили подруги, слухаючи такі промови.
– Не те слово! – раділа Соня.
Коли вона завагітніла, захоплення з приводу свекрухи збільшилося в рази:
– Вона постачає мене фруктами!
– Ніна Петрівна записала мене до відомого спеціаліста! Хоче, щоби мене повністю обстежили.
– Ой, свекруха виконує всі мої бажання! Не встигну сказати, що мені чогось хочеться, як вона вже організовує пошуки та доставку!
– Вона мені таку теплу шаль купила!
– Дивіться, рукавички повністю натуральні! Ніна Петрівна каже, що руки треба берегти змолоду!
Хтось скаже, що щось тут не так, і матиме рацію.
Неймовірна любов свекрухи до Соні миттєво випарувалося з народженням онуки. Тепер Ніну Петрівну цікавила лише вона.
Свекруха приходила щодня з того дня, як Оксану привезли з пологового будинку.
Поралася з дівчинкою, купала, не спускала з рук.
Слідкувала за тим, чим харчується Соня. Адже її онука має отримувати лише найкраще.
Коли молока стало менше і постало питання про прикорм, Ніна Петрівна не витримала:
– Ти позбавляєш дитину нормального, здорового харчування!
– Так молока не вистачає, – виправдовувалася Соня.
– Це тому, що ти не стараєшся, мало їси, недостатньо п’єш!
– Я все роблю правильно! – мало не плакала Соня.
– Правильно? – обурювалася свекруха. – Іа ти весь час спиш на ходу! Не дарма тебе Соня звати! Соня і є!
Зрештою вона так дістала Соню, що та поскаржилася чоловікові:
– Максиме, зроби що-небудь. Твоя мама весь час чіпляється до мене.
Максим попросив маму приходити не так часто.
Ніна Петрівна все зрозуміла та образилася.
З’являлася рідко, проте почала діставати Соню по телефону.
Дзвонила щогодини. Запитувала, як Оксана, що вона їла, як спала, що зараз робить.
Нагадувала невістці, що потрібно робити щоденне вологе прибирання, щоб дитина не дихала пилом.
– Ти відкриваєш кватирку, коли Оксана спить? Не забувай, їй потрібне свіже повітря! Та не забудь її накрити гарненько! А то я тебе знаю.
Коли дівчинка підросла, Ніна Петрівна почала діставати Соню з приводу приготування їжі для неї:
– Ти добре пюре приготувала? Сподіваюся, грудочок немає? Дивись, мені!
– Ти жовток додала? Чому?
– Курку вари без шкіри! Бульйон не повинен бути жирним! Скільки разів тобі говорити?
Софія вже тихо недолюблювала свекруху, її повчання, зауваження, причіпки. Часто згадувала, якою та була раніше і якою стала.
Коли вкотре Ніна Петрівна взялася вчити Соню варити гречану кашу, Софія не витримала:
– Як ви мене дістали! – вирвалося в неї. – Дайте мені спокій!
– Не дам, – відразу знайшлася свекруха. – І не сподівайся. Ти мене найменше хвилюєш, мені небайдуже тільки одне: як живе моя онука. Тому я завжди тебе контролюватиму! Доречі, сьогодні чудова погода. Хочеш, я погуляю з Оксаною.
– Ні, – не замислюючись відповіла Соня, – я сама з нею погуляю.
– Ну, дивись, – якимось зловісним голосом сказала свекруха. – Моя справа – запропонувати… Я взагалі, як краще хотіла. Може, тобі в магазин потрібно…
– Я впораюся, – категорично зупинила свекруху Соня і поклала слухавку.
За годину вона зібрала доньку, взяла колиску і вирушила на прогулянку.
Проходячи повз аптеки, згадала, що давно збиралася купити перекис. Придивилася через вітрину: жодної черги. Підкотила колиску до самих сходів, зафіксувала і швидко зайшла всередину.
