— І це ти називаєш прибиранням? Завжди підозрювала, що домашнє господарство це не твоє! – завила свекруха.
– З чого раптом? — брови Людмили поповзли вгору. — Раніше вас все влаштовувало.
— Все пізнається в порівнянні — повчально відповіла та. – Твоя сестра – ось хто справжня господиня.
— Наскільки я пам’ятаю, спочатку ви навіть чути не хотіли про те, що Світлана поживе в нас деякий час, — уперла руки в боки невістка. – А тепер що?
— А тепер я бачу, що була неправа. Зрештою, головне – вчасно визнати свої помилки.
***
— Я не знаю, що мені робити, — скаржилася сестрі Людмила на прогулянці. — Відколи ти приїхала, я тільки чую, яка ти молодець, і яка я погана дружина і господиня.
— Та не бери в голову, Людмило. Ти ж знаєш, які вони, ці свекрухи, — відповіла та.
— У тому й річ, що Ніна Олександрівна ніколи не відрізнялася поганою вдачею. Коли ми з Денисом одружилися, я вважала, що в мене найдобріша і найпрекрасніша свекруха на світі. Вона допомагала нам по господарству, сиділа з онуками, ніколи не дорікала нам за те, що ми живемо у її квартирі. Завжди дякувала, коли ми допомагали грошима.
— А ви ніколи не думали з’їхати? Купити свою квартиру, жити окремо.
— Я ж тобі кажу, нам і тут непогано жилося. Тим більше, що свекруха любить онуків і нас не виставляє. Не розумію, що на неї знайшло…
— Може, їй нудно? Жили ви собі спокійно, а тут приїхала я, і у твоєї свекрухи з’явилася можливість розважитись, — припустила Світлана.
— Ну, не знаю… — засумнівалася сестра. — Якщо це так, то це дуже дивні розваги.
— Не переймайся, я ж не назавжди залишусь, ось закінчу свої справи, повернуся назад до себе, і все у вас налагодиться.
***
– Спробуй пиріг, Денисе, це дуже смачно, – мати взяла великий шматок і простягла синові.
— Так, і справді, Люда завжди вміла пекти, — він з любов’ю глянув на дружину.
— Можливо, але цей пиріг приготувала Світлана. І ще ось це м’ясо, ти тільки спробуй. Ніколи раніше я не їла нічого подібного.
– Я рада, що вам сподобалося, – з усмішкою відповіла гостя. — Це найменше, чим я могла б віддячити вам за гостинність.
— До речі, як ідуть твої справи з квартирою? — поцікавилася Ніна Олександрівна.
– Рухаються, – відповіла та. — Дякую вам, що прихистили, бо я б не знала, що й робити. Незабаром вступлю в право спадщини, тоді зможу щось зняти, доки ремонт іде.
— Ти можеш не поспішати, ми тебе не женемо, — господарка привітно посміхнулася. — А скажи, як так вийшло, що батько залишив спадок тільки тобі? Людмила казала, що у вас ще є родичі, брат, здається.
– Ми з Людою зведені сестри, – пояснила гостя. — У Люди і брата інший батько.
— Зрозуміло, — замислено сказала жінка.
І тут же схаменулась:
— Ти вибач, що я цікавлюсь, але знаєш, ти нова людина в нашій родині, мені цікаво!
– Та нічого, я розумію, – посміхнулася гостя і крадькома кинула погляд на сестру.
Та сиділа похмуріша за хмару.
***
— Не подобається мені все це, Світлано, — казала Людмила сестрі, коли вони лишилися самі. — Щось свекруха дуже цікава стала, все розпитує, випитує.
— Та облиш, Людо, їй просто цікаво, кого вона в хату впустила. Якби до тебе в квартиру привели якогось родича, який невідомо звідки взявся, ти б теж спробувала довідки навести, ні?
— Не знаю, Світлано, може, й спробувала б, але в гаманець точно не полізла б.
– Та вона й не лізла особливо, так, спитала і все.
***
— Ти зовсім не дбаєш про дітей! Якби не Світлана, вони б пішли в садок у брудних колготках! – обурювалася свекруха.
— Ніно Олександрівно, ви ж знаєте, що у мене на роботі аврал, мені зовсім не до колготок. І ви так кажете, ніби я взагалі за дітьми не дивлюся!
— А твоя сестра чомусь встигає стежити, щоб племінники ходили в чистому одязі.
— Та мені не важко, на роботі все спокійно, багато часу ввечері. Я тільки рада з малюками провести час, — примирливо сказала Світлана. — Люда сильно втомлюється, а я можу допомогти, то чому б і ні?
