Про те, як їй з чоловіком пощастило, Жанна подругам усі вуха продзижчала. Такий щедрий її Олег, такий уважний, порошинки з неї здуває, мало не на руках носить.
Люда, сусідка, і без слів це бачила. Як не зайдеш до них у гості – свіжий букет у вазі, чоловік дивиться на Жанну ласкаво, компліменти говорить:
– Ти моя хороша!
– Кохана!
– Ходімо, моя красуне!
– Ой, як смачно! І як це я таку господиню знайшов? Сам собі заздрю!
Ну й інші «ніжності» у зверненнях один до одного, ніжні погляди та щомиті турбота. Наприклад, дружина із сином на руках із сусідкою розмовляє, а чоловік через п’ять хвилин підходить і забирає у неї малюка. Хоча його ніхто не просив! Люда знає точно: її Сергію на думку навіть не спало б дружині руки звільнити.
Адже це спеціально не зіграєш!
У дворі теж – Олег двері в машині відчинить, руку подасть, нарядом дружини голосно захопиться, щоб перехожі чули. І сусідці комплімент скаже. Такий уже завзятий, ввічливий і солодкий, аж заздрощі беруть.
У Людмили чоловік зовсім інший.
Мовчун, на емоційні прояви скупий. Про кохання своє він Людмилі один раз у житті говорив – до весілля ще. Десять років тому.
Але Люда у його коханні за ці роки жодного разу не сумнівалася. Так, добрих слів він не говорить, але поганих від нього не почуєш, чи причіпок щодо їжі, чи закидів про прибирання, претензій щодо обновок чи манікюру.
Просто спокійний він такий, як і вся його родина. Для них кохання – дієслово. Мовчки робити щось для сім’ї та дітей, все в будинок, вільний час присвячувати близьким, а подарунки та компліменти – це у свята.
Загалом такої уваги, яку Олег приділяє своїй зірочці Жанні, у Людмили ніколи не було. І, що приховувати, ні-ні, та й зітхала вона про це. Така вже жіноча душа: хочеться іноді, щоб дифірамби тобі співали. Ну хоч раз на рік і без календарного приводу типу 8 березня.
Але настало літо. Вільний вечір. Людмила із приятелькою Галиною заскочила після роботи до кав’ярні – перемолоти останні події та поговорити про жіночі нісенітниці.
А там за столиком… Олег і дівчина з ним гарненька, молоденька, у доньки годиться. Сидить, за руки її тримає, гладить по щічках, періодично до себе притягує.
Людмила від зухвалості аж застигла. Аж подружка помітила:
– Що з тобою? Ти немов примару побачила! – заявила Галина.
– Сусід мій, він за тим столиком, бачиш, яку красуню обходжує?
– Бачу. Гарна. І що? – здивувалася Галя.
– Він одружений, негідник. Такий ідеальний чоловік, ти б знала. Ласкавий, дбайливий. Тільки в кіно таких бачила, їй-богу. Аж заздрила іноді сусідці.
– Так не заздри більше!
– Слухай, я піду ще раз меню попрошу – хочу, щоби цей лицемір мене помітив. А то щось він зовсім знахабнів, нічого довкола не бачить.
– Йди звичайно! Винен чоловік завжди в господарстві знадобиться.
Люда пройшла до каси, зробила усе, щоб ловелас її помітив. Повернулась на місце:
– Ну як? Полегшало? – Усміхнулася подружка.
– Так! Бачила б ти його очі! Тільки на мить там пережиття вистачило. Потім кивнув так хитро, а в очах прохання: мовчи, мовляв, давай помовчимо…
– Розкажеш дружині?
– Ой не знаю. Ні напевно. Жаль її. Та й син у них молодший маленький зовсім. Не хочу її засмучувати.
Після того випадку Люда стала рідше заходити до Жанни. Найчастіше розмовляє з нею на вулиці – вона з роботи повертається, а Жанна з малюком гуляє. І щоразу Олега свого хвалить. Мовляв, ранок у неї без поцілунку не починається. А на річницю весілля він їй комплект купив. Тільки долю дякує, який у неї Олежик чудовий.
«Не тобі одній» – хочеться іноді Людмилі додати.
Але вона стримується.
Адже всяке в житті буває. Може, Жанна знає про пригоди чоловіка і її це влаштовує. Тому що – Люда думає – не може дружина не відчувати зраду. А якщо Жанна така наївна і ні про що не здогадується, то тим більше – не варто лізти в чужі стосунки.
Головне, свого чоловіка Люда ще більше почала цінувати. Всією душею відчуває: він вірний і надійний. І її кохає. Тож нехай краще скупий буде на слова.