Покупка зайняла хвилину, не більше.
Вийшовши з аптеки, Соня буквально остовпіла: колиски, в якій спала Оксана, біля сходів не було.
За секунду бідна жінка заплакала так, що з аптеки та сусідніх магазинів почали вискакувати люди.
Зупинилося кілька автомобілів.
Всі почали шукати колиску.
Соня плакала. У неї абияк з’ясували номери телефону чоловіка.
Подзвонили…
Повідомили, що сталося.
Максим прилетів десь за півгодини. Оцінив ситуацію.
Схопив заціпенілу від горя Соню, почав приводити в себе:
– Досить плакати! Їдемо заяву писати!
– Вона десь тут…, – крізь сльози повторювала Соня, – треба ще пошукати…
Максим і кілька хлопців, що стояли поруч, побігли по дворах.
Усі повернулися ні з чим…
– Викликайте патрульних, – сказав хтось…
Максим дістав телефон. І йому якраз подзвонили. То була Ніна Петрівна.
Максим секунду зволікав і таки відповів, вирішивши, що нічого матері не говоритиме. Поки що…
– Синку, ти де? – голос матері був такий веселий, радісний, що Максим щось запідозрив…
– З роботи їду, мамо. Ти щось хотіла?
– Приїдь до мене. Ми з Оксаною на тебе чекаємо.
– З ким? – вигукнув Максим, не вірячи в те, що чує і ще нічого не розуміючи.
– З Оксаною. Вона в мене.
– Чому вона в тебе? – ледве стримуючись, спитав Максим.
– Я її на вулиці знайшла. Твоя Соня залишила дитину в колисці та кудись пішла. Не знаю, синку, як ти довіряєш їй дівчинку?
– Я зараз приїду, – сказав Максим і вимкнув телефон.
– Соня, не плач, – чужим голосом сказав він дружині, – все гаразд. Оксана знайшлася.
– Де вона? – видихнула Софія.
– У моєї матері. Вставай. Поїдемо.
У розкритих очах Соні Максим побачив розгубленість, радість і водночас ненависть…
– Як вона могла? – прошепотіла дружина. Витерла сльози і пішла слідом за чоловіком.
Відносини з’ясовували бурхливо.
Ніна Петрівна звинувачувала невістку у безвідповідальності, та її – у безсердечності та жорстокості.
Сварку зупинив Максим:
– Загалом, мамо, ми вже зібралися йти писати заяву. Ти хоч розумієш, чим би тобі це скінчилося? Соня, звичайно, не права, але те, що зробила ти, ні в які ворота не лізе. Ти просто уяви, що ми з Сонею пережили за цю годину, що відчували. Ніколи не думав, що ти колись зробиш мені таке.
– Максиме, вибач, – розплакалася Ніна Петрівна, яка тільки тепер зрозуміла, що накоїла. – Я не хотіла. Точніше, не цього я хотіла.
– Тепер вже неважливо, що ти хотіла, мамо. Важливо, що вийшло.
– Та я просто вирішила твою дружину провчити. Ось і все… Вона ж увесь час залишає дитину у колисці! Скільки таких випадків закінчувалися плачевно!
– Все зрозуміло. Ти, як завжди, маєш рацію, мамо. Тільки метод вибрала не найкращий. Не знаю, чи пробачить тебе Соня?
– Пробачить? – обурилася Ніна Петрівна. – Та не треба мені її вибачення!
– Не треба, значить, не треба, – почувся твердий голос Соні, – відтепер прошу вас не з’являтися в нашому домі. А про те, щоб ви мені не дзвонили, я сама подбаю.
Так і закінчилося. Ніна Петрівна спілкується лише із сином. Зателефонувати невістці вона не може – та заблокувала її телефон. До дочки Соня свекруху також не підпускає. Якщо бачить її на вулиці, розвертається та йде в інший бік.
Оксані скоро три роки. Бабусі свою вона не знає.
