– Оце так новина, любий! Ти серйозно? Це не жарт там ніякий? – Людмила не вірила своїм вухам.
– Та не жартують так, взагалі-то, – її чоловік Юрій був серйозний як ніколи.
– Взагалі то такі речі озвучують одразу після знайомства, – сказала Людмила. – Мені треба було самій перевірити у тебе документи, чи як?
– Я розлучуся! – палко сказав Юрій. – Не засмучуйся, кохана…
– Так, ти мене засмутив! – сказала Людмила. – І дуже! Розлучишся? Та гаразд!
Сама Людмила розлучилася із чоловіком, коли їй було 40. Після розлучення минуло вже 7 років. Вона жила разом із сином студентом у просторій трикімнатній квартирі.
Так як це була її квартира, колишній чоловік 7 років тому переїхав від них. Він пішов з однією валізою. Потім поїхав у інше місто, і більше вони з сином нічого про нього не чули.
Незважаючи на те, що чоловік навіть не став позиватися до Людмили через майно, розлучилися вони погано, з великою сваркою. Та й жили вони, постійно сварячись. Ініціатором розлучення була Людмила. Сказала, що втомилася від чоловіка за 20 років.
Тепер відпочивала і ні про що не шкодувала. Та й коли шкодувати? Життя тут же вихором закружляло її у своїй круговерті. Подруги, кафе, курорти, пікніки за містом, дівочі посиденьки. І, зрозуміло ж, увага чоловіків.
Людмила завжди була красунею, цього в неї не відібрати, як то кажуть. Висока, струнка шатенка. З карими очима, смаглява.
Любила одягатися у біле й червоне. Ці кольори їй дуже пасували. Ще любила ходити у чорному. Але всі довкола твердили, що їй не личить чорний колір, вона з ним наче зливається. Прислухалася і тому в чорне вдягалася рідко.
Увага чоловіків не значить стосунки. Ось саме стосунків у Людмили за ці роки після розлучення не було жодного разу. Чоловіки крутилися поряд, захоплювалися, говорили компліменти. Але як тільки розмова заходила про побачення (іноді Люда вже сама починала натякати), одразу зникали.
Жінка не розуміла, що не так.
– Час не настав значить, – заспокоювала її мама.
Але Людмила не вірила ні в долю, ні в інші придумані людьми проблеми. Вона вирішила, що їй просто не щастить.
Пощастило нарешті Людмилі, коли їй виповнилося 47 років. Коли вона вже й чекати перестала і зовсім зневірилася. Коли вирішила здатися й почати старіти.
Все частіше вона почала повторювати, дивуючи своїх подруг, що «вже роки не ті» та й «які стосунки можуть бути під 50». При цьому виглядала Люда молодшою за свій вік. Вона, як і раніше, була дуже привабливою.
Із Юрою Людмила познайомилася на пляжі. Вона з подругами, як завжди, поїхала на море у серпні. Коли Юрій побачив її, то одразу звернув увагу. Людмила вирізнялася на загальному пляжному тлі. Струнка, засмагла, у білому відкритому купальнику. Пишне чорне волосся, сліпуча посмішка.
– Та їй у кіно зніматися! – подумав Юрко.
Але не злякався і підійшов знайомитись. Чоловік Людмилі теж одразу сподобався. Високий, такий як вона. Така сама, як у неї гарна, посмішка. Симпатичний, одним словом.
Старший за неї на 5 років. Колишній чоловік, навпаки, був молодший на рік. І Люда вважала його трохи нерозумним через це чомусь. Їй завжди хотілося старшого чоловіка.
Але найголовніше, що зачарувало Людмилу, це інтелект чоловіка. Юрій мав добре поставлену мову. Крім того, Юрій чудово співав і грав на гітарі. От же ж пощастило їй!
З відпустки Люда повернулася не одна, а з чоловіком. Юрій здав свій квиток, він мав поїхати на 2 дні пізніше. І купив на рейс Людмили. А до свого міста Юрій повернувся за кілька днів.