— Ти дуже дбайлива, Світлано, це мені подобається, — свекруха обдарувала гостю променистою усмішкою. — Я впевнена, що коли у тебе з’явиться сім’я, ти будеш прекрасною дружиною та господинею.
***
— Сьогодні нас кличуть у гості. Денисе, ти пам’ятаєш Петра Сергійовича? – Ніна Олександрівна чепурилася перед дзеркалом.
— Так, мамо, це старий друг тата.
— Ну отож, він нещодавно приїхав зі своєї чергової поїздки і хоче зустрітися. Тож збирайтеся.
— От і добре, ви йдете, а я за дітьми догляну, — запропонувала Світлана.
– Нічого подібного! — заперечила Ніна Олександрівна. — Ми йдемо всі разом, малечу теж візьмемо.
Вона окинула поглядом стомлене обличчя невістки, що тільки-но повернулася з роботи.
— І впорядкуй себе, Людмило. Одягни щось пристойне, причешися, а то своїм виглядом ти не сподобаєшся Петру Сергійовичу.
Людмила важко видихнула, але покірно пішла переодягатися до виходу.
— Зверни увагу, Людо — сказала свекруха зневажливим тоном, поки вони їхали в машині. — Твоя сестра прийшла незадовго до тебе, але встигла переодягнути племінників і себе упорядкувати.
Світлана співчутливо подивилась на сестру.
— Нам пощастило, що маємо Світлану, — похмуро прокоментувала невістка. — Якби не вона, наші діти не сподобалися б своїм виглядом Петру Сергійовичу.
— А ще Світлана не сміється і не дозволяє собі уїдливих зауважень, — повчально додала свекруха.
Невістка промовчала, після важкого робочого дня сил сперечатися в неї не лишилося.
***
— Я не зрозумію, чого вона хоче досягти?! Весь час щось критикує, чіпляється! – обурювалася Людмила.
— Та не зважай, — легковажно відповів чоловік, знімаючи сорочку, — побурчить і перестане.
– Вона вже два тижні мені проходу не дає! І прибираю я погано, і готую несмачно, і за дітьми не стежу!
Дружина мало не плакала.
– Ти перебільшуєш, Люда. Та й вік дається взнаки, мама не молодшає, характер псується.
— Раніше все було інакше, її характер почав псуватись із приїздом Світлани.
— І як одне з одним пов’язане? – здивувався чоловік.
— От і я не зрозумію, але бачу, що всі зміни пов’язані з моєю сестрою. І добре б, якби таким чином вона хотіла позбутися Світлани, але на неї твоя мати якраз і не нападає.
— Світлана їй подобається. Це добре, хіба ні?
— Щиро кажучи, я вже не знаю, що добре, а що ні. Сьогодні навіть Петро Сергійович помітив дивну зміну. Він так і сказав твоїй матері, ти, мовляв, Ніно, так хвалиш Світлану, ніби то вона твоя невістка, а не Люда.
— Ну Петро Сергійович, незважаючи на всі свої регалії, ніколи не вирізнявся дотепними жартами, — посміхнувся чоловік.
– Це не було схоже на жарт, Денисе! Вона справді так нахвалювала Світлану, ніби та їй дочка рідна.
— Ну все, йди спати, вистачить усілякі небилиці вигадувати, — покликав чоловік, і Людмила зітхнувши попливла до спальні.
Наступного дня…
– Тихо! – Людмила приклала палець до губ і притримала сестру за руку. — Вона із сусідкою балакає.
Жінки щойно повернулися з крамниці і стояли у коридорі.
— Ти що, хочеш тут стояти і підслуховувати? – пошепки запитала Світлана, округливши очі.
– А чому ні? Зараз свекруха знову нахвалюватиме тебе, ось побачиш. Валентина Георгіївна – її найкраща подруга, вона з нею ділиться всім.
– Ох, Валю, це просто подарунок долі! — радісно мовила на кухні свекруха. — Світлана послана мені в нагороду за всі мої поневіряння!
— Це в якому значенні? – Зацікавилася співрозмовниця.
— Ну ти сама подумай: вона молода, самотня, грошей стільки, що тобі навіть уявити складно. Батько їй спадок залишив чималий. А ще має квартиру свою.
— А тобі яка користь від цих багатств? – Здивувалася сусідка. — Це ж не спадщина Людмили, а сестри її.
— То я тобі про що й кажу, спадщина Світлани, та нам якась різниця? Чи довго одну сестру на іншу поміняти?
Чути було, як сусідка закашлялася.
– Ти чого, Ніна? – прохрипіла гостя. — Як ти їх мінятимеш? Ти думаєш, Денис на таке погодиться?
