Головна - Життєві історії - Людмил підʼїхала до кафе, щоб зустрітися з своєю подругою. Катерина стояла на сходах. Молоді жінки обійнялися під час зустрічі. – Чудово виглядаєш! – усміхнулася Катя. – І ти! Як і раніше, красуня! – відповіла Люда. Вони зайшли до кафе, сіли за стіл. Поки Люда розглядала меню, Катя раптом підвелася. – Катю, ти що там побачила? – запитала Людмила. – Подруго… Ти повинна це побачити…Там твій чоловік і твоя мама…І поводяться вони не так як зять та теща, – тихо сказала здивована Катерина. – Що? – не зрозуміла Людмила, повільно повернулася…і остовпіла від побаченої картини

Людмил підʼїхала до кафе, щоб зустрітися з своєю подругою. Катерина стояла на сходах. Молоді жінки обійнялися під час зустрічі. – Чудово виглядаєш! – усміхнулася Катя. – І ти! Як і раніше, красуня! – відповіла Люда. Вони зайшли до кафе, сіли за стіл. Поки Люда розглядала меню, Катя раптом підвелася. – Катю, ти що там побачила? – запитала Людмила. – Подруго… Ти повинна це побачити…Там твій чоловік і твоя мама…І поводяться вони не так як зять та теща, – тихо сказала здивована Катерина. – Що? – не зрозуміла Людмила, повільно повернулася…і остовпіла від побаченої картини

Про те, що її чоловік завів собі іншу, Людмила здогадувалася вже давно. Усі ознаки, були. Чоловік, наприклад, завів звичку таємниче шепотітися по телефону. І тих кількох випадків, коли він круглі оченята робив, коли Люда входила в кімнату під час його телефонної розмови, було достатньо, щоб запідозрити недобре. Тим більше коли він на телефон пароль поставив.

– А навіщо пароль? – жартома запитала Люда. – Від мене щось ховаєш? Чи, може, когось?

Борис тоді навіть захвилювався і забурмотів про те, що ні, як можна таке думати, просто на роботі в офісі є люди, які носа в чужі справи пхати люблять.

Але якби все обмежувалося лише телефоном! Якось Людмила вловила від його сорочки аромат солодких парфумів… Він їй здався таким знайомим… Але чоловік пояснив його появу тиснявою в метро – до нього у вагоні хтось притулився. Іншим разом у нього з кишені випала клієнтська карта квіткового салону і Людмила чекала кілька днів, що їй доставлять букет, але не дочекалася. Крім того, чоловік став відлучатися з дому з ночівлею, чого раніше не було.

Але Людмила до останнього моменту, до критичної точки цієї історії, не робила нічого, щоби докопатися до правди.

Бо… Та просто переживала! Адже доки існували лише підозри, можна було втішатися тим, що все це їй просто здається, чоловік її любить і ніколи не зрадить.

А правду дізнатися… Ні! Людмила до цієї правди точно не була готова. Тому що підтверджена зрада чоловіка зруйнує її світ, закінчиться таке звичне, розмірене та спокійне життя… Простіше переконати себе, що нічого поганого не відбувається. Але, скільки правду не приховуй, вона все рівно вийде на зовні.

****

Це був звичайнісінький день. Людмилі зателефонувала Катя – її подруга, не близька, але й не чужа людина. Вони ще не бачилися з часів закінчення інституту. Катерина була в місті проїздом і, звичайно, запропонувала зустрітися. Люда дзвінку зраділа:

– Як я рада, що ти зателефонувала, звичайно, я буду рада тебе побачити! – пожвавилася вмить Людмила і вже за півгодини мчала на зустріч.

Вона знала, що Катя нещодавно вийшла заміж. Люда багато хотіла з нею обговорити, а ще Люді була дуже потрібна порада, як їй бути з чоловіком. Потрібно з ним розмовляти на цю тему чи поки немає доказів краще утриматися? Як поводитися? Як повернути його увагу? Запитань було багато – Катя була не лише її подругою, а й психологом. Вона здобула другу освіту і стала досить затребуваним фахівцем.

Люда під’їхала до кафе. Катерина стояла на сходах. Молоді жінки обійнялися під час зустрічі.

– Чудово виглядаєш!

– І ти! Як і раніше, красуня! Зовсім не змінилася!

Вони зайшли до кафе, обмінюючись компліментами, сіли за стіл. Поки Люда розглядала меню, Катя раптом підвелася, витягла свою тонку шию і вказала рукою кудись в іншу частину зали, ту, що була майже прихована від подруг штучною пальмою.

– Катю, ти там що побачила? – запитала Людмила, озираючись та намагаючись зрозуміти куди дивиться її подруга.

– Може, здалося? – Катя знову сіла.

– Що здалося? Знайомих побачила?

– Твоя мама та чоловік там, – сказала подруга і вказала на пару, яка трималася за руки. 

Люда змінилася на обличчі, але Катя реакції не помітила:

– Людо, подивися, точно вони? Піти привітатися треба…

Катя знову збиралася вставати, але підійшов офіціант. Людмила ж намагалася взяти себе до рук.

По-перше, вона страшенно здивувалася тому, що її чоловік ще в місті, бо він сказав, що  всі вихідні проведе у селі. Нібито треба терміново потрібно допомогти бабусі, батько просив, але сам поїхати не зміг, тож йому доведеться справлятися одному, якраз до неділі працювати.