Виявилося, що жили вони в сусідніх містах, лише півтори години їзди. Юрій жив сам. Ця квартира дісталася йому від батьків, яких вже не стало.
Син Людмили нормально поставився до того, що мати приїхала з моря не одна, а з Юрієм Олександровичем. Хлопчик любив матір, хотів їй добра і зовсім не був проти її щастя.
Юрій не ризикнув приховувати, що він одружений. І це стало для Люди неприємною новиною. Але Юрій запевнив, що вони із дружиною розлучилися назавжди. Пів року тому він пішов від неї. Там у нього залишилася дочка, ровесниця сина Людмили.
Розповів він це, коли вони вже повернулися з моря. І запевнив кохану, що обов’язково розлучиться.
– Ти мені не віриш? – запитав Юрій.
– Одна з моїх подруг вже 11 років вірить своєму коханому чоловікові, що він розлучиться. Завтра…
– Але я не він! Я розлучуся, обіцяю!
– Знаєш, я зараз навіть питати не буду коли. Тому що мене не турбує, коли ти збираєшся це зробити. Я просто сама тобі скажу якось.
– Що скажеш?
– Коли ти розлучишся!
– І коли ж?
Юрій вочевидь не розумів, що відбувається. У нього до Людмили було багато жінок, але жодна з них не поводилася так впевнено. Жодна жінка жодного разу не казала йому, щоб він негайно розлучився.
Тому те, що він почув у відповідь на своє запитання, вразило його.
– Завтра! – сказала Люда.
Це було дуже і дуже дивно, але… Юрій розлучився. Він послухався, зробив так, як сказала йому жінка, з якою він був знайомий лише 15 днів.
Кохання закрутило голову. Почуття, емоції, все таке свіже, таке приємне, таке привабливе. Яка жінка! З нею поруч пройтися пляжем, містом – це ж просто мрія будь-якого чоловіка.
Він не готовий був втратити її, тільки-но зустрівши. До Люди у нього були всі якісь сірі. Хоча сам він красень, знав про це чудово, і гідний був найкращого.
Так вони почали зустрічатись. Весь тиждень – кожен у себе у місті, на роботі. А на вихідних – разом. Здебільшого Людмила сама їздила до Юрія.
Все ж таки вона жила не одна, а з сином. І в Юрія їм було вільніше, простіше. Вони проводили час удома, ходили в кіно, в кафе. Влітку – на дачі. У відпустку – завжди разом. Гостьовий шлюб влаштовував обох.
Минуло 5 років.
На той час син Людмили вже закінчив університет і одружився. Батьки невістки жили у великому будинку, і молодята оселилися в них. Люда тепер жила одна. Їй усе частіше ставало сумно вдома вечорами у будні. Але нічого не вдієш, Юрій живе в іншому місті.
Останні дні літа Людмила і Юрій намагалися частіше бувати у нього на дачі. Там був сад та невеликий город. Людмила завжди дивувалася, як він усе встигає. І будинок, і робота, і дача. І особисте життя.
Люда якось запропонувала продати дачу. Але Юрій не погодився. Сказав, що це пам’ять від батьків, вона йому дорога.
У цей день нічого не віщувало неприємностей. Людмила та Юрій зібрали велику сумку яблук. Тепер сиділи на веранді й пили чай. Увечері вирішили повернутися до міста, ночі стали холоднішими.
За чаєм вони весело щось обговорювали, настрій був чудовий, погода теж. Юрій накидав у чайник шматочки запашних яблук. З собою вони привезли свіжих здобних булочок із пекарні.
Раптом у Юрія задзвонив телефон. Він відповів.
Людмила прислухалася і взялася за голову. Вона раптом зрозуміла, хто йому дзвонить.
То була його колишня дружина!
Пройшло вже хвилин 15, а Юрій все продовжував говорити з колишньою. Люда спочатку просто занудьгувала, а потім почала злитися.
