Ліда нарешті вийшла заміж.
Молодий хлопець запропонувала їй жити разом, вже після місяця знайомства.
Але Ліда не поспішала. Вона не хотіла випадкових стосунків. Все має бути тільки після весілля. Вона так і сказала своєму коханому Борисові. А той тільки очі закотив.
– Яка ти несучасна? А раптом у нас не вийде? А може, ти мене обманюєш?
– Ні.
– Все. Я зрозумів…
Але Борис не відступав, а Ліда не здавалася. Він вигадував багато хитрощів, щоб переїхати жити до Ліди.
Сам він жив з матір’ю та бабусею, а Ліда мала окрему квартиру.
Борис вигадував, що то з матір’ю свариться, то з бабусею. Але Ліда відправляла його просити пробачення. А у свою квартиру навіть не пускала.
– Та що там у тебе таке, що ти мене навіть не пускаєш?! – сварився Борис.
– Я ж сказала, не хочу пустих стосунків, а тільки з серйозними намірами!
– Так ти й заміж ніколи не вийдеш! – обурювався Борис.
– Ну якщо ти вважаєш, що наші стосунки не можуть продовжуватися, то нам пора розлучитися. Навіщо гаяти час.
– Ну навіщо ти так? – ахнув Борис. – Виходь за мене заміж. Я ж до тебе з серйозними намірами!
– Ну, якщо з серйозними, тоді я згодна.
… І весілля таки відбулося. Ліда мріяла про щасливу родину, життя в коханні до самої старості. А ось Борис вирішив інакше.
Йому набридло жити з матір’ю й бабусею. Їхній контроль і турбота у нього вже в печінках сиділи.
А якщо сімейне життя і не сподобається, то завжди можна розлучитися. Мало що там Ліда вигадувала своїми жіночими хитрощами. Головне вирватися з–під опіки матері…
Борис переїхав до Ліди. Після медового місяця пішли звичайні робочі будні. Борис із роботи поспішав додому. Навіть забув про друзів.
Вдома молода дружина, смачна вечеря, відпочинок на дивані.
А головне, що Борис почав збирати гроші. Раніше він їх на друзів витрачав, а зараз у нього є відмовка від гулянок – молода дружина. Йому це навіть сподобалося. Прожили вони так три місяці.
– Борисе, – якось сказала Ліда. – Завтра вихідний. Треба продукти купити, бо всі запаси скінчилися. Я не можу все сама тягати й купувати. Тож завтра ми йдемо закуповуватися!
– Добре, – пробурмотів Борис.
…Наступного дня повними кошиками продуктів, вони підійшли до каси в супермаркеті.
– Ось тримай картку! – сказала Ліда чоловікові. – А я поки що в пакети все акуратно піду складу.
– То це на знижку картка?! – здивувався Борис.
– Ну так, – сказала Ліда. – У тебе ж гроші є. Я своєї не взяла.
Борис неохоче витяг свою карту і оплатив покупки.
– Що це було? – запитав він удома.
– Ти про що? – здивувалась Ліда.
– А в магазині, що це було?! Ти тепер тепер мені мусиш переказати гроші, які я витратив.
Ліда рота розкрила від несподіванки.
– І це ж чому?! – запитала вона.
– Та тому! Бо так всі роблять.
– Ні.
– Тоді я більше не піду з тобою в магазин!
– Дивний ти… А ти не думав, звідки береться їжа на столі і в холодильнику?
– З магазину.
– То для цього гроші потрібні?
– Звісно, потрібні. У тебе є гроші. Мама з бабусею самі все купували і готували, от і ти давай без мене з продуктами вирішуй. А мені гроші потрібніші.
– Потрібніші? І куди ж, якщо не секрет ти їх витрачаєш.
– Секрет!
– Ну, тоді мені теж гроші потрібні. Як закінчаться продукти, я теж гроші збиратиму. Не купуватиму більше їжу.
– Як це?
– Ну, до мами сходиш, поїси там. А я вже якось переживу. Так. Митися теж до мами ходи. І прати я тобі більше не буду.
– А я ж казав тобі, що спочатку треба пожити разом, а ти все після весілля, після весілля. Ось виявляється якась ти! Дружина ж повинна чоловіка годувати. Мама ж мене годувала!
– А ти уяви, що немає мене, немає мами, немає бабусі. Ти один. Хто тебе годуватиме? Хто продукти купуватиме, порошок для прання, шампунь і все інше? Мама тобі не пояснювала? Ти думаєш, що все з’являється само собою? Ти не дитина, тебе ніхто не повинен годувати і платити за тебе!
– Знаю я все. Гаразд, я подумаю…
Борис лежав на дивані і розмірковував. Мама ніколи не запитувала його за гроші. Годувала. А він витрачав свої гроші куди хотів…
– Все, я до мами! – нарешті сказав він. – Не збираюсь я з тобою так жити!
Борис зібрав свої речі й пішов. Тільки от мама з бабусею на нього не чекали. Вони затіяли в квартирі ремонт.
– А ми тут твої дрібнички зібрали. Нам заважають. Сам бачиш ремонт. Місце звільнили.
– Так, а я повернувся…
– Куди?! Чому?!
– Додому. Вдома житиму.
– Ну добре. Дуже добре. Допоможеш нам з ремонтом. Завтра треба купити шпалери і новий диван. Бо в нас гроші скінчилися. Ти повернувся вчасно.
– Я маю купити?! – ахнув Борис.
– Ну а хто ж? Ти ж збирався жити в нас. Спати де будеш? Диван ми твій старий викинули. Ось і купи новий. Та й купи ще продуктів, список напишу вранці тобі. Ще сантехніку мінятимемо…
– Продуктів, сантехніку?!
– Ну так. Ти ж їсти захочеш.
– Та ви змовилися, чи що?!
– Хто змовився?
Борис уже не чув. Він вискочив з квартири матері. До його сумки, з якою він пішов від Ліди, приєдналася ще одна.
І що тепер робити? Грошей своїх дуже шкода.
– А на друзів не було шкода, – раптом подумалося йому.
Теж було шкода, але потім, коли їх уже не було…
А з Лідою так добре. І готує вона краще аніж мама. І взагалі любить він її. Дуже любить. І вона його.
Борис купив квіти. Величезний букет грошей не пошкодував. Пішов до Ліди…
– Я не був не правий. Тепер усі гроші в сім’ю. Все для тебе!
– Все для мене не треба. Все для нас. Для нас. Нас незабаром буде троє.
– Троє? Я правильно зрозумів? Ти вагітна? – зрадів Борис.
– Так. Ти радий?
– Дуже радий! Завтра поїдемо по ліжечко, і що там ще треба?!
– Та ще рано…
– Ну хочеш щось купимо… Ти зараз щось може хочеш?
– Навіть не знаю… Щось тортика захотілося…
– Я зараз!
Через пів години Борис приніс величезний київський торт.
…Ось такий початок сімейного життя. Сварки через гроші. Шалене кохання…
Але з того часу Борис змінився. Більше сварок через гроші у них не було. Борис зрозумів свою помилку і тепер всі гроші витрачав на сімʼю…