— Куди він подінеться? Я йому і так і так натякаю, що Світлана господарська, готує краще за Людмилу і взагалі…
– І що? Він згоден одну сестру на іншу поміняти? — не повірила Валентина Григорівна.
— Поки що ні, але в нас час ще є. Я його оброблю, і він погодиться, ось побачиш.
У голосі свекрухи з’явилися мрійливі нотки:
— Ти уяви, одружиться мій Денис зі Світланою, і заживуть вони багато. Ну і мене, звісно, не залишать. Я ремонт хороший зроблю, коли вони з’їдуть, потім на море поїду, мандруватиму…
— А Людмилу ти куди подіти збираєшся? За онуками сумувати не будеш? – Повернула подругу з небес на землю гостя.
— Тож онуків можна в неї відсудити. Придумаємо, що-небудь. А Світлана їм чудовою матір’ю буде.
Сестри стояли в коридорі, дивлячись один на одного круглими очима і притиснувши руки до рота. Першою не витримала Людмила.
– Чудовий план! – Заявила вона, увірвавшись на кухню. – З такими талантами вам, Ніно Олександрівно, романи писати!
— Я піду, мабуть, — зрозумівши, що пахне смаженим, промимрила сусідка і зникла в коридорі.
– Так, ви просто геній маніпуляції! – З’явилася на порозі Світлана.
— У чому річ? Чого ви вриваєтеся на кухню без дозволу? – Спробувала обуритися свекруха. — Я що, не можу зустрітися з подругою?
— Ми все чудово чули, — уперла руки в боки Людмила. — Значить, я вас не влаштовую, і ви вирішили одружити мого чоловіка на моїй сестрі? А у них ви не хочете запитати, що вони з цього приводу думають?
– Людмило, ти все не так зрозуміла, – опустила очі свекруха.
— Зрештою, підслуховувати під дверима недобре, можна щось почути і неправильно витлумачити, — залепетала вона.
— Не думаю, що я щось не так зрозуміла, ви розмовляли досить дохідливо!
— Ну, навіть якщо й так? – Вирішила більше не відпиратися свекруха. — Я що, не маю права дбати про добробут свого сина? Світлана йому більше підходить, ніж ти!
— Ви думаєте, що Денису підходить спадщина Світлани, — парирувала невістка.
— А ви у Дениса запитали, що він думає про одруження зі Світланою? І навіть якби ваш план втілився у життя, ви думаєте, що я так просто віддала б вам дітей?
— Людо, я б ніколи такого не зробила, — схвильовано сказала сестра.
Вона все ще не прийшла в себе після зробленого відкриття.
— Я в цьому не маю сумніву, — запевнила та. — Але мені цікаво, невже Ніна Олександрівна думає, що їй удалося б просто поміняти нас місцями без жодних наслідків?
Людмила в два кроки подолала відстань, що розділяла їх, і встала прямо навпроти свекрухи.
— Так ось, я вам обіцяю, що якщо ви ще раз скажете щось у мій бік, я заберу дітей, і ви їх ніколи більше не побачите. А краще я сьогодні все розповім Денису, і ми з’їдемо від вас. Ви більше ніколи не побачите онуків, і допомагати вам грішми ми також більше не будемо.
— Не здивуюсь, якщо через свої маніпуляції ви втратите й сина, — додала Світлана.
В обличчі свекрухи щось змінилося, і вона глянула на невістку жалісним поглядом.
— Ох, пробач мені, Людочко! Я не хотіла, щоб так сталося, я зовсім не подумала. Вибач, не розповідай нічого Денису, прошу тебе!
Було видно, що до неї тільки зараз дійшов сенс «геніального» плану та його наслідки.
– Я не знаю, що на мене найшло! — зі сльозами на очах виправдовувалася свекруха. — Не кажи Денису, давайте все забудемо?
Сестри дивилися із сумнівом, і Ніна Олександрівна вирішила додати:
— Я більше нічого не говоритиму проти тебе, Людочко, слово честі, — каялася жінка. — Навпаки, хвалитиму тебе перед сином і перед усіма родичами, тільки пробач мені! Адже ми так добре жили разом, давай не руйнувати все через одну помилку?!
Подумавши, Людмила вибачила свекруху, вік таки. Але вона все ж таки вмовила чоловіка жити окремо, не розкриваючи йому причини свого рішення.
Деякі родичі, дізнавшись про те, що сталося від Світлани, вважали, що Ніна Олександрівна мала понести суворіше покарання.
Сама Світлана благополучно вступила у спадок та з’їхала на орендовану квартиру. Відносини між сестрами залишилися теплими.