Коли минуло пів години, а розмова все не закінчувалася, Людмилі несподівано прийшла думка, яка за 5 років жодного разу її не відвідала.
А раптом… Вони зустрічаються?! Адже Юрій та його колишня дружина живуть в одному місті. На відміну, до речі, від них із Юрієм. Ну що може завадити їм бачитися? Нічого.
Вони так приємно спілкуються телефоном. І крім того… Людмила пам’ятає, що Юрій не був ініціатором свого розлучення. Ініціатором їхнього розлучення була вона, Людмила.
Він не хотів розлучатися! Просто вони роз’їхалися на якийсь час. Можливо, вони б і зійшлися потім знову. Але з’явилася вона і змусила його розлучитися. Цілком можливо, що колишні чоловік і дружина продовжують бачитися!
Коли Юрій нарешті закінчив розмову, Людмила не втрималася і влаштувала йому сварку. Все, що спало їй на думку за ці пів години, вона виказала чоловікові в не підбираючи слів.
Вони ще ніколи не сварилися так сильно, це сталося вперше. Для Юрія галас Людмили став несподіванкою. Він ніяк не очікував такої реакції на свій, як йому здавалося, нешкідливий, звичайнісінький вчинок.
Так, він спілкується із колишньою дружиною. З якою після розлучення збереглися добрі стосунки. Зустрічаються вони в дочки вдома, там народився внук. Зідзвонюються. Що тут такого?
Під час суперечки Юрій раптом різко підвівся з-за столу. Так, що стілець, на якому він сидів, перекинувся. Від гуркоту Людмила замовкла. І в цей момент Юрко тихо, але чітко сказав:
– Іди.
Потім він вийшов із дому, сів у машину й поїхав. Людмила, як уві сні, зібрала свої речі й пішла на зупинку, яка була поруч із селом. Вона сіла на автобус, але поїхала не на вокзал, а додому до Юрія. Вона мала свої ключі від його квартири.
Юрія вдома не було. Людмила прибрала і приготувала вечерю. Юрій повернувся вже за північ, на таксі. Їздив до друга у гості, погульбанили трохи, поговорили. Треба було з кимось поділитися.
Коли він повернувся додому, то здивувався, що Люда не поїхала. Завжди така горда, трохи навіть зарозуміла, Людмила залишилася.
Коли Людмила спробувала поговорити з ним, Юрій зрозумів, що він не радий, що вона залишилася. Краще б поїхала. Йому було дуже неприємно спілкуватися з нею після сварки. Юрій дуже розчарувався у цій жінці.
Він був ввічливим, вихованим чоловіком, який не зміг виставити жінку з дому. Ні цього вечора, ні наступного дня. Але чекав, що та сама піде. Він із нею не розмовляв. Загалом ігнорував.
Люда подзвонила начальниці й попросила 3 дні вихідних. Всі ці дні вона намагалася всіма силами догодити своєму коханому чоловікові. Але він її не помічав і розмовляти з нею не хотів.
Коли Людмила поїхала додому, вона була впевнена, що Юрій змінить замки. Адже вона мала ключі і від його квартири, і від дачі.
На наступних вихідних вона знову, як завжди, приїхала.
Коли підходила до будинку Юрія, у неї стрепенулося серце. Ось зараз вона все і скаже.
Двері відчинилися. Юрій був удома.
– Привіт, Юрко. Я прийшла, щоб сказати тобі, що в мене є інший, – сказала Людмила. – Так-так, я зустріла іншого чоловіка. Він вдівець… Не буду казати, що це якесь шалене кохання поки що, час покаже, що і як… Будь щасливий.
І Людмила пішла. Юрій був ошелешений. Його кинули…
…Ось так, часом здається, що це шалене кохання і майбутнє буде щасливим і радісним, але минуле не пускає, тримає тебе в своїх міцних, цупких обіймах.
