Якось усе разом на купу. Проблеми з роботою, скорочення, мати заслабла.
А ще проблеми з оплатою кредиту на квартиру. За великим рахунком, остання проблема Лізу хвилювати не повинна була.
Кредит було оформлено на чоловіка ще до весілля, але платили вони разом.
Якщо розібратися і все підрахувати, Ліза платила більше.
А зараз і взагалі все доведеться платити їй, бо Бориса знову скоротили. Це була також проблема.
Він уже місяць шукав роботу, звісно ж, не вперше.
Ліза намагалася розподілити гроші, але їх дуже не вистачало.
Останньою краплею стали чоботи…
Ліза купила нові чоботи, у старих ходити було просто неможливо і соромно.
Недорогі, але через них сталася грандіозна сварка.
Борис помітив обновку. Одразу йому на телефон прийшло нагадування про черговий платіж.
– Перекажи мені терміново гроші на кредит. Усю суму. Завтра – останній день оплати.
– Усю?! Я не маю стільки. Тобі дали розрахунок. Скільки ти маєш? Ми домовлялися тільки на половину. І взагалі, ти сам збирався все платити.
– Яку половину? Потрібно платити все!
– А чим ми харчуватимемося? У нас також скоро скорочення. Сподіваюся, що мене залишать, але раптом…
– А не треба було чоботи купувати!
– А ти свої гроші куди подів? На їжу витратив? Так холодильник майже порожній. Ти навіть комуналку не сплатив. Адже теж уже термін підійшов.
– А я собі купив куртку й кросівки. Як я піду в старому на співбесіду?
– А для мене чоботи не треба?
– Гроші скидай!
– У мене немає грошей. Знайди їх сам. Зрештою, позич у матері. У мене ще й мама в лікарні, гроші потрібні на фрукти, на ліки.
– Сама нехай справляється! Ми ж без квартири залишимося.
– Я й так без квартири. Ця твоя, я ж прописана в мами.
– Ти моя дружина! Живемо разом, треба платити разом. Знайду роботу – сам все платитиму.
– Я це вже вп’яте за рік чую. Йди машини мити, там постійно треба працівників…
– Та ти що?! – не даючи договорити вигукнув Борис. – Я з вищою освітою, й мити машини?!
– Там зарплата щодня. На кредит можна заробити. Можна й інші варіанти знайти.
У цей час в двері постукали. Борис відкрив двері. На порозі стояла його мати й брат.
– О! Неочікувано. Ми на вас не чекали.
– А ми приперлися, – весело сказав Петро. – Це я маму потягнув до вас, давно не бачилися, повз проходили. Сьогодні ж вихідний. А ти чого такий злий? Не радий нам?
– Радий…
– Знову твоя недолуга сварку влаштувала? – сказала свекруха Лізи, навіть не соромлячись її.
– Я чогось не знаю? – запитав Петро.
– Петре, не лізь. Це не твоя справа.
– Давай, синку, став чайник. Ми принесли тортик. І розповідай, що тут у вас сталося.
Лізу до столу навіть не запросили, та вона вже й сама збиралася йти, треба було до мами в лікарню. Вона одягнула нові чоботи, взяла телефон, і гукнувши з коридору, попрощалася з гостями…
– Я тобі грошей дам, синку, але тільки в борг. Як Лізка отримає зарплату, одразу мені на картку скинь, – сказала мама вислухавши сина.
– Мамо, але квартира Бориса. До чого тут Ліза?
– Петре, не лізь. Не твоє діло! – строго сказала мама. – Ти неодружений ще. Тобі це нідочого. А потім ми тебе навчимо, як з дружиною поводитися.
Петро замовк і задумався, а мати з Борисом почали обговорювати Лізу.
– Дивне сімейне життя, – подумав він. – А вони ж одружені лише рік. Та й Борис якось дивно поводиться…
Мати з Петром пішли, залишивши господаря одного.
Ліза повернулася трохи пізніше, аніж розраховувала. Треба було після лікарні ще заїхати, погодувати маминого кота. Добре, що мама вже почала одужувати.
– Мама грошей дала, тож із зарплати все їй треба буде повернути. Зрозуміла? – гукнув Борис.
– Зрозуміла. Шукай роботу, і все віддаси. Я поки що поживу у мами, – спокійно сказала Ліза і пішла збирати речі, вона вирішила подумати.