По-друге, мама кілька днів говорила про те, як вона чекає на поїздку до санаторію на триденну спа-програму. А зараз вона сиділа за спиною Люди замість того, щоб ніжитись у термальному басейні.

По-третє, чому її мама та чоловік взагалі були разом, та ще й за руки трималися?!

У кафе було тихо і Люда почула уривок розмови:

– Я квартиру подобову цього разу гарну винайняв, – сказав Борис. – Ти не хвилюйся!

– Я все одно зі своїм комплектом постільного, – сказала Тамара. – Не любою чужих …

І тут у голові в Людмили як щось клацнуло… Начебто з’єдналися воєдино розрізнені елементи складного механізму, закрутилися шестерні і… все стало на свої місця. Вона склала одне, інше, третє і раптом зрозуміла чому чоловік так дивно поводився останнім часом. І чому мама останнім часом теж змінилася — оновила стрижку, почала фарбуватися, взуття на підборах прикупила.

– Нічого собі, поворот, – пискнула Катя, яка теж почула достатньо, а решта – зрозуміла по обличчю подруги. – Людо … ти куди? Стій!

Але було пізно. Людмила встала і пішла до їхнього столика. Всі троє зіткнулися поглядами і світ застиг в очікуванні того, що станеться.

– Давно? – сказала Люда всього одне слово.

– Доню, ти маєш зрозуміти, – сказала Тамара і опустила погляд. – Я роками ні з ким на побачення не ходила! Батька твого не могла забути, яке в нас було з ним кохання…

– Тата не чіпай! – тяжко проковтнула Людмила.

– Я ж жінка! Я ще не стара, – швидше заговорила мати. – І я вже й забула, як це, коли тебе люблять, бачать у тобі не просто родичку чи знайому. Я не думала, що так все вийде! Він перший… Почав це все!

– Ясно, – Людмила схопилася за спинку вільного стільця. – Тільки… Це тебе не виправдовує!

– Людо, ну, не треба сварок на людях, – спробував влізти чоловік. Але вона обдарувала його таким поглядом, що він утиснув голову в плечі і відвернувся, ніби все, що відбувається, його зовсім не стосується. Натомість решта відвідувачів із задоволенням дивилася на те, що відбувалося, і чекали на розв’язку.

– Людо! Не треба, – підлетіла до подруги Катя. – Залиш! Ходімо, хороша моя, все потім, не треба…

Почуваючись як уві сні, Людмила дозволила подрузі відвести себе і пізніше була їй за це дуже вдячна. Бо ледве опинилась на вулиці, як її, як то кажуть, прорвало. Вона заплакала в голос.

***

Прийшла в себе вона тільки через годину

Катя довго сиділа з нею на лавці у парку, а потім вони пішли до іншого кафе. Люда присіла за стіл і наче через вату чула голос подруги. Ось вона просить принести холодну воду, замовляє міцну чорну каву. Потім кличе Катю із собою. Пояснює, що потрібно вмитися і привести себе до ладу. І ось вони знову за столом.

Умивання холодною водою та аромат свіжозвареної кави повертає Люду на землю.

– Як він міг, – шепотіла собі під ніс Людмила. – А мама! Як вона могла? За що? Як так… Я не розумію!

– Тобі зараз дуже погано, – сказала Катя. – Не можу сказати, що розумію, бо сама такого не переживала… Але я поряд, чуєш? Ти не одна із цією проблемою!

– Ось, заговорила, як спеціаліст, – сказала Людмила.

– Це професійне, – посміхнулася Катя.

Говорити про те, що трапилося, здавалося, було неймовірно важко … Але неможливо було і вдавати, що нічого не сталося! І тому Люді довелося поринути у цю ситуацію з головою. І це було для неї подібно до занурення в бурхливе море без будь-якого спорядження!

І вже набагато пізніше, озираючись назад, Людмила розуміла, що вона не змогла б пройти через це все і залишитися в порядку , якби не було Каті.

Заради подруги Катя затрималася у місті на кілька днів.

Вона ж поквапилася з тим, щоб повернувшись у квартиру, Людмила відразу змінила замки. Але найголовніше, завдяки її підтримці, Людмила змогла відмовити чоловіку, який заявився наступного дня. Вона не стала слухати його виправдання та відправила до тещі.

А щоб чоловік зрозумів серйозність намірів – Люда відправила його речі найшвидшою експрес-доставкою, простіше кажучи – з балкона. Дочекалася понеділка та подала на розлучення.

Щодо мами, то вона теж намагалася поговорити. І з нею було важче прощатися, ніж із Борисом. Тому що мама – це все-таки рідна людина, але Люда знайшла сили це зробити.

***

– Дякую тобі, – сказала вона Каті, коли та їхала до себе додому.

– Ти точно в порядку? – Запитала Катя.

– Я в повному порядку! – посміхнулася Людмила. – І буду в порядку! Клянусь! Я зроблю так, як ми з тобою обговорили!

Люда з’їхала з квартири, де вони жили з чоловіком. На щастя, це було орендоване житло. А коли до рідні та знайомих дійшли чутки про те, що сталося, Людмила дуже наполегливо попросила виключити всі розмови про те, що сталося.

Усі спроби родичів примирити Люду з матір’ю закінчувалися провалом. Люда все для себе вирішила ще того злощасного дня – рідних людей у ​​її житті стало на двох людей менше. І навіть коли Борис, мабуть, награвшись, покинув її матір, Людмила все одно її не вибачила, не змогла…

Plitkarka

Повернутись вверх