– Він їй зраджує! – З порога заявила Лідія Павлівна.
Її подруга Ганна Василівна, яка все життя пропрацювала в школі, здивовано відступила, пропускаючи жінку на кухню.
– Що трапилося, Лідочко?
– Кажу тобі, Ганно: Ігор наш зраджує моїй Оксані!
– Та з чого ж ти взяла? – сплеснула руками Ганна Василівна.
Вони зайшли на кухню, і господиня поставила на плиту чайник. Лідія Павлівна, нетерпляче перескакуючи з теми на тему, розповіла про те, як її зять Ігор став часто затримуватися на роботі допізна, весь час з кимось розмовляє телефоном, поки дружина не бачить, а ще вона знайшла у нього в кишені жіночу губну помаду!
Вона завжди пишалася своєю спостережливістю і рішуче заявляла, що якщо у когось виникне ідея обманути її, він матиме шанси рівні нулю! Але зараз вона відчувала, що її намагаються обвести довкола пальця.
– Та як же так, Лідочко? – Ганна Василівна приклала руки до грудей.
– Ось і я про те саме, Ганно! І я про те саме! Подивися на мою дочку! Оксана яка гарна дівчинка, м’яка, добросердна, любляча!
– Лідо, боюся, якщо ти скажеш їй про те, що підозрюєш Ігорчика у зрадах, вона тобі не повірить.
– Тож я до тебе і звернулася, Ганно. Допомога твоя потрібна. Ти в нас розумна, он скільки в школі відпрацювала!
– Та чим я можу допомогти?
– Допоможи вже якось по старій дружбі!
Ненадовго подруги замовкли, думаючи кожна про своє. Закипіла вода і Ганна Василівна розлила по кружках чай. Потім на столі з’явилися шоколадні цукерки та сирники. Тільки подруги взялися до їжі, як хазяйка квартири вигукнула:
– А ти знайшла флешку?
– Флешку? – сполошилася Лідія. – Яку ще флешку?
– А таку. Зазвичай люди на зразок Ігорчика весь компромат на флешці тримають. Ти правильно сказала, Оксана у тебе дівчина хоч куди! Але вона не тільки добра і красива, у неї ще й свій бізнес власний. А Ігор хто? Нуль без палички!
Лідію Павлівну засмутили зневажливі коментарі подруги у бік зятя, але вона не стала заступатися. Ігор завжди був надійним хлопцем, але ж він хто? Актор! Мабуть, міг прикинутися будь-ким! Для себе жінка вирішила, що якщо доведе, що Ігорчик – негідник, вона особисто йому влаштує! Але поки що вирішила утриматися.
– Отже, що ти хочеш сказати?
– Ти маєш відшукати флешку, Лідо, – сказала їй Ганна Василівна. Вона все життя пропрацювала в школі з математичним нахилом і звикла лідирувати та віддавати накази. Ось і тепер взяла кермо в свої руки. – Дивно, що він помаду сховав у кишені піджака. Хто завгодно міг знайти її, правда? От я й думаю… Може, він такий нерозумний, що й флешку сховав у одязі? Чи взагалі на видному місці залишив?
– Так-так, – підтвердила Лідія Павлівна. – Ігор знає, що я тільки з планшета працюю, а у Оксани свій ноутбук. Напевно, він свою флешку десь залишив за робочим столом!
– Можливо, її не існує, Лідо. Такий поворот ми також маємо враховувати.
– Згодна, Ганно, але мені якось стало спокійніше від нашої розмови. Я навіть не знала, що робити, а тепер знаю. Насамперед знайду флешку.
– Якщо не вийде, – наставляла Ганна Василівна, – ми з тобою простежимо за ним і виведемо на чисту воду.
– Ось! – вигукнула Лідія Павлівна, підводячись на ноги. – Ось хто в нашій команді мозок, Ганно! Дякую, ти навіть мене якось заспокоїла. Сьогодні ж займуся флешкою, а якщо ні, то…
– Ти мені дзвони, і ми негайно простежимо за твоїм зятем. Бач, ти, надумав що!
Повернувшись, Лідія Павлівна вдала, ніби її ставлення до зятя зовсім не змінилося. Саме до його приходу з роботи вона відварила для нього домашніх вареників, потім розпитала, як минув день.
