Валентина завжди вважала свій шлюб вдалим, а сім’ю – дружною. Чоловік – Максим – був керівником відділу у солідній фірмі, сама вона викладала у медичному коледжі, їхній десятирічний син навчався у школі та займався спортом – відвідував секцію дзюдо. Жили у своїй квартирі, в достатку, мирно.
Але на дванадцятому році шлюбу все змінилося.
-Максиме, не забудь – сьогодні треба оплатити спортивну школу, – нагадала Валентина чоловікові за сніданком.
– Валю, саме сьогодні не зможу. Ми розраховували на хорошу квартальну премію, але нічого не вийшло: великий клієнт в останній момент, клієнт відмовився. Тож премії не буде. Оплати сама – просто цього місяця не будемо поповнювати накопичувальний рахунок, – відповів чоловік.
«Ну, що ж – бізнес є бізнесом. Бувають не лише злети, а й падіння», – подумала Валентина, і сама сплатила всі рахунки.
Це був перший дзвіночок, але вона не звернула на нього уваги. Протягом півроку така ситуація повторювалася ще двічі.
Валентина вирішила уважніше придивитися до чоловіка. Але він приходив додому вчасно, чужими парфумами від нього не пахло, Максим був дуже уважний до неї та до сина.
“Здалося”, – подумала жінка і заспокоїлася.
На початку травня і Валентині, і Максимові вдалося взяти відпустку, і вони всією сім’єю на два тижні вирушили у відпустку. Відпочили чудово! Максимові за всю відпустку ніхто навіть не зателефонував, хоча раніше бувало, що йому доводилося схоплюватися і мчати додому раніше за них з Микитою.
Першого ж дня після відпустки Максим прийшов з роботи засмучений.
– Валю, поки ми з тобою відпочивали, у нас на фірмі відбулися деякі зміни, один відділ взагалі розформували, кілька людей звільнили, а мені тепер доведеться їздити у відрядження. Щоправда, є й хороша новина: зарплату не зменшили, хоча на премії розраховувати навряд чи доведеться.
У перше відрядження Максим поїхав цього ж тижня – у четвер. Повернувся додому у вівторок.
Відрядження почали повторюватися частіше – майже щомісяця: два дні, чотири – не більше. Максим приїжджав веселий, іноді привозив смішні сувеніри чи магнітики.
А на початку вересня чоловік повідомив, що незабаром у нього намічається довге відрядження – днів на десять, а може навіть на два тижні.
– І коли їдеш? – запитала Валентина.
– Здається, п’ятнадцятого, – відповів Максим.
– Сподіваюся, ти повернешся до дня народження Микити.
-До третього жовтня? Звісно! – відповів чоловік.
А приблизно за тиждень до від’їзду чоловіка у відрядження Валентині знадобилося щось подивитись у своїй пошті, але вона випадково відкрила пошту Максима. Серед вхідних листів їй кинувся у вічі восьмий зверху рядок – підтвердження від туроператора бронювання номера в готелі. Валентина відкрила лист: готель п’ять зірок в Анталії, номер з видом на море, з п’ятнадцятого по двадцять дев’яте вересня.
А за цим листом прийшло ще одне: два квитки на ім’я чоловіка та якоїсь Бондаренко Катерини.
«Ось чому у фірми виникли труднощі з грошима! Не у фірми вони з’явилися, а у Максима, – подумала Валентина. – Звичайно, якщо бути чоловіком-святом для якоїсь Катерини хоча б пару разів на місяць, гроші потрібні чималі. А це «відрядження» Максиму точно в копійчину влетіло».
Весь день Валентина думала, що робити. Те, що вона з Максимом розлучиться, жінка вирішила одразу. Але вона хотіла поквитатися з чоловіком. І не просто влаштувати сварку, а так, щоби він надовго запам’ятав.
Перша думка, яка виникла у неї в голові – сховати або викинути його закордонний паспорт, який зараз лежав у ящику комода. Але, подумавши, Валентина від цього відмовилася і вирішила вигадати щось витонченіше.
І ця думка з кожним днем міцніла, тому що вона спостерігала за тим, як поводиться чоловік.
А він поводився ідеально! Був запобігливий і дбайливий, без прохань з її боку брався за домашню роботу, цікавився, що нового сталося на роботі – і при цьому дуже уважно слухав.
Валентина дивилася на нього і думала: «А він чудово знає, що через три дні поїде на море з іншою жінкою. Цікаво, чи їй він теж говоритиме компліменти? Адже він не був таким. Коли на зміну щирості прийшло лицемірство»?