Борис навіть слова не сказав проти і не помітив її відходу, він спілкувався тим часом з мамою.
Тільки вночі він подзвонив їй.
– Ти де?
– Як де? Сплю. Вранці на роботу. Я ж тобі сказала, що поки що у мами побуду. Завтра заїду, треба деякі речі взяти…
Тільки ось на неї чекав несподіваний сюрприз.
Спеціально це зробив Борис, чи просто не чув, що дружина зайде по речі, але вдома він був не один.
Дівчина скочила з ліжка. Вона хапала свої речі і весь час закривала своє обличчя. Але це не завадило Лізі впізнати її – сусідка свекрухи.
– А що ти хотіла?! Думаєш, пішла і заміни не буде?! Тобі краще повернутись. На чоловіка з квартирою охочі знайдуться.
– Чоловік із квартирою – звучить гордо, але якось гидко у твоєму випадку.
– В якому сенсі?
…Ліза пішла. Вона подала на розлучення. Її маму виписали з лікарні.
А через два місяці її знайшов Петро.
– Лізо, я щойно дізнався про ваше розлучення. Приїхав із заробітків. Мати вимагає грошей братові на кредит. Про тебе пліткують. Що трапилося?
– Ти прийшов мене вмовляти помиритися з Борисом? Ну ні. Вони мені й так влаштували. Я не маю платити за Бориса.
– Не маєш… Я хотів інше сказати… Я, як тебе побачив з братом, то одразу закохався. Прямо на вашому весіллі. Розумію, що це звучить безглуздо, але нічого вдіяти з собою не можу…
– Із вашою родиною я більше не хочу мати ніяких справ.
– Я не вся родина. Борис у нас взагалі мамин синочок. Його мати виховувала, а я втік до батька, коли вони розлучилися. Ми зараз разом із ним їздимо на заробітки. А до матері я так просто провідати, заїжджаю. Ми взагалі хочемо з батьком влаштуватися там. Хочеш змінити ситуацію?
– За тебе тепер кредит платити? Взяв уже? Або твоєму братові віддавати, щоб у нього квартиру не відібрали.
– Я розумію і не кваплю тебе. А братові я грошей не даю і матері теж. Квартиру разом виберемо, але спочатку одружимося. Ти подумай, я не кваплю. Можеш спочатку з нами поїхати. Там і тобі знайдеться робота. Подивишся.
– Це все дуже несподівано… Мені так спокійно стало після розлучення. Ніхто не нервує, не вимагає нічого. Живу в своє задоволення, купую що хочу…
– Я тут ще тиждень буду. Батько квартиру продає, там купуватиме. Я тебе запрошую до нас у відпустку. А потім буде видно.
– У відпустку можна. А так у мене мати…
– Але ж вона в тебе ще не старенька. А зараз я запрошую прогулятись.
І вони погуляли…
А через тиждень вони разом поїхали. Ліза їхала поки що у відпустку. Мама її відмовляла – все ж таки брат колишнього чоловіка, одна сім’я…
Але Петро був повною протилежністю брата. Серце Лізи розтануло.
Вони побралися через рік. Колишня свекруха здивувалася, але так і залишилася свекрухою.
Звичайно, була незадоволена, адже в улюбленого сина кредит не чекає.
А от у родину Петра вона не лізла. Далеко, та й син одразу дав зрозуміти, щоб не лізла.
Петро не купував квартиру до шлюбу, а потім вони оформили їх у рівних частках.
Ліза хотіла частку відповідно до вкладень (у неї було менше грошей), але Петро наполіг на половині. За кредит було платити небагато й недовго.
Мама Лізи часто приїжджала в гості. А потім зовсім їх здивувала – вирішила переїхати. Ліза була вагітна.
– Допомагатиму. Заважати не буду, житиму окремо. Я вже й знайшла роботу.
– Роботу? Може вам нареченого краще знайти? – пожартувала Ліза.
– Цього не треба.
Трохи згодом Ліза з Петром дізналися, що їхні батьки вирішили жити разом.
– Ми розписалися! – сказали вони.
– Мамо, а я думала, де ти пропадаєш, а ти в нареченого!
– Ні. Вже у чоловіка. Ви не проти?
– Ні. Будьте щасливі.
– І ви теж, діти мої…
