Людмила приїхала на весілля своєї дочки Анастасії у день реєстрації, заздалегідь оплативши номер у готелі.
Настю вона одразу попередила, що зустрічати її не треба, вона сама добереться до готелю і вчасно приїде в ЗАГС, так що молодята нехай займаються своїми справами.
– Мамо, але ж у нас ще буде викуп нареченої і багато чого цікавого! – сказала Настя. – Хотілося, щоб ти подивилася.
– Нічого, доню, я потім у записі подивлюся. Ну що робити, якщо за день до весілля я працюю, а рано-вранці тільки поїзд. Не турбуйся, я приїду в готель, причепурюся і до першої дня буду на реєстрації!
Звісно, їй хотілося б підтримати доньку, але так склалися обставини.
Начальник не відпустив її заздалегідь, проте зі скрипом дав три вихідні.
Є час дістатися до готелю, недалеко від ЗАГСу, швидко зробити зачіску й макіяж і якраз на першу бути на реєстрації.
Жаль, звісно, що вона не підтримала доньку на викупі.
Але Людмилі ця церемонія здавалася зайвою – дочка з майбутнім чоловіком Степаном уже живуть майже два роки разом, що за вистави?!
Але так захотіли молодята, що вдієш…
Нареченого Степана вона знала – Настя з ним приїжджала у відпустку.
Хороший хлопець, сором’язливий, небагатослівний, зате усміхнений і явно любить свою Настю.
Проте Людмила не знала батьків Степана, розмовляли вони лише по телефону напередодні весілля.
Начебто приємні люди, можна подружитися.
Настя говорила, що сукню вона взяла на прокат, весілля буде у невеликому кафе приблизно на 20-30 людей.
Фотограф – друг Степана, а ведуча – молода жінка, ще не зовсім досвідчена, зате недорого бере.
Загалом все традиційно.
Зустрілися всі на розписі. Настя щаслива і гарна, маму міцно обіймала перед церемонією, свати, багато молоді – друзів молодят.
Після одруження поїхали у квартиру сватів до шостої вечора, перед святкуванням у кафе.
Людмилі дали переглянути відео викупу нареченої.
– Боже мій, що це таке? – подумала Людмила. – Якісь безглузді плакати, віршики, примовки, конкурси на сходовому майданчику, як для дітей. Одразу видно, що ця ведуча зовсім недосвідчена, скачала якісь безглузді сценарії з інтернету. Ох і ніяке!
– Настю, а де ви її взяли, цю дивну тамаду? – запитала Людмила.
– Ірину? За оголошеннями знайшли. У неї були хороші відгуки.
– Ну, відгуки – це ще не показник. Їх можна і самим понаписувати.
– До речі, мамо, ось тобі листівка із віршами, Ірина скаже, коли тобі текст прочитати.
– Ну вже ні! – подумала Людмила.
Вона скаже все своїми словами від душі.
Сваха Наталя теж сиділа зі своєю листівкою, приготовленою для неї і не знала, що з нею робити. Ось, знайшла застосування – помахала перед обличчям, як віялом.
– Що, у тебе теж нісенітниці ці?
– Ага, – кивнула Наталя. – Але що робити, таку ведучу знайшли, то що тепер міняти? Відбудемо якось. Свій аванс вона вже відпрацювала зранку, а ввечері доплатимо за танці з конкурсами.
Наталя подобалася Людмилі – своя людина і все розуміє. Сват теж непоганий, але він постійно спілкується з чоловіками, у них там свої секрети.
…І ось, ближче до шостої вечора у кафе приїхали всі гості. Настя розгублено весь час намагалася зв’язатися з Іриною, але та не відповідала на дзвінки, а надсилала СМС: «Скоро буду, трохи затримаюся».
Ось уже шоста година, гості сіли за стіл. Десять хвилин, п’ятнадцять… А Ірини нема! Знову відписки якісь…
Настя нервувала, свідки теж, гості ніяково поглядали на салати, ковтали слину.
Ще п’ять хвилин пройшло – одні відписки від Ірини!
І тут Людмила раптом встала з-за столу і вирішила діяти!
– Ну, годі! – сказала Людмила. – Любі гості, ви хочете, щоб вступна церемонія тривала годину із зачитуванням довгих віршів, жартів тощо?
Гості пожвавішали і похитали головами. Всім уже хотілося їсти й веселитися.
– Тоді наповнимо келихи, а я скажу коротку промову своїми словами й почнемо святкувати!
Промова була від душі. Людмила її спеціально заздалегідь не готувала.
А навіщо?! Вона і так знала, що сказати.
Дзвін келихів, вилки застукали по тарілках, стало трохи веселіше.
– Наталю, допомагай мені, треба рятувати весілля! – прошепотіла Людмила. – Давай шукати швидко все те, що стане нам в нагоді – якісь розваги, конкурси і можна ще запросити того, хто у цей час вільний для розваг. Я намагатимусь вести якось весілля, впораємося.
Тут же підключили свідків, у яких у руках теж були заздалегідь заготовлені промови від Ірини.
Все полетіло у сміття – всі листівки й листочки написані по шаблону.
Добре, що свідки виявилися кмітливими, швидко вникли в обстановку і все вже пішло за іншим, спонтанним сценарієм.
А через годину з’явилася Ірина – жінка років тридцяти, хотіла втрутитися у хід святкування, але Людмила її зупинила:
– Більше ми ваших послуг не потребуємо, тож до побачення.
– Ну так, я винна, трохи запізнилася: із зачіскою затримали, дитину з садка забрала, потім ці затори в місті. Нічого страшного, можна було й зачекати. Давайте всі розсядуться на свої місця і все піде, як треба.
– Як треба вже йде, але ви, можна сказати, спробували нам зірвати все весілля. Зачіска, дитина, затори – все це ваші проблеми, але за ці проблеми ми вам платити не збираємося, весілля вже йде без вашого сценарію, до речі – досить поганого, судячи з розповідей свідків.
Ірина пішла мало не зі сваркою, добре, що молодята цього не помітили.
Разом із Наталею вони чудово провели весілля, знайшовся в інтернеті навіть фокусник для розваг.
Людмилі й Наталі відпочити не вдалося, зате було радісно на душі, що вони гідно змогли провести свято.
На наступний день Людмила сказала дочці:
– Ти пробач, все пішло не зовсім за традицією, без ведучої, але ми старалися, як могли.
– Та за що ти вибачаєшся?! Навпаки, ви з Наталією Іванівною врятували наше весілля!
Я як глянула сьогодні на відео, як проходив викуп нареченої – це ж взагалі вже, як на дитячому святі!
Уявляю, як ця Ірина все зіпсувала б у кафе, якби не запізнилася…
Тож вами – нашими мамами, тільки й пишатися можна! Спасибі вам!