Їй було дуже прикро, але Валентина стримувалася щосили, щоб не показати своїх почуттів.
За два дні до його від’їзду Валентина зайшла на сайт та скасувала бронювання готелю.
Дочекалася, доки на електронну пошту прийде лист, що підтверджує операцію, і видалила його, очистивши кошик.
Коли Максим був у душі, про всяк випадок перевірила необхідні програми в його телефоні. Усі його паролі дружина знала – вони були записані в блокноті, що лежав у тому самому ящику комода.
Потім вона зробила кілька грошових переказів з його карток на свої, а після цього змінила пароль входу в мобільний додаток банку.
Валентина не була певна, що повністю позбавила чоловіка фінансових можливостей, але сподівалася на це. Зате вона точно знала, що створила йому багато проблем.
Напередодні виїзду Валентина запропонувала чоловікові свою допомогу:
– Давай я зберу тобі валізу – сказала вона.
Але він відмовився.
Валентина поклала на крісло кілька сорочок, светр та два пуловери. А наступного дня знайшла їх у пакеті, засунутому за коробки у коморі. Ну, правильно – навіщо йому на пляжі светр та пуловери? Набагато потрібніше шорти та футболки.
Перший дзвінок від Максима надійшов о шістнадцятій годині. Очевидно, вони з Катею вже прибули в готель, а там з’ясувалося, що номеру для них немає і обмежений доступ до грошей.
Валентині було дуже цікаво, що зараз відбувається у готелі, але вона не стала відповідати. А коли телефон перестав дзвонити, відправила номер чоловіка до чорного списку.
Те саме зробила і на телефоні сина, а йому пояснила, що дзвонити татові не потрібно – він працює і заважати йому не можна.
Максим повернувся за тиждень.
Відкривши тамбур, він наткнувся на дві валізи та велику дорожню сумку. На одній із валіз у прозорому файлі лежали копії документів на розлучення. Потрапити до квартири чоловік не зміг – Валентина змінила замки.
Максим вийшов надвір і вирішив почекати дружину біля під’їзду – судячи з часу, Валентина мала скоро прийти з роботи.
Побачивши чоловіка на лавці, жінка посміхнулася.
– Приїхав? А що так рано? Ти ж казав, що повернешся за два тижні.
– Не вдавай, що ти не знаєш, де я був, – різко сказав Максим.
– А я й не вдаю, – відповіла Валентина. – Навіть якби й хотіла, то не змогла б – так вдавати, як ти, я не вмію.
– Отже, все це ти зробила.
– А тобі хіба не сподобалося? – Запитала Валентина. – Зате скільки різних вражень! Хто тобі гроші надіслав? Батьки? Ти, мабуть, сказав їм, що ми з Микитою там, з тобою, що гроші загубили, і нам терміново потрібні гроші. Так?
– Сподіваюся, ти їм нічого не сказала? І де Микита? – Запитав Максим.
– Твоїм я нічого не говорила. А Микита у моїх батьків. Дід його до школи щодня возить, – відповіла Валентина.
– У квартиру пустиш?
– Ні. Гадаю, ти знайдеш, де переночувати. Речі забери, бо сусіди по тамбуру скоро з відпустки приїдуть, – сказала вона.
Максим підвівся за речами, поклав валізи у багажник і поїхав до батьків.
Пояснюючи свою появу, він не став заглиблюватися в подробиці, сказав тільки, що вони з Валентиною вирішили розлучитися.
Але батьки все одно все дізналися. І не тільки вони, бо розлучення було довгим, та ще й супроводжувалося поділом майна. Максим спочатку хотів залишити трикімнатну квартиру колишній дружині та синові, забравши собі тільки машину, але потім чомусь передумав. Тому вся ця процедура тривала майже півроку. Поки продавали, поки купували.
Валентині батьки допомогли придбати двокімнатну квартиру. Максим взяв двокімнатну в іпотеку.
Валентині її нова квартира сподобалася: по-перше, ближче до батьків, по-друге, зовсім недалеко від роботи.
Максим у результаті виявився не дуже задоволеним: розлучення, а особливо його причина, серйозно зіпсували йому репутацію – довелося шукати нове місце роботи. Та й Катерина, заради прекрасних очей якої він зруйнував свою сім’ю, кудись зникла.
Микита спочатку переживав через те, що йому довелося змінити школу. Але незабаром він знайшов нових друзів, і причин для розладу більше не було: мама була поруч, тато іноді приходив.
Загалом, життя знову стало розміреним і спокійним. Лише родини вже не було.