– Все гаразд, Лідіє Павлівно! А Оксани ще нема?
– Ні, ще не повернулася.
– Шкода.
– Чому? Ти хіба кудись ідеш?
Ігор не відразу відповів, ніби розмірковуючи, яку видати брехню. Він довго жував, потім зробив ковток чаю і тільки після цього відповів:
– Так, зараз прийму душ і назад.
– Ясно, – сказала Лідія Павлівна.
Вони з Ігорем кілька секунд дивилися один на одного, потім жінка посміхнулася і незворушно сказала: – Тоді обідай гарненько, ще не відомо, о котрій ти повернешся додому.
Коли Ігор пішов у ванну, щоб прийняти душ, Лідія Павлівна поспішила до їхньої спальні, де на письмовому столі справді відшукала флешку. Вставивши її в комп’ютер, вона відразу побачила кілька файлів з дуже дивною назвою: «Операція Зефір”, “Об’єкт під наглядом”, “План дій»…
– Божечки! – Вигукнула Лідія Петрівна, відсахнувшись від екрану. – Він не тільки зрадник, так ще й невідомо чим займається!
Вона озирнулася на двері і прислухалася. З ванни, як і раніше, чувся шум води. Вона повернула флешку на місце і вимкнула комп’ютер, потім поспішила зателефонувати подрузі, щоб сказати про знайдені докази.
– Так, Лідо, – рішуче почала Ганна Василівна. – Я збираюся і виходжу.
– Куди?
Лідія Павлівна зовсім не очікувала на такий поворот подій.
– Як куди? Ми йдемо стежити за твоїм зятком. Візьмемо його на гарячому! Все, чекай.
Лідія Павлівна зробила так, як сказала подруга – почала чекати. Через чверть години вона вийшла з квартири і зустрілася з Ганною Василівною. Вони дочекалися Ігоря, який через годину вийшов з під’їзду гладковибритий, із зачесаним назад волоссям і в гарному костюмі.
– Оце дає! – Захопилася Ганна Василівна. – До коханки пішов!
Лідія Павлівна вирішила утриматися від коментарів, хоча дуже хотілося негайно влаштувати розбірки. А як же ж її дочка, як Оксанка?
– Ходімо! – шикнула на неї подруга, і Лідія Павлівна прийшла до тями.
Вони обидві поспішили до метро. Ігор якраз зник у переході і жінки ледь не загубили його. У вагоні їм довелося їхати пів години!
– Куди ж він збирається! – пробурчала Ганна Василівна, яка втомилася від прогулянки. – Мабуть, там його коханка живе.
Лідія Павлівна і сама втомилася, але мовчала. Їй було важко, що Ганна Василівна прямо смакує можливість зради Ігоря. Весь той час, поки вони йшли за її зятем, Лідія Павлівна намагалася подумки виправдати його: можливо, у зятя зустріч із клієнтами? Чи може він вдав, що йде на роботу, а сам вирішив зустрітися з друзями? І одна і друга причини видалися Лідії притягнутими за вуха. Вона вирішила бути сміливою і дивитися страхам в обличчя, тому, коли вони вийшли з метро, взяла кермо влади в свої руки і повела Ганну Василівну за собою.
Нарешті Ігор зупинився біля якоїсь сірої будівлі. Дістав телефон, зателефонував комусь і почав чекати. Жінки визирнули з-за рогу.
– Місце якесь дивне, – задумливо пробурмотіла Ганна Василівна.
– Ні, – тут уже Лідія не стала мовчати. – Ми просто стоїмо з двору. Якщо ми обійдемо, то побачимо, що це за місце…
– А може, й не треба нікуди ходити. Дивись!
Із будівлі вийшла жінка. Виглядала вона специфічно: закутана в блакитний переливчастий халат, з розпущеним волоссям і в капцях.
– Не може бути! – ахнула Лідія Павлівна.
Подруга на неї відразу зашикала, але пара зникла в будівлі. Лідія Павлівна недовірливо похитала головою.
– Який жах! Він справді зрадник! Так ось що означали його операції «Зефір»! Ходімо додому, Ганно, треба підготуватися. Ти, якщо що, відволічеш Оксану, щоб вона не чула нашу з ним розмову.
– Звичайно, Лідочко, звичайно! Мені хотілося запросити її на чай. У мене оновилася колекція брошок.
Лідії здалося, що подорож назад зайняла п’ять хвилин – тільки вони сіли, а ось уже й потрібна зупинка!
Вони зайшли у квартиру. Оксана вже повернулася з роботи й наготувала сирників.
– Мамо, тітко Ганно, давайте до столу, чай пити!
Лідії Павлівни так і хотілося щось сказати, але вона стрималася.
Вони сіли за стіл і завели бесіду про роботу, про нові брошки Ганни Василівни, про останні прочитані книги – про що завгодно. Жінки боялися, що Оксана спитає, чи не бачили вони Ігоря.
Через дві години почувся звук дверей. Оксана тут же радісно вигукнула:
– Ігорю, ну нарешті!
– Привіт, Оксанко!
– Вечерю розігрівати?
– Ні, я повечеряв!
Подруги перезирнулися, а ось Оксана, здається, нічого дивного у відповіді чоловіка не помітила.
– Оксано, – звернулася до дівчини Ганна Василівна. – Значить так! Ходімо тепер до мене, я тобі терміново маю показати свою колекцію брошок!
– Але…
– Без “але”!
Оксана не змогла відмовити літній жінці. Як тільки за ними зачинилися двері, Лідія Павлівна рішуче повернулася до Ігоря, який заварив свіжий чай.
– Ну? Де ти був?
Ігор обернувся з таким виглядом, ніби не одразу зрозумів, що звертаються до нього. І не дивно, адже Лідія Павлівна ще ніколи не розмовляла таким тоном із зятем.
– Де я був?
– Так-так, де ти був сьогодні?
– На репетиції.
Тепер уже Лідія Павлівна дивилася на нього витріщившись.
– На репетиції чого саме? Зустрічей з коханками?!
– Що? – Ігор аж підскочив від обурення.
– Все, Ігорчику, ти попався. Я все бачила! І флешку, і тебе!
– Флешку? – перепитав він, насупившись і щось пригадуючи, а потім розсміявся. – Ну, Лідіє Павлівно, ви підійшли до справи як детектив-професіонал! Ви що, думаєте, я зраджую Оксані?
– А що мені ще думати? Ти став затримуватись на роботі. Говорив з якоюсь жінкою по телефону ввечері. І не бреши, я все чула! А на флешці? Що за «Операція зефір»? І ще сьогодні: я тебе бачила поряд із тією жінкою в халатику!
Ігор недовірливо похитав головою, потім дістав із кишені телефон і, натиснувши кілька кнопок, простягнув його Лідії Павлівни. Вона глянула на екран і почервоніла. На відео було чітко видно сцену та акторів на ній. Вони ходили з місця на місце, вигукували фрази, про щось сперечалися. Серед людей на сцені був Ігор а ще – та сама жінка.
– Що це?
– Я ж сказав, Лідіє Павлівно. Це репетиція. Я вже два місяці займаюся в аматорському театрі. Граю Джеймса Бонда. Тільки не смійтеся! – Але Лідія Павлівна навіть не збиралася сміятися.
– Через півтора тижні ми виступаємо з виставою, тому важко репетируємо!
– А Оксана?..
– Це ж вона мене записала.
– А помада?
– Яка ще помада?
– Зуби мені не заговорюй! Помада у твоєму піджаку! Я випадково побачила!
– А… Це помада Оксани. Вона її у машині впустила, а я знайшов. Якщо не вірите, спитайте у неї. І ще, Лідіє Павлівно, «Операція зефір» – це також для Оксані. У неї ж день народження незабаром, от я й зробив замовлення у кондитерському магазині.
– Ой! – вигукнула Лідія Павлівна, ніяково закривши обличчя долонями. – А я понагадувала, понавигадувала!
– Нічого страшного, – Ігор обійняв її. – Зате яка пригода у вас сьогодні була? Ви ж, напевно, дві години містом каталися?
– А може, і всі три…
– Та вже ж, Лідіє Павлівно, з вами не скучиш! – тільки й засміявся хлопець…
